Пригоди Шерлока Холмса. Том IV - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 54

«Шановний містере Холмсе, — йшлося в листі. — Мої адвокати порадили звернутися до вас, але ця справа така дражлива, що мені важко розповідати про неї. Вона стосується мого друга, від імені якого я й виступаю. Цей джентльмен років із п’ять тому одружився з дочкою перуанського комерсанта, з яким познайомився під час переговорів про імпорт добрив. Дівчина була дуже гарна з себе, але її іноземне походження та чужа релігія, як і завжди, призвели до незгоди між подружжям у думках та почуттях. Урешті його кохання до неї стало поволі згасати; він навіть готовий був вважати цей шлюб помилкою, бачачи, що ніколи не зможе збагнути деякі риси її вдачі. Усе це було особливо болісним для нього через те, що ця жінка — надзвичайно любляча й віддана йому.

А тепер я перейду до подій, про які маю намір розповісти дещо докладніше, коли ми з вами зустрінемось. Власне, мета цього листа лише одна — дати вам загальне уявлення про них і з’ясувати, чи зацікавить вас ця справа. Останнім часом ця леді стала поводитися дещо дивно, що аж ніяк не в’язалося з її звичною м’якою та лагідною вдачею. Її чоловік оженився вдруге й від першого шлюбу має сина. Цьому хлопцеві нині п’ятнадцять років, він дуже милий і чуйний юнак, хоч у дитинстві лиха пригода зробила його калікою. Його мачуха двічі без приводу накидалась на бідолашного хлопця зі стусанами. Одного разу вона так вперіщила його палицею, що на руці в нього й досі лишився великий шрам.

Але все це дрібниця в порівнянні з її ставленням до власної дитини, чудового хлопчика, якому немає ще й року. Якось, із місяць тому, няня залишила його в кімнаті самого. Пронизливий вереск немовляти, сповнений болю, змусив її повернутись. Коли вона вбігла до кімнати, то побачила, що мати вп’ялася в синову шийку зубами. З маленької ранки сочилася кров. Няня так налякалася, що схотіла одразу покликати господаря, але жінка вблагала її нікому нічого не казати й навіть дала п’ять фунтів за мовчання. Отже, цю справу так і облишили.

Але няня перебувала під жахливим враженням від побаченого. Вона почала пильно стежити за господинею і не спускала очей з немовляти, яке безтямно любила. При цьому їй здавалося, що коли вона стежить за молодою матір’ю, то та своєю чергою стежить за нею, і варто було няні залишити дитину на самоті, як мати одразу кидалась до неї. День і ніч няня пильнувала дитину, день і ніч мати мовчки стежила за нею, наче вовк, що чатує на ягня. Все це, звичайно, здається вам неймовірним, але я благаю вас поставитись до цього якнайсерйозніше, бо від того, можливо, залежатиме і життя немовляти, і здоровий глузд батька.

Нарешті настав той жахливий день, коли таїтися від господаря було вже неможливо. Нерви няні не витримували; вона відчувала, що не в змозі мовчати далі, і розповіла йому про все, як є. Господареві це видалось такою ж нісенітницею, як і вам. Він знав, що дружина щиро його кохає і що вона — любляча мати, якщо не брати до уваги тих нападів на пасерба. Хіба ж могла вона скривдити свою улюблену дитину? Він сказав няні, що все це їй примарилося, що її підозри породжені хворою уявою і він не потерпить таких наклепів на свою дружину. Під час розмови вони несподівано почули нестямний крик дитини. Няня й господар кинулися разом до дитячої кімнати. Уявіть собі, містере Холмсе, почуття господаря, коли він побачив дружину, що стояла навколішки біля ліжечка, а на шийці в дитини та на простирадлі — кров. Закричавши з жаху, він повернув жінчине обличчя до світла й побачив на її вустах кров. Отже, ніяких сумнівів уже не могло бути — вона пила кров бідолашної дитини.

Отака ситуація, містере Холмсе. Ніякої розмови між подружжям не відбулося. Зараз нещасна господиня сидить, зачинившись у своїй кімнаті. Чоловік її трохи не збожеволів. Він, як і я, про вампірів не знає нічого, крім самого слова. Ми гадали, що все це — лише дикий чужоземний забобон, і раптом — у самісінькому серці Англії, в Сасексі... Про все це ми могли б поговорити з вами завтра зранку. Чи згодні ви зустрітися зі мною? Чи згодні ви докласти все своє уміння й допомогти нещасній людині? Якщо так, то телеграфуйте на ім’я Ферґюсона, садиба «Сировар», Лемберлі, і я прибуду до вас о десятій годині.

Щиро ваш

Роберт Ферґюсон.

До речі, пригадую, що я колись зустрічався з Вашим другом Ватсоном під час гри в регбі, коли він грав у команді Блекхіса, а я був тричвертним у команді Ричмонда. Це — єдина рекомендація, якою я можу посвідчитись».