Выбери любимый жанр

Тінь вітру - Сафон Карлос Руис - Страница 12


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

12

Порив вітру загасив вогник сірника, і страшне обличчя знов поглинула темрява.

— Ми зустрінемося знов, Даніелю. Я ніколи не забуваю облич, і ти мого теж не забудеш, — тихо промовив він. — Задля себе самого й задля своєї подруги Клари, я сподіваюся, ти ухвалиш слушне рішення. Уладнай цю справу з Нері... Доволі претензійне прізвище, до речі. Я б ні на йоту йому не довіряв.

Із цими словами незнайомець повернувся та пішов геть, до пристані. Його постать повільно танула у темряві, а в моїх вухах іще довго відлунював його глухий сміх.

8

Блискавки прорізали стіну хмар, що нависли над самим морем. Мені слід було поквапитись, щоб знайти прихисток від зливи, що наближалася. Мої руки тремтіли, а думки стрибали. Буря розливалася з неба рікою, почорнілою від крові. Місяця видно не було, дахи будинків потопали в темряві. Я намагався прискорити крок, але страх міцно скував мої ноги: вони наче налилися свинцем. Дощ усюди переслідував мене. Я сховався під навісом газетного кіоску, намагаючись зібрати думки й вирішити, що робити далі. Удар грому прокотився десь неподалік, і я відчув, як земля хитається в мене під ногами. Вуличні ліхтарі на залитих водою тротуарах замигтіли — і згасли, ніби свічки, задуті вітром. За кілька секунд згасло останнє світло — світло у вікнах, яке дозволяло бачити принаймні обриси будинків. Запала непроглядна темрява; здавалося, вона розповзається з люків каналізації і смердить... На вулиці не було ні душі.

«Така жінка... будь-хто втратить голову», — пронеслося в моїх думках.

Я побіг до бульвару Рамблас з єдиною думкою: Клара... Клара... Клара...

Бернарда сказала, що Барсело поїхав у справах, а в неї самої вихідний, тож ночуватиме вона в своєї тітки Реме, яка мешкає в сусідньому містечку Сан-Адріан-дель-Бесос. Отже, Клара залишилася сама у тій великій квартирі на площі Реаль, і хтозна, що на думці в того жахливого чоловіка без обличчя... Я поспішав на площу Реаль, не звертаючи уваги на зливу; я думав про те, що наразив Клару на небезпеку, віддавши їй книжку Каракса... Діставшись площі, я вже вимок до останньої нитки. Пірнувши під склепіння вулиці Фернандо, я побачив якісь темні постаті, що скрадалися ззаду... Ні, це звичайні жебраки.

Парадні двері будинку Барсело були зачинені. Я знайшов у кишені ключі, що їх дав мені пан Ґуставо. Озирнувшись, я побачив, що один із заброд чимчикує якраз до мене.

— Пане, благаю, дозвольте переночувати... Хоча б у вестибулі...

Я зачинив двері, перш ніж він устиг закінчити речення.

Сходи тонули в темряві. Спалах блискавки, увірвавшись крізь щілину дверей, на мить освітив обриси сходів. Я навпомацки пішов уперед і мало не перечепився через першу сходинку; тримаючись за поруччя, я потроху підіймався нагору. Діставшись другого поверху, я торкнувся мармурової стіни, холодної та ворожої, знайшов рельєфне зображення на дубових дверях та намацав алюмінієвий дзвоник: Я вставив ключ у замкову щілину; двері відчинилися.

На мить мене осліпив спалах блакитного світла; я відчув порив теплого повітря. Спершу я пішов до Бернардиної кімнати, розташованої побіля кухні, хоча був упевнений, що служниці немає вдома. Я легко постукав у двері кількома пальцями. Відповіді не було, і я дозволив собі увійти. Це була проста кімната: велике ліжко, сервант із тонованим дзеркалом та комод, заставлений зображеннями святих із Дівою Марією на чолі. Я причинив двері, а коли обернувся — серце моє мало не зупинилося: з іншого кінця коридору до мене наближався десяток яскраво-червоних очей. Мене оточили коти. Коти пана Ґуставо знали мене й терпіли мою присутність. Якийсь час вони ходили навколо мене, тихо нявкаючи, та незабаром зрозуміли, що моє наскрізь промокле вбрання не дасть їм бажаного тепла, і байдужно полишили мене.

Кларина кімната розташовувалася у протилежному кінці квартири, поряд із бібліотекою та кімнатою для музичних занять. Я блукав коридором, відчуваючи за собою нечутні кроки кількох найпричепливіших котів. У мерехтливій темряві громовиці оселя Барсело здавалася величезною та зловісною, зовсім не схожою на те місце, яке я звик уважати за свій другий дім.

