Помилка - Талан Светлана - Страница 34

• Предыдущая
• 34/72
• Следующая

– Що я маю зробити цього разу? – запитала Діана.

– Один високопосадовець… Це високопоставлена людина, – почав плутано Аркадій. – Він був присутній зі своєю дружиною на показі… Я не знаю, чому він зупинив вибір саме на тобі, – розвів руками Аркадій. Він потріпав борідку і знову задріботів по вузькому проходу кабінету. – Діано, повір мені, я пропонував йому інших дівчат, які не проти за гроші розважитися самі і його розважити, але він…

– Що він?

– Він нікого не хоче! Він хоче тільки тебе!

– Ні! – сказала Діана категорично. – Про це не може бути мови.

– Ми всі пропали! – Аркадій театрально почав заламувати руки.

– Досить ламати комедію! – Діана намірилася піти. Тоді Аркадій наобіцяв їй, що всі пристойні покази і зйомки будуть її, що з таким проханням він звертається вперше і востаннє.

– Добре, – сказала Діана, – але ти повинен виконати свої обіцянки.

Іван Іванович повіз тоді Діану в сауну. Там були його колеги чи друзі. Усі напилися, але найбільше Іван Іванович. Діана мужньо терпіла і всміхалася, коли товсті пальці старого кнура безсоромно обмацували її тіло, коли він навалився всією своєю свинячою тушею на неї. Щоб усе це пережити, вона думала про брата. Він ніколи не дізнається про її приниження, зате перед нею відкриються нові можливості.

«Аркадій раз дотримав свого слова, дотримає й тепер», – заспокоювала вона себе, коли над нею кректав і сопів Іван Іванович. Діана з полегшенням зітхнула, коли товстун відвалився набік і відразу захропів. Вона вдяглася й пішла шукати вихід. Залишалося викликати таксі, швидко виїхати звідси й забути про цей день. Але вхідні двері виявилися замкнені. Діана пішла пошукати кого-небудь, щоб вийти з цього кубла.

Їх було четверо. Вони були п’яні й голі. Чоловіки затягли її в кімнату, не зважаючи ні на крики, ні на благання відпустити додому. Вони, як звірі, сміючись, здерли з неї одяг і ґвалтували по черзі. Діана кричала від болю, а вони вливали їй у відкритий рот спиртне і знову ґвалтували. Здавалося, що цей кошмар продовжувався вічність. Зрештою вона вибилася із сил. Прийшли байдужість і отупіння. Вона перестала відчувати біль і чинити опір. Вранці її в одному банному халаті привезли до Аркадія. Він заніс її на руках до свого кабінету, поклав на диван, прикрив ковдрою.

– Тварюки! Бидло! Нелюди! – обурювався він, побачивши Діану в такому стані.

Два дні він доглядав за Діаною, приводячи її до тями, і просив пробачення. На третій день Діана зрозуміла, що повинна зробити все, аби брат нічого не довідався. Він ніколи не дізнається про її ганьбу. Нехай думає й далі, що вона сама домоглася успіху. Тільки треба було сходити до лікаря на перевірку – сильно боліло внизу живота. Благо, що є приватні клініки, де не потрібно пред’являти паспорт і називати прізвище й місце проживання. Лікар призначив їй лікування й порадив здати аналізи на перевірку.

– Раптом ґвалтівники занесли вам якусь заразу, – сказав він і підказав звернутися із заявою до міліції.

– Я нікуди не піду, – сказала Діана, – але обстежуся.

Тоді вона дізналася, що лікар мав рацію – її заразили. Вона розуміла, що треба лікуватися, але відклала це на потім. Вони з Тимуром куплять квартири після турне до Франції на показ нової зимової колекції. Можливо, її запросять на роботу в іншу групу, а якщо ні, то вона візьме відпустку й піде на лікування. Головне – протриматися до показу, тим більше, є надія, що вона стане брендовим обличчям однієї відомої торгової марки…

Задзвонив телефон, вирвавши Діану з пелени спогадів. Дзвонили з агентства нерухомості, запропонували подивитися квартиру. За нею заїхала жінка на «опелі», і вони поїхали на огляд. Квартира Діані сподобалася. Вона знаходилася на третьому поверсі п’ятиповерхового будинку. Звичайно, потрібно було зробити косметичний ремонт, але дівчину влаштувала і квадратура кімнати, і просторий квадратний коридор, і немаленька кухня, і лоджія на всю довжину кімнати. Найголовніше, що квартира була виставлена на терміновий продаж за стерпною ціною. Діана не сумнівалася, що кімнату в гуртожитку вони продадуть швидко, щоб вистачило грошей на покупку квартири.

