Помилка - Талан Светлана - Страница 21

• Предыдущая
• 21/72
• Следующая

Щоб остаточно визначитися, Микита затримався на тролейбусній зупинці. До студентського гуртожитку вісім зупинок. У нього буде час подумати, як убити цей вечір із користю для себе. На зупинці переминалися з ноги на ногу кілька пасажирів. Цікаво, чому вони не поспішають додому, чекаючи переповнені маршрутки? До того ж за квартал звідси є станція метро – можна досить-таки швидко дістатися додому, адже час пік уже минув. Цим людям нікуди поспішати? На них ніхто не чекає? Чи вони по життю так само байдужі та пасивні, як зараз в очікуванні вайлуватого тролейбуса?

У протилежний бік прогуркотіло вже три тролейбуси, і Микита почав сумніватися в правильності свого рішення. Може, він по життю невдаха, а не ці люди на зупинці? Тільки невдахи приходять невчасно. Ще в школі він зауважив: як тільки приходив на зупинку, тролейбуси починали рухатися в протилежному напрямку. І що в них за манера псувати людям настрій? І чому вони мають інстинкт стадних тварин?

Микита нервово заходив уздовж проїжджої частини. Якийсь таксист пригальмував біля нього, але Микита відмахнувся, і в цей час дідок на зупинці видихнув: «Нарешті!»

Микита сів біля вікна. Він любив своє вечірнє місто, коли воно спалахувало численними різнокольоровими вогниками реклам. Він знав їх напам’ять, але періодично крамниці додавали нові написи, що світилися та блимали, або навіть міняли назви. Микита задивився у вікно й не звернув уваги на хлопця, яких шумно сів поруч із ним.

– О-па! Кого я бачу! – вигукнув його сусід.

– Ян?!

Це був Ян, із яким Микита вчився в молодших класах і навіть сидів за однією партою, здається, у першому класі. Потім його батьки розлучилися й переїхали в інший район міста. Микита випадково зустрічав Яна пару разів. Вони перекидалися фразами: «Як справи?» – «Нормально». – «Бувай!» – бо особливо не товаришували, але й ворогами не були.

Шкільні товариші розговорилися.

– Ти чого такий прісний? – Ян розв’язно ляснув його по плечу. – Щось не зрослося?

– Трохи захандрив, – зізнався Микита. – Мене дівчина кинула.

– Знайшов привід для туги! – Ян голосно розсміявся. – Я з такого приводу ніколи не сумую. Світ повний прекрасних жінок! – він пафосно виголосив останню фразу. – Тільки озирнися!

Микита не поворухнувся на заклик Яна, зате обернулася пишнотіла дама в капелюшку а-ля шістдесяті й кинула на Яна багатозначний погляд.

– Нам пора на вихід! – дав команду Ян і потягнув Микиту за руку. Той не пручався. Краще вже вийти, ніж бути під пильною увагою всіх пасажирів.

– І що тепер? – запитав Микита.

– Будемо гуляти!

– Узагалі-то, я прямував у гуртожиток до хлопців.

– До бідних студентів?! Що там робити? Нудьга та й годі! А тобі треба відволіктися.

– Знаю. Ось і хотів там трохи розслабитися.

– Випити по сто грамів горілки?

– Можливо, – Микита знизав плечима. – Або курнути.

– Балуєшся «травичкою»? – тихо запитав Ян.

– Зрідка. У тебе нічого немає?

– Я тебе зараз поведу в одне місце. – Ян схопив Микиту за руку. – Там можна класно провести час!

– Тільки не тягни мене в якийсь притон, – попросив Микита, прямуючи за Яном.

– Ображаєш! – Ян покривив носом. – Я схожий на пропащу людину? Ходімо, ти мені ще дякувати будеш.

У нічному клубі «Венера» було гамірно й багатолюдно. Микита біля барної стійки випив склянку глінтвейну й без інтересу спостерігав, як серед миготливих вогнів мерехтіли, звивалися в танці тіла відпочивальників. Зовсім молоді дівчатка, можливо, навіть неповнолітні, поводилися розкуто, так, як пересічні завсідники цього закладу. Вони обнімалися з хлопцями, їхні тіла терлися одне об одне в такт музиці, іноді пари зливалися у відвертому поцілунку. Микита шукав очима ту, яка бодай чимось нагадувала б Марину, але не знаходив. Він був злий на неї за те, що її образ досі стояв перед очима, не даючи спокою. Був незадоволений собою, бо не міг відпочивати й розслаблятися, як усі навколо, і вже пошкодував, що прийшов сюди, а не поїхав до хлопців у гуртожиток. Як на зло, кудись зник Ян, залишивши його одного.

– Нудьгуєш? – Перед ним виник Ян із незмінною усмішкою на обличчі. – Дивись, що я приніс!

Ян з урочисто-загадковою усмішкою продемонстрував затиснутий кулак.

– Що там?

– Заряд бадьорості та енергії!

– Не зрозумів.

– Село! Екстазі! Ходімо в туалет підзарядитися!

Микита не відчував утоми. Навколо було стільки милих нових друзів і гарних дівчат, серед яких він танцював уже не одну годину. Як виявляється, можна легко заводити знайомства!

– Привіт! Я – Микита.

– Я – Серьога! Привіт!

– А я – Макс! Будемо знайомі! Ти – класний пацан!

– Взаємно! З тобою теж весело!

Один оплеск – і в тебе вже новий товариш! Так усе просто! І головне: тут так весело! Не треба червоніти й тушуватися, щоб підійти до дівчини для знайомства. Можна захопити в танець – і вже за мить її руки приємно обвивають твою шию.

І Микита веселився від душі. Здавалося, його тіло не може зупинитися від надлишку енергії. Він танцював серед цього галасливого натовпу, де всі були розкуті й так мило йому всміхалися. Микита сміявся, не думаючи про правила пристойності, коли йому спало на думку смикнути вниз сарафан без бретелей рудоволосої дівчини. Її маленькі груди оголилися.

– Подобається? – без докорів сумління запитала вона, провівши пальчиками по своїх грудях.

– Ще б пак!

– І мені теж!

Між ними виник Сергій. Він зігнув коліна і, коли його обличчя виявилося на рівні оголених грудей рудоволосої, присмоктався губами до соска. Микита розсміявся й сів на підлогу серед танцюючих. Його душу розпирало від захоплення розкутістю нових друзів. Сидіти довго він не міг – ноги, руки, усе тіло вимагало руху, і він різко підхопився й повторив те, що зробив Серьога.

– Як солодко! – проспівав Микита, відірвавши губи від грудей дівчини.

Рудоволоса закинула голову назад, засміялася, потім прикрила груди й кивнула Микиті.

– Іди за мною! – наказала.

Вони опинилися в напівтемному вузькому коридорі. Дівчина притулилася губами до його губ. Який у неї гарячий і пристрасний поцілунок! Микита взявся покривати поцілунками її обличчя, губи, шию.

– Ти мені подобаєшся! – прошепотів він. Дівчина затулила його рот губами.

– Як тебе звати? – запитав він, задихаючись від бажання оволодіти нею.

– Неважливо, – прошепотіла вона, поцілувавши мочку його вуха.

– Я – Микита, – мовив він, оголивши її груди.

– І це неважливо! – Рудоволоса швидко розстебнула йому штани, і її тепла м’яка маленька долонька пірнула в ширінку, як у рукавичку.

– Я хочу тебе! – палко прошепотів Микита, і його руки швидко стягли з дівчини вузеньку смужку стрингів.

У голові шуміло, коли рудоволоса спритним рухом підстрибнула, обхопивши його тулуб руками й ногами.

– Оце кайф! – була остання думка Микити, яка вмить розчинилася в пристрасті і якомусь тваринному інстинкті…

Микита застебнув блискавку на штанях і озирнувся. Дівчини ніде не було. На підлозі валялися її червоні трусики. Він штовхнув їх ногою в куток і посміхнувся.

Серед танцюючих Микита побачив Яна, який крутився в колі дівчат.

– Ти де пропадав? – запитав Ян Микиту, коли той опинився в колі.

– Ти не бачив рудоволосу дівчину?

– Тут повно рудих! – розсміявся Ян.

– Я підійду? – Біля Микити опинилася пишногруда дівчина. Микита безцеремонно обмацав її пружні груди.

– Ти – найкраща, – прошепотів він їй на вухо.

Микита з Яном випили по склянці яблучного фрешу.

– Куплю собі «Снікерс», – сказав Микита. – Взяти тобі?

– Так завжди буває.

– Як «так»?

– Солодкого хочеться. Купуй уже, не тягни!

Вони з’їли батончики біля барної стійки.

– Котра година? – запитав Микита, помітивши, що відвідувачі клубу почали потихеньку розсмоктуватися.

– Скоро п’ята.

– Нічого собі!

– Тобі тут сподобалося? – запитав Ян, прямуючи до роздягальні.

• Предыдущая
• 21/72
• Следующая