Переді мною відкрилася оранжерея, густа й непролазна. Коли я пробирався крізь нетрі, мені спало на думку: якби незнайомцеві без обличчя вдалося-таки прокрастися до квартири, він міг причаїтися саме тут, в оранжереї... Мені навіть здалося, що я вже відчуваю сморід паленого паперу... ні, це я просто нанюхав запах тютюну. Та все одно мене охопила паніка: тут ніхто не міг палити, люлька Барсело була лише декоративним аксесуаром!

Коли я наблизився до кімнати для музичних занять, знову спалахнула блискавка, і я побачив кружальця диму, що здіймалися в повітрі, схожі на імлисті гірлянди. Обіч галереї вищирило всі клавіші піаніно? Я перетнув музичну кімнату й пройшов до дверей бібліотеки. Вони були зачинені. Я відчинив їх; у бібліотеці було світліше — скупе проміння віддзеркалювалося від балконних вітражів. Переповнені книжкові стелажі утворювали овал, у центрі якого стояв письмовий стіл і два плюшеві фотелі. Я знав, де Клара зберігає книжку Каракса: у скляній шафі біля балконної арки. Я підкрався туди. Мій план (хоча доречніше було це назвати відсутністю плану!) полягав у тому, щоб витягти книжку, винести її звідси, віддати тому божевільному й більше ніколи його не бачити. Ніхто, крім мене, й не знатиме, що книжка зникла.

Книжка Хуліана Каракса і справді чекала на мене саме там. Її корінець був ледь помітний у куточку полиці. Я взяв книжку й притис до грудей, наче обіймаючи старого друга, якого збирався зрадити. «Юда», — подумав я про себе.

Я хотів піти непоміченим, щоб зникнути з життя Клари та Барсело назавжди. Нечутно я вийшов з бібліотеки. У кінці коридору виднілися двері Клариної кімнати. Я уявив собі, як вона спить у своєму ліжку; уявив, як мої пальці пестять її шию, гладять її тіло, що його я прикликав у мріях... Я вже йшов геть, готовий перекреслити шість років мрій... але раптом щось мене зупинило. Якийсь химерний свист позаду, з-за дверей. Тихесенький голос, який щось шепотів та сміявся. І цей голос долинав з кімнати Клари.

Я повільно підійшов до дверей. Узявся за ручку. Пальці тремтіли.

Глибоко вдихнувши, я відчинив двері.

9

Оголене тіло Клари розплаталося на білих простирадлах, які блищали, немов мокрий шовк. Руки маестро Нері ковзали по її вустах, шиї, грудях... її білі очі дивилися вгору, на стелю; коли вчитель музики ліг на неї, входячи в її тіло між двома блідими тремтливими стегнами, її повіки затремтіли. Руки — ті самі руки, які шістьма роками раніше вперше вивчали моє обличчя, — тепер стискали блискучі від поту сідниці маестро. Клара майже роздирала їх нігтями, скеровуючи Нері в себе з відчайдушною, несамовитою, тваринною жагою... Я не міг дихати. Наче спаралізований, я дивився на них.

І тут Нері помітив мене. Здавалося, спершу він не повірив своїм очам, та вже за мить обличчя його викривила лють.

Клара досі притискала його до себе. Вона потерлась об нього тілом, лизнула його шию.

— Що сталося? — простогнала вона. — Чому ти зупинився?

— Нічого, — пробурмотів він. — Я зараз повернуся.

Підвівшись, Нері кинувся на мене з кулаками, та я бачив його лише краєм ока — сам не міг відвести очей від Клари, спітнілої, задиханої; під її шкірою проглядалися ребра, груди тремтіли...

Тим часом учитель музики схопив мене за шкірку й витяг зі спальні — мої ноги майже не торкалися підлоги, як я не пручався, а вивільнитися не міг. Нері ніс мене, мов паку, крізь оранжерею.

— Я зламаю тобі карк, негіднику, — мимрив він собі під ніс.

Він відчинив двері та щосили жбурнув мене крізь них на сходи. Книжка Каракса випала з моїх рук. Нері підняв її й оскаженіло кинув мені в обличчя.

— Якщо я ще раз побачу тебе тут або дізнаюся, що ти підійшов до Клари на вулиці, присягаюся, я тебе так відлупцюю, що ти опинишся в лікарні — і не подивлюся на те, що ти ще малий, — холодно сказав він. — Зрозуміло?

12

Вы читаете книгу


Сафон Карлос Руис - Тінь вітру Тінь вітру
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело