Замість крові - Поваляева Светлана - Страница 21

• Предыдущая
• 21/35
• Следующая

Яскравий шмат гарбуза на підвіконні - мов сонце над видноколом From Dusk Till Dawn - на тлі покресленої зимою шиби… Кремація метеликів…

«Невідомо, хто спонукав хворих позв’язувати брудні простирадла, білі халати й фартухи, та вирушити на ловитву метеликів. Вони напнули на металевий каркас сітку від комарів та спорудили сажалку. Вийшла легка кругла клітка, де повзала у неволі, перебираючи лапками по чарунках сітки сила-силенна лускокрилих, що зліталися з позбавленого зелені міста на квітучі галявки та клумби лікарні для душевнохворих… (*Зноска - прим. Тут і далі - Тоніо Ґуера «Розчахнені ворота» зі збірки «Пилова буря»)

… якась незбагненна злість не дає спокою… раптом ранком прокидаєшся з антрацитово-шовковими крилами, які заповнюють все ліжко блискавичними словоформами: потік несвідомого-позасвідомого, пошматована відеоплівка… Це має назву. Осінній рецидив. Якась хвороблива каламуть у голові - роки спеклися докупи й події перемішалися так, що нагадують один-єдиний тривалий кінематографічний сон у стилі розгнузданого Пазоліні в довільному трактуванні американського андеґраундного кіна. Я, пригадую, звалив до Пітера, а Джанніс залишилася при своїх котячих справах у Києві… потім я приїхав, та з’ясувалося, що вона у Львові, що, між нами, не дуже мене засмутило, бо ситий був і нею й раптовими трафунками її ревнощів, які почастішали тоді, коли ми востаннє були разом у Криму… вона ревнувала мене не лише до випадкових коханок! - до ґвинту, друзів, роботи, від’їздів, сновидінь - до усього світу! цькувала запопадливо й нестямно, коли я був поруч, й усе це - попри її власне розпиздяйство, яке начебто не підлягало обговоренню взагалі й називалося «свободою»… потім десь посеред зими ми перетнулися під ліхтарями та під полисками автомобільних фар на засніжених аркадах сонних дерев. Вона сказала, що зробила аборт… велика кошлата сніжинка залетіла просто у вогник її сиґарети, й та зашкварчала… я сказав, мало від кого вона, Джанніс, могла залетіти, сказав я… очі Джанніс спалахнули так, ніби їх шмагнули батогом… за вії зачепилася сніжинка, прекраснішої за яку не бувало в усьому світі, але я вперто думав, що сніг нагадує лупу… «я думала, то шкварчала ваша душа, а то шкварчала ваша папироска…» дика кішка Джанніс хвіст трубою обпечена жахом оголена струмом недбало загорнута в небо піддослідний мозок на реях трамвайних шука порятунку від осоружної зловтіхи чужим побутовим нещастям мовляв най і вам поболить як мені всі там будем… ще через півтора місяця я з’ясував для себе, що жити далі без Джанніс не можу, й почав її діставати… тоді вона чкурнула до Бердянська… в історії з Дюбом нас вже не пов’язувало нічого, окрім ґвинту - жодних фізичних контак тів, окрім вмазок, ін’єкційний віртуальний секс, так би мовити, та й те, лиш у моїй романтичній уяві… Залишайся там, де ти є зараз, Зелена Феє Джанніс! Малий, що нарік тебе, напевно був толкієністом і в його алкогольних фантазіях ти помилково постала ельфійською принцесою. Надто досяжною. Залишайся нею для нього там, на цвинтарі, а для мене - спогадом, про який я забув. Най дійде до тебе крізь простір та здійсниться над тобою це моє бажання. Навіть попри моє бажання…

«… Врешті-решт пацієнти поставили вимогу до головного лікаря відрядити до центру міста черницю-доглядальницю та звільнити там усіх метеликів…