– Мені все сподобалося, – сказала Діана агенту, – але остаточне рішення я вам скажу завтра вранці.

– Добре, – погодилася жінка, – у разі позитивної відповіді вам доведеться залишити завдаток.

Повернувшись додому, Діана подзвонила Тимуру.

– Не хочу купувати квартиру без тебе, – сказала вона братові.

– Тобі вона сподобалася?

– Так. Дуже! Усе як мені хотілося б.

– Тоді залиши завдаток і терміново їдь, шукай покупця на кімнату в гуртожитку.

– Добре, – сказала Діана. – Я швидко повернуся. Ти ж знаєш, скільки охочих її купити. А як ти без мене?

– Я буду чекати тебе з доброю новиною, – відповів Тимур.

– Вероніко, ти готова? – запитала Кіра просто з порога.

– Уже біжу, – відповіла Вероніка. Вона вибігла з кухні з пакетом, у якому дзвеніли скляні банки. – Встигла наготувати і своїм чоловікам, і Неллі Сергіївні. Ходімо швидше, поки Назар не повернувся, – швидко промовила вона, і подруги поспішили з дому.

Кіра їхала на зустріч із клієнткою в той район, де жила Неллі Сергіївна, тому запропонувала Вероніці підвезти її туди. Вони домовилися зідзвонитися, коли Кіра буде повертатися додому, щоб та підкинула її назад. Назар і так останнім часом почав висловлювати невдоволення тим, що Вероніка вечорами буває вдома менше, а грошей на спільну справу віддає стільки ж. Вероніка не зізнавалася чоловікові, що переважно пропадає в Неллі Сергіївни. Навіщо йому знати? Спровокувати ще один скандал? Якби навіть вона йому все розповіла про самотню хвору жінку, Назар не схвалив би її благородні пориви.

Вероніка поступово приводила житло старенької до належного стану. Після тижня мук Вероніці вдалося надати дерев’яній підлозі пристойного вигляду. Виявилося, що стара червона фарба непогано збереглася під килимом спресованого пилу. Потім Вероніка вимила вікна, підвіконня та радіатори опалення. Звичайно, усе вимагало фарбування, але у Вероніки не було вільного часу. Вона довго думала, що робити зі шпалерами, які повідставали від стін, особливо по кутах кімнати. Щоб зробити повний ремонт, у неї не вистачило б сил, не кажучи вже про час. Вона купила шпалерний клей, але папір уперто не хотів лягати на стіни. Не залишалося нічого іншого, як відрізати звислі частини шпалер ножицями. Це було краще, ніж вони висіли хвилями, порушуючи пропорції стін. Самі шпалери Вероніка примудрилася протерти вологою мочалкою, знявши з них пил. На все це Вероніка витратила місяць, але не шкодувала. Вона не замислювалася над тим, скільки вклала особистого часу.

Непомітно жінки здружилися. Вероніка розповідала Неллі Сергіївні про своє життя, починаючи від дитинства до сьогодні. Старенька оживала в прямому сенсі на її очах. Вона зустрічала Вероніку так, немов та була її рідною донькою. Неллі Сергіївна вже не лежала в ліжку, чекаючи свого кінця. Виявилося, що вона дуже жива, швидка і з почуттям гумору. Дружба з Веронікою ніби впорснула в неї цілющі сили та енергію. Жінка без угаву щебетала, згадуючи цікаві й смішні історії зі свого життя. Вероніка відзначила, що жінка вже менше говорить про втрати у своєму житті. Нормальне харчування, яке їй забезпечила Вероніка, зробило свою справу. Неллі Сергіївна, звісно, не могла набрати вагу при такому захворюванні, але її губи порожевіли, на щоках з’явився нехай не рум’янець, а легкий відтінок, але, найголовніше, в очах жінки не було того розпачу й безвиході, як раніше. Коли вона про щось розповідала, Вероніка все частіше ловила в Неллі Сергіївні блиск життя. Іноді Вероніці здавалося, що лікарі помилилися з діагнозом, настільки саме життя відчувалося в цій худенькій невисокій жінці.

– Я тут вийду, – сказала Вероніка Кірі, попросивши зупинитися біля арки між двома будинками.

– Тебе де забрати?

– Тут же. Ти тільки попередньо зателефонуй, щоб я встигла попрощатися з Неллі Сергіївною й дійти сюди, – сказала Вероніка.

• Предыдущая
• 34/72
• Следующая