Анна Киевская - Дефорж Режин - Страница 18

• Предыдущая
• 18/67
• Следующая

Вільгельм сприйняв цю звістку, не виказавши ні подиву, ні радості. В його поведінці сталася тільки одна зміна: після вечері він почав набагато довше молитися.

У Ейському замку мати герцога Арлетта та її чоловік Еллуен Контевільський завершували підготовку до весілля. В Ліллі Матільда в перервах між службами Божими приміряла сукні, які їй подарував батько.

У ці погожі, теплі жовтневі дні у фландрійському дворі панувала атмосфера прихованих сварок, недоброзичливості, несподіваних мовчанок, скнарості, і це позначалося на настрої всіх його мешканців. Граф Бодуен із політичних міркувань надав притулок Годвінові, графу Уессекському, та його двом синам, Гіртові й Тості, що їх прогнав англійський король Едуард. Навіть більше, він віддав заміж за невгомонного Тості свою сестру по матері Жюдіт.

Матільда не любила цих завжди п’яних, сварливих саксонців, які гналися за дівчатами з її товариства аж до жіночих покоїв. Матільдина мати поділяла її неприязнь і весь час вимагала від свого чоловіка спровадити їх назад до Англії.

— Люба моя, право на політичний притулок — річ священна. Я не був би добрим рицарем, коли б відмовив їм у гостинності. Перестаньте надокучати мені своїми вимогами!

Вільгельм страшенно поспішав з весіллям. Він нетерпеливився вирушити на війну проти графа Анжуйського Жоффруа Мортеля, який щойно захопив Алансонську та Донфронську фортеці, і дуже квапив Бодуена прислати йому якомога швидше Матільду. Тож із Лілля вирушив цілий кортеж, що супроводив наречену та її матір і батька. Зустрічати їх на кордон герцогства виїхало нормандське посольство.

Гарненька фламандка в червоній сукні, обшитій сріблясто-зеленими шовковими торочками, в золотисто-білій накидці, червоних черевиках із зеленими облямівками, з зелено-червоними стрічками у косах, під довгою вуалеткою, яку притримувала золота корона, втонула у своїх надто розкішних і важких для її маленького зросту шатах.

В Ейському замку весільний кортеж зустрів від імені свого володаря Тюрольд, і це, звісно, не могло не здивувати Бодуена Фландрійського.

— А де герцог? Чому він не вийшов зустріти нас особисто?

— Вельможний пане, герцог поїхав зустрічати дружину короля Франції, яка теж буде на його весіллі.

— Тату, ви чули? На моєму весіллі буде королева Анна! Яке щастя! Вона це пообіцяла мені, але я не була певна, що король дозволить їй приїхати.

— Дочко моя, я поділяю твою радість, — промовив Бодуен, про щось розмірковуючи.

Матільда зійшла зі свого повоза тільки після того, як на подвір’я замку в’їхав повіз її подруги. Поряд із ним басував розкішно виряджений парадний кінь Вільгельма. Герцог у весільному вбранні зіскочив з коня, якого насилу стримував слуга, і запобігливо допоміг королеві зійти з повоза.

— Вільгельме, облиште мене. Погляньте, на вас чекає Матільда, вона чахне без вас!

Герцог почервонів, випустив руку в оксамитовій рукавичці, що своїм кольором зливалася з голубою накидкою поверх сукні гранатового відтінку з довгими рукавами, й попростував до графа Фландрійського.

— Ласкаво прошу вас, Матільдо, і вас, принцесо Адель, і вас, графе Бодуене. Королева Анна виявила нам велику честь бути на святі поріднення наших двох домів. Я знаю, що причина цього — ваша з нею дружба, і це зворушує моє серце.

У замковій каплиці, стіни якої були задраповані тканиною із зображеннями гербів Нормандії та Фландрії, зібралося на вінчання досить вузьке коло гостей: члени родини герцога — його мати, вітчим і брати по матері (молодий єпископ де Байє Одон і Роберт, якому герцог недавно віддав графство Мортен, відібране у звинуваченого в зраді графа Авранського Вільгельма Верленка); дуже близькі друзі, зокрема ігумен Бекського монастиря Ланфранк та Вільгельм де Пуатьє; і, нарешті, його найвірніші рицарі. Жодних високих світських чи духовних осіб, за винятком королеви та родини графа Фландрійського. Це було вінчання нашвидкуруч. Чим була викликана така скромність — забороною папи, присутністю Арлетти, до якої нормандська аристократія завжди ставилася зневажливо, чи, може, бажанням самого Вільгельма?

