Выбери любимый жанр

Дон Кіхот - Де Сервантес Сааведра Мигель - Страница 73


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

73

Дон Кіхот здивовано чекав, до чого приведуть такі підготування. По цих словах дон Антоніо взяв його за руку, кілька разів провів нею по бронзовій голові та яшмовому столу і навіть по його ніжці, а тоді сказав:

— Цю голову, сеньйоре Дон Кіхот, зробив і скомпонував один із найбільших чарівників та чаклунів, що будь-коли існували на світі. Гадаю, він був поляк родом і учень славетного Ескотільйо[102], про якого розповідають стільки дивного. Той чарівник жив тут, у мене, і за тисячу ескудо, які я дав йому, зробив цю голову, що має властивість одповідати на все, про що її питають на вухо. Але по п’ятницях вона мовчить, а сьогодні у нас п’ятниця, і нам доведеться чекати до завтра. Тим часом ваша милість можете підготувати ваші запитання. Бо я з досвіду знаю, що вона, відповідаючи, каже саму правду.

Дон Кіхота вразили властивості та здібності голови, і він не повірив був словам дона Антоніо. Але до спроби лишалося вже мало часу, і тому він тільки подякував дону Антоніо за те, що той поділився з ним такою великою таємницею. Вони залишили кімнату, двері якої дон Антоніо замкнув ключем, і ввійшли до зали, де були інші дворяни, яким Санчо розповів уже про багато подій та пригод, що трапилися з його паном.

Того ж вечора Дон Кіхота повезли на прогулянку, причому на нашім рицарі був не панцер, а хатнє вбрання і довгий плащ із рудого сукна, під яким спітнів би й лід.

Слуги дістали наказ розважати Санчо так, щоб він не виходив із дому. Дон Кіхот їхав не на Росінанті, а на великім, повільнім мулі, оздобленім багатою збруєю. На плащі, ззаду, непомітно для нього, прикріпили пергамент, де великими літерами стояв напис: «Це — Дон Кіхот Ламанчський». Із самого початку прогулянки напис звертав на себе увагу всіх зустрічних, і слухаючи, як вони читають: «Це — Дон Кіхот Ламанчський», наш рицар вельми дивувався, що всі, хто тільки дивиться на нього, знають його ім’я. Повернувшись до дон Антоніо, що їхав поруч, Дон Кіхот сказав:

— Великі привілеї має в собі мандрівне рицарство, бо воно надає слави тим, хто до нього належить, і поширює її по всій землі. Дивіться, чи це не так, сеньйоре? Навіть хлопці з вашого міста знають мене, хоч ніколи не бачили.

— Це правда, сеньйоре Дон Кіхот, — відповів дон Антоніо. — Як вогонь не можна сховати або втаїти, так і чеснота не може бути невідома, а відвага, що виявляється у воєнних вправах, переважає своїм сяйвом та блиском усі інші достойності.

Прогулянка тривала далі; але натовп дорослих і хлопців, що читали напис, примусив дон Антоніо одірвати пергамент, удаючи, ніби він здирає щось інше.

Настала ніч, вони повернулись додому, де їх чекав бал з дамами, на який дружина дон Антоніо, вельможна й весела, вродлива та розумна сеньйора, запросила своїх приятельок, щоб ушанувати Дон Кіхота й самим розважитися його ніколи ще нечуваним божевіллям. Багато їх прийшло, подано розкішну вечерю, і десь о десятій годині почався бал.

Серед дам дві були трохи жартівливої та глузливої вдачі, і вони так часто запрошували Дон Кіхота до танку, що викрутили йому не тільки тіло, а й душу. Варт було б подивитися на постать нашого рицаря, довгого, витягненого, худорлявого, жовтого, у вузькому вбранні, незграбного і, головне, вайлуватого.

Нарешті, стомлений та знеможений такими довгими танцювальними вправами, він сів на підлогу серед зали. Дон Антоніо звелів однести його в постіль, і Санчо, що перший підійшов підводити свого пана, сказав:

— На лиху годину танцювали ви, сеньйоре. Чи не думаєте ви, що всі мандрівні рицарі — танцюристи? Запевняю вас, помиляєтесь ви, коли так думаєте. Дехто краще зважиться вбити якого-небудь велетня, ніж стрибатиме в повітря. Я міг би ще заступити вашу милість, якби треба було танцювати селянські танки (бо я танцюю, як сокіл), але в бальних танках я й кроку зробити не вмію.

Розсмішивши всіх цими та іншими міркуваннями, Санчо відніс і поклав свого пана на ліжко.

