Царська охота - Чемерис Валентин Лукич - Страница 3

• Предыдущая
• 3/62
• Следующая

— Що ви порадите тим діячам, які завтра зголосяться тимчасово побідувати зі своїм народом?

— Перш за все, треба морально себе підготувати, прослухати лекції про тяжке життя простого народу, увійти, так би мовити, в його становище. Зрозуміти просту істину: народ бідує постійно, за всіх режимів та епох. Під час бідування посадовим особам не рекомендується відвідувати сауну, неодмінно треба уникати колективних поїздок на риболовлю чи полювання, а побільше бути на вулицях, в громадському транспорті, взагалі — серед простого люду. Їсти теж серед народу — окраєць густо посоленого хліба з цибулиною і, бідкаючись, мужньо запивати його квасом. Іноді можна по-народному поговорити: «Ядрьонная мать, і до чого вони народ довели?!» — і так далі, в тому ж дусі і стилі. Ще раз підкреслюю і застерігаю: бідувати з народом непросто, для цього потрібне чудове здоров’я і велика відповідальність за долю трудового люду.

— Як складається подальша доля тих представників ВПО, які пройшли повний, двадцятичотириденний курс бідування з народом?

— Ми беремо їх під суворий медичний нагляд, виділяємо їм певні суми для зміцнення здоров’я та для реабілітації. Всіх відправляємо в санаторій «На десятому небі», а звідти (із збереженням заробітної плати) для повного оздоровлення — у найкращі санаторії Європи та далекого зарубіжжя. Головне, тепер ніхто не скаже, що вищі наші урядовці відірвалися від свого народу, не живуть його злиднями. Ні і ні! Вони разом зі своїм народом, з його нестатками й нуждою, вони готові ще і ще тимчасово з ним потерпати і надихати народ на все нові й нові подвиги на ниві всенародного бідування.

— Привіт, друзяко!.. Ми, здається, років п’ять не бачилися. Як живеш?.. О-о!.. Якщо мене пам’ять не зраджує, ти й велосипеда тоді не мав.

— Я й зараз його не маю.

— Велосипеда, може, й не маєш, а на «мерсі» шикуєш?

— Змушений…

— Нічого собі… змушений! Хто б мене так змусив, га? Стривай, а чого це тебе супроводжує якийсь… даруй, «Запорожець»?

— Тсс!.. У «Запорожці» мій шеф. А він — крутий! Як і його фірма.

— Ти на шестисотім «Мерседесі», а твій шеф — на «Запорожці»?

— Нічого не вдієш, маскарад заради — тільки нікому ані слівця! — конспірації.

— Нічого собі конспірація. Ти ким, до речі, працюєш?

— Начальником безпеки свого шефа.

— Тоді чому твій крутий шеф у «Запорожці», а ти у «Мерседесі»?

— Шеф дуже за свою безпеку турбується: йому по кілька разів на день, не кажучи вже за ніч, увижаються замахи на нього. У світі крутих це не так уже й далеко від реальності. Тож шеф мій певний, що конкуренти, аби зжити його зі світу білого, вже найняли на нього кілера. Сідає він у свій розкішний драндулет, а кілер з «калаша» — дррр! І — шефу капець! Пишні похорони і так далі… Зрештою, убивства конкурентів на замовлення сьогодні — звичайна реальність. У пресі тільки й пишуть: того фірмача кокнули, того олігарха прикінчили, того банкіра на той світ відправили… Тому я загримовуюся під шефа сідаю в його «шестисотий», а він слідом у «Запорожці», спеціально для цього в якогось пенсіонера куплений і реставрований… Кілер і подумати не подумає, що в якомусь там… «Запорожці», що трясеться за розкішним «Мерседесом», знаходить той, кого він має убити.

— Але ж це, напевне… небезпечно?

— Для шефа — так, Вчора я одну престижну іномарку до бордюра ненароком притис. Ну й було!.. Як повискакували круті з іномарки, мене за свого сприйняли в «мерсі». Себто за крутого, то зігнали злість на шефові — витягли його із «Запорожця» і добряче йому пику набили!..

— І шеф…

— Задоволений.

— Тим, що йому пику побили?

— Тим, що наша конспірація на сто відсотків удалася і його сприйняли за якогось лоха… Але треба, каже він, і далі конспірацію вдосконалювати… Звідтоді я ходжу в його костюмі від Кардена, а він у моєму ширпотребівському. Ще й капронового бриля для маскування надіває. Вилитий лох. Вимагає од мене ще глибшої конспірації… Ти, каже мені, будеш отримувати мою зарплату, а я — твою. А тому сидітимеш у моєму кабінеті в офісі, ніби ти і є шеф, а я в твоїй сторожці… Правда, ще боїться, що вдома його можуть викрити… Ну, ляже він спати зі своєю жінкою, а кілер з «калаша» — дрр! Так ми й тут помінялися: я живу в його розкішній триповерховій дачі з сауною і басейном, а він — у хатці для обслуги.

— А жінка?..

— Так я ще неодружений…

— Я питаю за жінку шефа.

— А-а… До халупи для прислуги шеф брати свою жінку не зважується, щоб по ній його, бува, не вирахували. Та вона б і не пішла в ту челядницьку — то така… розкішна пані! Пальці оближеш. Прямо тобі модель! Тож мені заради конспірації доводиться в його спальні спати…

— З ким… даруй?

— Та з його жінкою. Щоб усе натурально було. Щоб ніхто нічого й запідозрити не міг.

— А жінка ж його як?

— Погодилася.

— Спати з тобою?

— Заради, каже, стопроцентного маскування. Щоб уберегти свого любого чоловіка. Ось так і конспіруємось. Шеф мною задоволений — аж-аж! Що я добре граю його роль — при його жінці.

— А жінка?

— Вона теж мною задоволена. Прямо… захоплена. Шеф, як по правді сказати, для неї старуватий. А я — якраз. Каже, що я добре виконую чоловічі обов’язки її… чоловіка. Не нахвалиться мною. Конспіратор ти, каже, Льошенька, вищого класу, старайся й далі оберігати мого чоловіка… Я й стараюся. Шефова половина аж квітне. Навіть замовила мені дитину… Ніби від її чоловіка, хоча від постійного ляку перед замахом він сам ледве стоїть… Тож доводиться мені… А що? Заради конспірації. Щоб усе натурально було, щоб можливого кілера з толку збити.

— Це ж треба??! Мафія у них неперспективна!!! Що чують мої вуха?.. Бодай би вони нічого не чули!!. Дожилися, т-туди т-твою!.. Ганьба, як нині модно кричати!

Бліді мафіозі, хоч і стояли навитяжку, але все одно ще і ще витягувались, намагаючись стати ще стрункішими, хоч цьому й заважали їхні розкішні черева, вигуляні та викохані за роки попередньої апаратно-кабінетної служби. Куратор, чи то пак Хресний Батько, походжаючи перед главарями мафіозних структур, гнівно свердлив їх спопеляючим поглядом.

— У них, бачте, вже зарплату нічим платити! І це — мафія! Курам на сміх! Ви недостойні високого і відповідального звання мафіозі! Вам би очолювати яку-небудь артіль, чи товариство з обмеженою відповідальністю, а не структурний підрозділ безсмертної мафії! Хто вас на такі відповідальні пости рекомендував? Та чи ви взагалі тямите, за віщо ви взялися? Чи хоч знаєте, що таке мафія, га? Справжня. Цитую по пам’яті: «Таємна, централізована, бандитська…» Чого засіпались? Не подобається визначення «бандитська»? А ви хотіли, щоб — «янгольська»? Ні, бандитська. Бо це ви, коли за минулого режиму були партбонзами, давали таке визначення у своїх енциклопедіях, на кшталт УРЕ, Отже, підемо далі: «…бандитсько-терористична організація… Виникла на острові Сіцілія в кінці XVІІІ — на початку XІX ст. в результаті об’єднання в єдину централізовану організацію злочинних елементів». А далі ви, колишні ідеологи колишнього режиму, його вірні цепні пси, писали загалом правду: «Спроби урядів Італії і США покінчити з мафією не дали наслідків». Не дали! Коли мафія справжня, а не така дохла, як у вас. Та з вами й боротися не треба, ви самі себе доконаєте. Це ж треба, мафія, яку ви створили, на раді Батьків нашої структури визнана неперспективною. Ви такі кволі, що правоохоронцям і боротися з вами не треба — самі загнетесь. Правоохоронні органи мусили б не боротися з вами, а — допомагати вам вижити. Чи, може я не те кажу, га??

Керівники мафіозних груп і підгруп тільки мовчки сопіли та все ще намагалися утриматися навитяжку, що було явно над їхні сили, та марно силкувалися повтягувати животи, які втягти вже не було аніякої можливості.

• Предыдущая
• 3/62
• Следующая