Незважаючи на папську заборону, герцогів капелан повінчав Матільду та Вільгельма. Під час відправи Вільгельм заглибився в молитву, тоді як побожна Матільда не могла стриматися, щоб не позирнути на нього раз у раз ніжними очима.

Граф і графиня Фландрійські, а потім Арлетта й Еллуен Контевільські привітали молодих, і ті підійшли до Анни. Герцог укляк одним коліном на землю.

— Королево, сьогодні перед Богом і людьми я взяв собі за дружину панну Матільду й поклявся їй у заступництві, вірності й любові. Перед нею й перед усіма тут я заявляю, що, коли на те ваша ласка, хочу служити вам і любити вас чистою рицарською любов'ю. Чекаю вашої відповіді.

Запала глибока тиша. Таке траплялося нерідко, коли знатний юнак, ставши рицарем, зголошувався служити заміжній жінці. Але пропозиція герцога особливо здивувала тим, що він зробив її в день свого одруження.

Вся бліда, з палаючими очима нова герцогиня Нормандська вклякла навколішки, взяла королевину руку, поклала її на Вільгельмову, а зверху — свою.

— Королево, я не тільки даю своєму чоловікові на це дозвіл, а й заявляю, що теж хочу служити вам і любити вас.

Анна була вельми зворушена. Всі знали, що вона прихильна до Матільди й що та любить її. Але ніхто не здогадався про почуття герцога.

— Я з радістю погоджуюся, — сказала Анна, підводячи обох і пригортаючи до себе.

На бенкеті, що відбувся у великій залі Ейського замку, Вільгельм сидів між рудою Анною і чорнявою Матільдою й увесь сяяв гордістю й щастям. Його мати Арлетта насилу стримувала своє збудження; нарешті вона бачила сина, якого — принаймні так їй здавалося — не раз збиралися зарізати або отруїти, щасливим і усміхненим, його вшановували, як і слід ушановувати нащадка чоловіка, що покохав і вшанував її, незважаючи на її просте походження, — короля Роберта. З молодого чола у Вільгельма зникли неприємні зморшки, що підкреслювали його недовірливий, важкий погляд. Тепер Вільгельм, єдиний володар Нормандії, покликаний правити Англією, в оточенні трьох жіноче, яких він любив над усе на світі — матері, дружини й королеви Франції, чоловік, який звичайно не забував нічого — ні послуг, ні образ, — тепер він уже не пам'ятав ні страху, ні кривд, ні зрад, ні навіть імен своїх ворогів. Цей вічний ненажера перебував у блаженному стані й спокійно смакував страви, що змінювали одна одну, в міру пив, наливаючи по черзі Анні й Матільді, підносячи найкращі шматки матері, плескаючи акробатам за їхні піруети, жонглерам за спритність, музикам за мелодії і сміючись, мов дитина, зі стрибків учених собак.

Після бенкету в каплиці відбулася пообідня молитва. Всі помітили, як щиро Вільгельм молився. Коли відправа скінчилася, стомлена королева пішла до приготовлених для неї покоїв. Її провела герцогиня, графиня та герцогова мати. Ввійшовши до кімнати, Анна сказала, що їй хочеться побути з Матільдою. Подруги кинулись обіймати одна одну.

— Анно, як вам віддячити за ваш приїзд?

— Пам’ятати про мою любов до тебе.

— Я пам’ятатиму її завжди, так само, як ви пам'ятатимете мою з чоловіком любов до вас.

— Присягаюся тобі, що я не забуду її довіку.

— Хай Господь почує вас, о моя королево!

Дивлячись одна одній у вічі, обидві молоді жінки перехрестилися.

— Пообіцяй мені, що часто приїздитимеш до мене! Я нудьгую в Санлісі й Парижі.

— Даруй, але… король не дуже добре ставиться до тебе?

Анна, раптом розгубившись, знизала плечима.

— Він надає перевагу товариству слуг, а не мені.

— Але ж ти — королева!

— Королева вельми маленького королівства, меншого за найменше удільне князівство в мого батька, де князі мають більше землі й влади, ніж мій чоловік, і їх більше бояться й поважають, ніж його!

— Було б зовсім інакше, коли б мій дядько мав сина.

— Сина!.. — зітхнула Анна.

Цього вечора королева Франції призналася герцогині, що вона при надії.

• Предыдущая
• 18/67
• Следующая