Під куполом - Кінг Стівен - Страница 24

• Предыдущая
• 24/256
• Следующая

Джуніор мав надію, що вона спершу підніметься на другий поверх, до кімнати Ейнджі. Але натомість Доді рушила через хол до кухні, пересуваючись у темряві повільно, непевно.

— Ейнджі? Ти в кухні? Я нібито бачила світло.

У Джуніора знову заболіло в голові, і винна в цьому була ця настирлива, безпереводно обкурена сучка. Що не трапиться зараз… це буде також її вина.

Доді Сендерс була все ще трохи обкурена і п'яненька, її кумарило; мати її загинула, а сама вона в темряві навпомацки рухалась передпокоєм у домі своєї найліпшої подруги; аж тут наступила на щось, воно сковзнуло під її ступнею так, що вона ледь не беркицьнулась на сраку, задерши ноги. Доді вхопилася за перила сходів, підвернувши собі пару пальців, і скрикнула. Вона начебто й усвідомлювала, що все це з нею дійсно відбувається, і в той же час у це неможливо було повірити. Почувалася так, немов заблукала до якогось паралельного виміру, як ото бува у фантастичному кіні.

Вона нахилилася роздивитися, що там потрапило їй під ноги. Схоже було на рушник. Якийсь дурень кинув рушник на підлогу в передпокої. Тоді вона почула, ніби щось ворухнулося в темряві попереду. У кухні.

— Ейнджі, це ти?

Без відповіді. Проте їй почулося, хтось там ніби є, хоча, може, лише здалося.

— Ейнджі? — вона знову рушила вперед, тримаючи підвернуту праву руку (пальці розпухнуть, думала вона, та й уже напухають) притиснутою до тіла. Ліву простягнула перед собою, намацуючи в темряві. — Ейнджі, будь ласочка, знайдися там! Моя мати померла, я не жартую. Місіс Шамвей мені сказала, а вона не жартує, ти мені так потрібна!

А день так вдало розпочався. Вона встала рано (ну… о десятій, це для неї рано) і зовсім не збиралася прогулювати роботу. А тоді їй зателефонувала Саманта Буші, сказала, що прикупила на і-Беї[84] кілька нових лялечок «Братц»[85] і питалася, чи не хоче Доді прийти, допомогти їй їх помучити. Катувати ляльок «Братц» вони завели собі моду ще в старших класах школи — купували їх на домашніх розпродажах, а потім вішали, встромляли шпильки їм у дурнуваті голівки, обливали їх бензином для запальничок, а тоді підпалювали. І Доді розуміла, що вони вже мусили б вирости з цієї забавки, вони вже були дорослими чи майже дорослими. Це ж дитячі пустощі. До того ж дещо моторошні, якщо серйозно помислити. Та справа в тому, що Саммі мала власне помешкання на Моттонській дорозі — просто трейлер, але він належав тільки їй, після того як навесні десь завіявся її чоловік, — а її Малюк Волтер спав практично цілими днями. Плюс, у Саммі завжди була скажена трава. Доді здогадувалася, що вона бере її у тих самих хлопців, з котрими гуляє. По вікендах її трейлер був популярним місцем. Та річ у тім, що Доді зареклася курити траву. Більше ніколи ніякої трави після тих неприємностей з кухарем. Більше ніколи в неї протривало понад тиждень, до цього дня, до дзвінка Саманти.

— Тобі дістануться Джейд і Ясмін, — підманювала Саммі. — А ще в мене є така крута, ну, ти сама знаєш що. — Вона завжди так говорила, ніби той, хто міг її підслуховувати, не зрозумів би про що йдеться. — А ще ми зможемо, сама знаєш що.

Доді й тут добре знала, про що саме йдеться, і в неї трохи стрепенулося Отамечки Внизу (самі знаєте де), хоч це заняття теж було дитячою забавкою, яку їм варто було давно облишити.

— Та, мабуть, ні, Саммі. Мені на роботу о другій, і…

— Ясмін чекає, — перебила Саммі. — А ти ж так ненавидиш цю курву.

Атож, це таки правда. Ясмін була найкурвішою сучкою з усіх «Братців», на думку Доді. А до другої ще майже чотири години. Крім того, нічого страшного, якщо вона трохи й запізниться. Хіба Розі її вижене? Та хто інший стане робити для неї ту срану роботу?

— Окей. Тільки ненадовго. І тільки тому, що я ненавиджу ту Ясмін.

Саммі захихотіла.

— І я не буду більше отого, ну, сама знаєш чого. Ні того, ні іншого.

— Без проблем, — погодилась Саммі. — Давай швидше.

Отже, Доді сіла в машину й поїхала і, звісно, зрозуміла, що знущання з «Братців» не дарує ніякої втіхи, якщо не зарядитися трохи кайфом, тож вона й зарядилася разом із Саммі. Разом же вони й утнули Ясмін сеанс пластичної хірургії за допомогою рідини для прочищення каналізаційного стоку, і їм було дуже весело. Потім Саммі захотіла продемонструвати їй класну новеньку камізельку, придбану нею в «Дебі»[86], і хоча вона вже трохи потовстішала в попереку, як на смак Доді, але все ще виглядала гарненькою, либонь, тому, що вони обидві були трохи нетверезі — по правді, так у друзки обдовбані — й оскільки Малюк Волтер усе ще спав (його батько наполіг на цьому імені для хлопчика на честь якогось старого блюзмена, а це його постійне спання, гай-гай, Доді мала підозру, що в Малюка Волтера затримка розвитку, що й не дивно, зважаючи на ту кількість дурі, яку висмалила Саммі, поки його виношувала), вони з Саммі опинилися в ліжку і зайнялися отим самим, самі знаєте чим. Опісля поснули, а коли Доді прокинулась, бо Малюк Волтер верещав — всраться-не-підняться, мерщій телефонуймо на Шостий канал[87], — то на годиннику було вже по п'ятій. Зовсім пізно йти на роботу, а тут ще Саммі дістала пляшку чорного Джонні Вокера і вони хильнули разок, другий, третій, і Саммі вирішила подивитися, як там ідуть справи в бейбі «Братц» у мікрохвильовці, от лишень електрики чомусь не було.

Доді доповзла до міста зі швидкістю замалим не шістнадцять миль за годину, все ще п'яна і в параноїдальному к чорту стані, постійно скидаючи оком у люстерко заднього огляду, чи нема в неї копів на хвості, чомусь упевнена, що, якщо її зупинять, то обов'язково це буде та рудоволоса сучка Джекі Веттінгтон. Або батько з'явиться на перерву додому й учує алкоголь у її віддиху. Або мати виявиться в хаті, знесилена після того ідіотського тренувального польоту настільки, що вирішить залишитися вдома, замість гри в бінго зі своїми у Східній Зірці[88].

— Будь ласочка, Господи, — молилася вона. — Прошу, проведи мене крізь це, і я ніколи більше не буду отого самого. І того також, сам знаєш чого. Ніколи в житті.

Бог почув її молитви. Удома нікого не було. Електрики не було і тут також, але в своєму непевному стані Доді це ледь зауважила. Вона вилізла нагору по сходах до своєї кімнати, стягнула з себе джинси й сорочку і впала на ліжко. Тільки на кілька хвилин, запевнила себе. А тоді вона закине геть пропахлий ганджею одяг до машинки, а сама стане під душ. Вона тхнула парфумами Саммі, котрі та, певно, купує галонами в Берпі.

От тільки через відсутність електрики будильник собі виставити вона також не могла, і коли її розбудив стук у двері, було вже темно. Вона накинула халат і спустилася на перший поверх чомусь упевнена, що з'явилася та рудоволоса полісменка з великими цицьками, щоб зараз же її заарештувати за їзду в нетверезому стані. А може, ще й за вживання креку також. Доді гадала, що оте інше, самі знаєте що, не є протизаконним, хоча й не була цього цілком певна.

Там виявилась не Джекі Веттінгтон. Там виявилась Джулія Шамвей, редакторка-видавець «Демократа». У руці вона тримала ліхтарик. Посвітила просто в обличчя Доді, котре напевне опухло зі сну, очі безумовно все ще червоні, і на голові казна-що, — а тоді опустила ліхтар. Світло мазнуло по обличчю самій Джулії, і Доді помітила на ньому вираз жалю, від чого дівчина відчула непевність і страх.

— Бідна ти дитино, — промовила Джулія. — Ти ж іще не знаєш, так?

— Не знаю що? — спитала Доді. Саме тоді в неї з'явилося відчуття паралельної реальності. — Що я не знаю?

І Джулія Шамвей їй розповіла.

— Ейнджі? Ейнджі, прошу тебе!

Намацує шлях крізь передпокій. Рука болить. У голові гуде. Вона могла б пошукати батька — місіс Шамвей запропонувала їй допомогу, почати з похоронного салону Бові, — але в неї кров захолола від самої лиш згадки про те місце. Крім того, їй найбільше зараз потрібна була Ейнджі. Ейнджі, котра обніме її міцно, без усякого натяку на оте, самі знаєте що. Ейнджі, котра була її найкращою подругою.

• Предыдущая
• 24/256
• Следующая