Другого дня дон Антоніо визнав за вчасне зробити спробу з зачарованою головою і з Дон Кіхотом, Санчо, двома своїми приятелями та двома сеньйорами, що на балі так утомили Дон Кіхота й ночували у дружини дон Антоніо, зачинився в кімнаті, де була голова. Він розказав їм про її властивості, просив зберігати таємницю і сказав, що сьогодні вперше піддає спробі зачаровану голову. Ніхто, крім двох приятелів дон Антоніо, не знав секрету того зачарування. А якби дон Антоніо не відкрив його наперед, то й вони дивувалися б, як і інші; інакше й не могло бути — так хитро й мудро було влаштовано цю штуку. Перший підійшов до голови сам дон Антоніо і тихим, але чутним голосом попросив:

— Скажи мені, голово, — бо ж ти маєш таку властивість, — про що я тепер думаю?

І голова, не ворушачи губами, голосно й виразно відповіла так, що її почули всі:

— Я не знаю про думки.

Почувши це, всі були вражені, а особливо тому, що ні в кімнаті, ні біля столу не було жодної людини, яка могла б відповісти.

— Скільки нас тут? — знову спитав дон Антоніо.

І той самий голос дав відповідь:

— Ти, твоя дружина, двоє твоїх друзів, дві її приятельки, славетний рицар, що зветься Дон Кіхот Ламанчський, та його зброєносець Санчо Панса.

Всі знову здивувались, і з переляку у всіх наїжилося волосся. А дон Антоніо, відійшовши від голови, промовив:

— Мені досить цього, щоб переконатися, що мене не обдурив той, хто продав мені тебе, о, мудра голово. Нехай тепер підходить хтось інший і питає, про що схоче.

Підійшов Дон Кіхот:

— Скажи, ти, що відповідаєш, — мовив він, — чи дасть певні наслідки бичування Санчо, мого зброєносця? Чи будуть зняті чари з Дульсінеї?

— Бичування Санчо посуватиметься вперед поволі, — відповіла голова. — Чари з Дульсінеї будуть зняті належним способом.

— Більше я й знати не хочу, — заявив Дон Кіхот. — Побачивши, що чари з Дульсінеї знято, я вважатиму, що враз досяг бажаного щастя.

Останній підійшов Санчо й спитав таке:

— Чи не дістану я часом, голово, другої губернії? Чи виб’юся колись із злиденного становища зброєносця? Чи побачу знову свою жінку та дітей?

На це йому відповіли:

— Губернаторуватимеш у своїй хаті, якщо повернешся до неї, побачиш і жінку, і дітей, а кинувши служити, перестанеш бути зброєносцем.

— Добре! — скрикнув Санчо. — Все це міг би сказати я й сам.

— Тварюко, — розсердився Дон Кіхот, — чого ж ти оце хочеш? Чи не досить тобі, що відповіді голови пасують до запитань?

— Так, досить, — мовив Санчо, — тільки я хотів би, щоб вона висловлювалась зрозуміліше й говорила більше.

Тут припинилися запитання та відповіді, але не припинилося здивовання, що охопило всіх, крім двох приятелів дон Антоніо, які знали розгадку.

А розгадка була ось у чому. Дон Антоніо Марено, бачивши в Мадріді таку саму голову, замовив собі, на зразок її, цю, щоб розважати і вражати тих, хто не знав її секрету. Дошка столу була дерев’яна, пофарбована під яшму. Так само зроблено й ніжку. Голова, що нагадувала бюст римського імператора, була побронзована й порожня всередині, як і дошка столу, куди її вроблено так щільно, що не можна було бачити й сліду злуки. Порожня всередині була й ніжка столу, переходячи в груди та горло голови. І все це з’єднувалося з кімнатою під приміщенням, в якому стояла голова. Для цього крізь порожняву ніжки, дошки і грудей та горла статуї проходила бляшана трубка, захована так, що ніхто не міг її бачити. У нижній, що відповідала верхній, кімнаті сидів той, хто мав одповідати, приклавши рот до трубки. Отже, голос, як по рупору, ішов знизу вгору, слова звучали виразно та ясно, і обман ніяким способом угадати було не можна. Один з племінників дон Антоніо, розумний і дотепний студент, відповідав; і через те, що дядько попередив його, з ким увійде до горішньої кімнати, йому легко було точно й зараз же відповісти на перше запитання. На решту він одповідав навгад і як людина розумна — розумно.

РОЗДІЛ XXXII

де мова йде про пригоду, що завдала Дон Кіхотові неприємності більше, ніж усе, що трапилося з ним досі
вернуться

102

Ім’я відомого тоді шахрая.

73
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело