Мiстер Мерседес - Кінг Стівен - Страница 42

• Предыдущая
• 42/110
• Следующая

Вона тягне його через світлицю (вона довга, як вагон-ресторан «Амтрак»[188]) до свого кабінету.

— Я ніколи не дозволяю доморядниці сюди заходити, прибираю тут сама — помила вікна, почистила пилосмоком підлогу, а коли сіла подивитися електронну пошту, цей чортів комп’ютер навіть не ввімкнувся!

— Гм. Дивина.

Брейді знає, що місіс Роллінз для домашніх робіт тримає служницю-латиноску, але виходить так, що тій служанці не вільно заходити в кабінет. Що добре для неї, бо Брейді вже помітив причину проблеми, і якби в цьому була винна служниця, мабуть, її було б звільнено.

— Ти можеш це владнати, Брейді?

Завдяки сльозам, які в них плавають, великі сині очі місіс Роллінз здаються навіть більшими, ніж завжди. Раптовим спалахом Брейді згадує оті старі мультики про Бетті Буп[189], які можна подивитися на «Ютьюбі», зблискує думка «пуп-пуп-пі-дуп!», і він змушений здушити сміх.

— Звичайно, я спробую, — галантно відповідає він.

— Мені треба збігати через вулицю до Гелен Вілкокс, — каже вона, — але це тільки на кілька хвилин. Там, у кухні, свіжа кава, якщо захочеш.

З цими словами вона його залишає самого у великому, дорогому будинку з херзна-якою кількістю розкиданих нагорі коштовних ювелірних прикрас. А втім, вона наразі в безпеці. Брейді ніколи нічого не крастиме в клієнта, за викликом якого приїхав. Його можуть впіймати на гарячому. А якщо навіть ні, хто виявиться логічним підозрюваним? Отож. Не для того він вислизнув, покосивши тих ідіотів, що шукали собі роботи біля Міського Центру, щоби бути заарештованим за крадіжку пари діамантових сережок, про які він поняття не мав би, яким чином їх здихатися.

Він чекає, поки затріснуться задні двері, потім іде до світлиці подивитися, як вона несе через вулицю свої світового класу цицьки. Коли вона зникає з виду, він повертається до кабінету, лізе під її стіл і вмикає комп’ютер у розетку. Імовірно, вона сама висмикнула штепсель, щоб той не заважав її пилосмоку, а потім просто забула його знову ввімкнути.

З’являється віконце, в яке треба ввести її пароль. Ліниво, аби лише згаяти час, він друкує слово ПОЛА, і на екрані спливають усі файли її робочого столу. Господи, люди такі тупі.

Він заходить на «Блакитну Парасольку Деббі», поглянути, чи не запостив той жирний екс-коп там чогось нового. Нічого нема, але попри це Брейді раптово вирішує написати Дет-Пенсу послання. А чом би й ні?

Іще в середній школі він зрозумів, що довгі роздуми перед тим, як щось писати, йому не допомагають, а заважають. Надто багато інших ідей зринають у голові, починаючи одна одну перекривати. Краще смалити навпростець. Так він був писав до Олівії Трелоні — розпалений до білого жару, бейбі, — а також точно так писав Ходжесу, хоча послання цьому жирному екс-копу він пару разів перебіг очима, аби впевнитися, що витримав відповідний стиль.

У тому ж стилі він пише й тепер, лише нагадуючи собі, що послання мусить бути коротким.

Брейді перечитує написане й робить невеличку зміну: вставляє дефіс в одному слові пере-творив. Він не вірить, що стане коли-небудь підозрюваним, але він знає, якщо таке трапиться, вони попросять його написати зразок власного тексту. Йому мало не хочеться написати для них такий текст. Перед тим як ввігнатися у той натовп, він одяг на себе маску, і тепер, коли він пише як Мерседес-Кілер, він також у масці.

Він клацає НАДІСЛАТИ, потім прокручує інтернет-історію місіс Роллінз. На мить, зачудований, він зупиняється, побачивши кілька заходів на сайт «Біла краватка і фрак». Він знає, що воно таке, завдяки якійсь історії, котру йому розповідала Фредді Лінклаттер: чоловічий ескорт-сервіс. Схоже, що в Поли Роллінз є якесь потаємне життя.

Та й що з того, хіба не в кожного воно є?

Це не його справа. Він видаляє своє відвідування сайту «Під Блакитною Парасолькою Деббі», потім розкриває свій коробчастий службовий саквояж і виймає звідти всякий випадковий мотлох: диски з сервісними програмами, модем (поламаний, але звідки їй це знати), різні флеш-карти й регулятор електронапруги, який взагалі ніяким боком не стосується ремонту комп’ютерів, але вигляд має технологічний. Також він виймає книжку Лі Чайлда[190] в паперовій обкладинці, яку й читає, поки не чує, як через двадцять хвилин через задні двері повертається його клієнтка.

Коли місіс Роллінз зазирає в кабінет, книжку прибрано геть, а Брейді вже спаковує назад той свій випадковий мотлох. Вона вшановує Брейді тривожною посмішкою:

— Надія є?

— Спершу було схоже, що все погано, — каже Брейді, — але я відстежив, де ховається ваша проблема. Перемикач тримера виявився негодним, і таким чином у вас переривався д’анус-контакт. У таких випадках комп’ютер запрограмовано не вмикається, бо якби він ввімкнувся, могли б пропасти всі ваші дані. — Він кидає на неї похмурий погляд. — Ця клята машина могла б навіть вогнем зайнятись. Такі випадки відомі.

— Ох… Ісусе… мій правий, — лепече вона, напаковуючи кожне слово драматизмом і покладаючи собі долоню високо на груди. — А ти впевнений, що з ним усе тепер гаразд?

— Краще, ніж до того було, — відповідає він. — Перевірте.

Він умикає комп’ютер і делікатно дивиться вбік, поки вона набирає свій туповисраний пароль. Вона відкриває парочку файлів, потім повертається до нього з усмішкою:

— Брейді, ти подарунок від Бога.

— Моя мама зазвичай казала мені ці самі слова, аж поки я не подорослішав достатньо, щоб купувати пиво.

Вона регоче так, ніби це найсмішніша річ, яку вона бодай колись чула в своєму житті. Брейді сміється разом з нею, бо перед ним раптом постає видіння: він притискає колінками їй плечі й заганяє різницький ніж з її власної кухні глибоко в розчепірений криком рот.

Він майже відчуває, як розходяться хрящі.

Ходжес часто перевіряв сайт «Блакитна Парасолька», тож наступне послання Мерседес-Кілера він читає всього лиш за кілька хвилин після того, як Брейді клацнув на НАДІСЛАТИ.

Ходжес вишкіряється, широка посмішка розгладжує йому шкіру, роблячи майже красивим. Їхні стосунки тепер встановлено офіційно: Ходжес — рибалка, Містер Мерседес — риба. «Але підступна риба, — нагадує він собі, — така, що здатна раптово пірнути й обірвати поводок». З нею треба гратися обережно, підтягувати до човна, повільно накручуючи котушку. Якщо Ходжес здатен так робити, якщо він буде терплячим, рано чи пізно Містер Мерседес погодиться на зустріч. Ходжес у цьому впевнений.

«Бо, якщо він не може підштовхнути мене до того, щоб я уколошкав сам себе, залишається тільки одна альтернатива, і ця альтернатива — вбивство».

Мудрим кроком для Містера Мерседеса було б просто відійти геть; якщо він так зробить, кінець дороги. Але він не зробить. Він розсерджений, але це всього лише частка проблеми, і то маленька частка, треба сказати. Ходжес загадується, чи розуміє Містер Мерседес, наскільки він божевільний. А якщо й розуміє, тут все одно присутня крихітка твердої інформації:

До самого сьогоднішнього ранку Ходжес тільки підозрював, що Містер Мерседес стежив за його домом; тепер він знає це твердо. Цей мазефакер бував на його вулиці, і то не один раз.

Він хапає свій блокнот і починає нотувати можливе наступне послання. Воно мусить бути нівроку, бо його риба відчуває гачок. Біль від нього змушує її злитися, хоча вона поки ще не розуміє, що воно таке. Парубку треба розлютуватися набагато сильніше, щоб до нього дійшло, а це означає ризик. Аби загнати гачок глибше, Ходжес мусить різко смикнути, попри той ризик, що може обірватися поводок. Що?..

• Предыдущая
• 42/110
• Следующая