… чорний абрис гострих ліктів димний нарис чорних нігтів у замкненому мов мале й велике коло кровообігу просторі оселі диму мед у пелюстках туман на калині Джанніс іній Джанніс сорочка сповзає з плеча Джанніс шибки у візерунках крил Джанніс собака спить на дорозі Джанніс біле літо дощів помирає у блюдечку сонця Джанніс на пам’ять про море реквієм сірих ворон Джанніс у брилах дощу дух Ґауді над парком химерно клубочиться і громадить осінь Джанніс туман та набрякле листя у вагітних калюжах Джанніс чудовий сон наснився: ми ніби живемо у ґаражі спимо їмо на килимі що має здатність літати на межі між пивом та вином годинник зупинився дебільний сон якийсь наснився… Джанніс… Осінній канібалізм - дерева плачуть до останнього листа… босі брудні твої ноги, Джанніс!… тлусте гариво Міста в’їдається в шкіру… розпливчаста розґведзьґана розгублена посеред туману мжички жовтуватого чаклунського молока сивого пасма попелястого кужелення праху повного місяця в танечному водокруті хмар розпорошена осіння ніч виноградні лози холодні коматозні відбиваються на облитій місяцем стелі візерунками чавунних решіток декоративних ґрат старовинних невагомих мереживних огорожок Львова Санкт-Петербурґа примхливі мерехкі але незворушні виломи якими розходиться від часу ніжний мармур з розкритої книги витрушуються пласкі бляклі вишукано прозорі аристократично приречені засушені квіти метелики листя гемофілія відчуженої душі сон фітофіла… Джанніс… жовтий шовк розлитого чаю жовтий віск трупа чайної троянди золотавим пуантом свічка гойдає розпорошену імлистість мімози фіолетовий вечір гранчак ієрогліфами уламків на стіні післясмертний небачений Поль Сезанн «Дівчина з вишнями у морі» приштиркнутий голкою дикобраза до шаруватих шпалер… Новий рік у стародавній аптеці по вул. Червоноармійській - довжелезний стіл, наче для таємної учти, все просто захаращене тим, знаєте, антикварним аптекарським причандаллям із порцеляни і шкла - мрія фетишиста-маньяка… свічки… пейот (за гарячковим твердженням Гуру, який той пейот і поцупив з оранжерей ботанічного саду, користаючись своїм службовим становищем, - натуральний Lophophora Willamsi), який не впирає - голима безалкалоїдна мочалка, гидота рідкісна - ймовірно, сумує за Ненькою-Мексикою, не виявляє своїх магічних властивостей на такій далекій відстані від батьківщини, та ще й зима… Джанніс, павуки вичікують! Бражник з увімкненими фарами грузько рве павутиння й розбивається об стіну, за якою, в сусідній кімнаті, - свічка скапує з підвіконня на виноградне листя - травневий сон під снігом, що скоро випаде… на мельхіорових виделках сині мушлі… Джанніс… химерні ліхтарі уздовж Узвозу лелітки снігу клапті оксамиту нічних метеликів кружляє попелястий чорний мотлох книги папери згасло вогнище довкола тане сніг кружляє попіл розноситься горами мов зграя круків чорних ґрифів наздоганяє сивих голубів… Джанніс… пелікани хмар… дерева плачуть до останнього листа… Джанніс… авта, авта, 01, КР, КО, КТ - Крим, 852 кілометри до Сімферополя з телефонним кодом 0692 й містичною довідковою 9909111; дніпропетровські 04, АА, АВ, АЕ, АК, АН, на відстані від Києва усього лише 479 кілометрів, 0569, й на тій же самій довідковій; київські 11, КА, КВ, КІ, КЕ, КН, 10, КХ, КК, КМ, що мчать 544 кілометри по Е 40 до Львова, 14, ТА, ТВ, ТН, ТС, де код мені нагадує завжди мультик про Карлсона - 0322, їдуть 480 кілометрів піонерською трасою Е 93 до священного міста Одеси (0482 - бачите, код майже дорівнює кілометражу), де зустрічають 16, ОА, ОВ, ОЕ, ОК, чи миколаївські 15, НІ, НК, НТ, що валять на відпочинок, звідки й додзвонюються домів за кодом 0512, Полтава, стратегічна Е 40, якою мчать або привиди, або рагулі, або взагалі ніхто не їде, особливо по Е 95 до Краснограда аж на Мелітополь, до перетинки з хворобливою Е 581 - Каховка, Херсон, Миколаїв - замикається коло шляхів з Києва через Полтаву та через Одесу, і Боже збав зрізати шлях через Красноперекопськ - ви ніколи не виберетеся з пустелі, ретельно розкраяної марсіанськими зрошувальними каналами, де живе лише гній, цвіль та смердючий південно-український планктон у теплій жовклій воді, з якої не здатні синтезувати H2O навіть рослини, вони тут просто не ростуть - повимирали, й так далі й таке інше, Джанніс… наш код - вісімка, стрічка Мйобіуса, 044, Джанніс… покарання без злочину, Джанніс…

«… Вуличний рух зупинився, тому що всіх вразила ця надзвичайна подія. А коли люди зрозуміли її сенс, то відкрили на знак солідарності ворота божевільні, щоби обдарувати її в’язнів свободою та любов’ю».

бурштином не скрешеш кришталь лиш викрешеш кришталеву іскру дощу що нашіптує польською змішується з бурштиновим пергаментним бляшаним з проїденими іржею візерунками ніби код перфокарти осіннім листям що повільним танечним рухом передвіщає зиму… колооберт крапки декольтований світ - погляду не відірвати: хмари дряпають небосяги хмародряпи неба сягають уповільнити чи пришвидшити рух пропелера ґвинтокрила стосовно безчасся він стоїть все одно нерухомо а довкола стиглі суниці дозрівають у напрямку сонця що точить зелену росу й насичується нею мох та лишайник коліщата безгучно та хаотично механізм приводять в безладдя птеродактиль крилом зачепив поличку з компакт-дисками й вони просипалися в океан а біля коліна ніби нічого не сталося зосереджено миється кішка в той час коли поза отією паркетиною - порожнина порожнеча прірва НІЧОГО тільки краєм нерівним пропливають у темряві зграї рожевих лотосів зимородків фламінґо та голуб’янок Ікар до кухні «Напрямок до» над блакитною квіткою пальника обліплений парою чайник ширяє й гуде мов бляшаний джміль погляду не відірвати від двох тарганів один кружляє несамовито біговою доріжкою на кришці другий довкола носика: куди подітися від цього несподіваного пекла? внизу з чорної прірви виривається з ревом аквамаринове полум’я ще більшої квітки ніж та над якою кружляє чайник чим дужче пече тим запекліший біг… один відчайдушно раптом стрибає коли таргани несподівано стрибають у прірву ладна обблюватися чи знепритомніти найвитриваліша флеґма… другий обпікається запікається падає у прірву мертвий… Втома… Вдома… четверта ночі… Втомлене покоління - остання зграя століття. Покоління, схоже на викидень знеможеної літньої жінки, що все життя прожила комбайном, який народжує дітей. Кухонним комбайном. Тостером, міксером або овочерізкою. Не знає, що то - тости, тому - підгорають… М’ясорубкою… Вона добре знається на м’ясі… Don’t mention it… Десятки дітей. З них декілька зґрабних, здорових, міцних. Первісток й ті, що в голові черги… десятки різних дітей, живих і мертвих. Кожне покоління - така дитина століття. Ми стоїмо останніми в черзі. У хвості. Звідки - лише стрибнути в прірву між двох блакитних вогнів… а ті… нові… прийдешні… вони - немов крила за спиною… Втома…

• Предыдущая
• 21/35
• Следующая