Коли ти поруч - Талан Светлана - Страница 13

• Предыдущая
• 13/62
• Следующая

– Житиму без оргазму.

– Та ні, дорога моя. Не вийде!

– Чому?!

– Тому що твій чоловік мусить відчувати себе повноцінним чоловіком. А тут він раптом бачить, що його кохана дружина мало чим відрізняється від колоди у дворі. Що він повинен думати? Що він не задовольняє свою благовірну. Тоді, стеж уважно за моєю думкою, у тебе залишається один вихід, – Свєтка багатозначно підняла вгору вказівний палець. – Щоб не дати можливості своєму дорогоцінному чоловікові (крий Боже!) відчути свою неповноцінність і не ввести у спокусу спробувати щастя на стороні, доведеться тобі, знаєш, що робити?

– Що?

– Прикидатися! Так-так! Усе життя прикидатися! Лягати в постіль і охати, акати, стогнати та скрикувати, нібито від насолоди. Повір мені, це можливо з коханцем на одну-дві ночі, щоб потім знайти привід і розлучитися за доброю згодою. Але цей номер не проходить із чоловіком. З часом ти станеш уникати близькості, знаходячи різні причини і відмовки. Ну, наприклад, найпоширеніша відмовка в таких випадках: «Вибач, милий, у мене щось розболілася голова». Кілька днів на місяць тебе можуть урятувати критичні дні. Потім ти будеш ждати, поки він засне, не дочекавшись тебе з душу. Можна ще сказати, що ти дуже втомилася. А потім? Що потім?

– І що ж потім? – зітхнувши, запитала Даринка.

– Потім ти станеш нервовою та злою. І в тебе дійсно з’явиться втома, і почне боліти голова. Ти просто станеш патологічно боятися настання ночі. А він спробує знайти собі віддушину деінде.

– І що ти мені пропонуєш? Кинутися до Льошки в ліжко негайно? – з іронією в голосі запитала Даринка.

– Так! Уяви собі, негайно! Доки ще не стрибнула інша, – підбила підсумок розмови Світлана і засміялася, додавши: – Така, як я, наприклад.

– Стрибни, якщо вийде, – знизала плечима Даша.

– Ну, це я образно сказала. Ти ж знаєш, скільки наших поклали око на твого Льошку. Не встигнеш і оком змигнути, як перехоплять. І що ти тоді будеш робити?

– «Значить, не доля», – скажу.

– От просто так скажеш і будеш плакати в подушку ночами?

– Буду плакати. А що я зможу зробити?

– Ех ти, тютя-матютя! Не борець ти.

– Ти в нас борець – це я не заперечую. І чого ти добилася? Два роки спиш із нашим завідувачем, а де результат? Він спить з тобою, а живе до цього часу зі своєю дружиною.

– Поки що живе, – сказала Світлана, зробивши наголос на «поки що». – Це тимчасове явище. А я все одно доб’юся, щоб Веніамін Павлович розлучився з нею.

– Як можна змусити людину зробити щось проти своєї волі?

– А навіщо проти? – Свєтка хитро примружила свої нахабнуваті оченята. – Він зробить це з власної волі. Ось побачиш, як Веніамін сам прибіжить до мене і благатиме не кидати його.

– Ну, ти загнула! – засміялася Даринка. – І що ж ти таке зробиш?

– Використаю всі методи. По-перше, я змушу його покохати.

– Як це можна зробити? І чи можливо таке взагалі?

– Цілком можливо. Головне, робити те, чого хоче чоловік, говорити тільки те, що він хоче почути. Це перший метод.

– Є ще й другий?

– Показати, що він – найрозумніший, найкрасивіший, найжаданіший. Чоловікам це дуже подобається. Вони взагалі від природи дуже самолюбні.

– Є ще в запасі прийомчики?

– Є! І не один.

– Наприклад?

– Крапелька за крапелькою, непомітно, ненав’язливо довести, що його дружина йому не підходить.

– Добре. А якщо і це не подіє?

– Можна використати останній прийом, – голос Свєтка перейшов на шепіт. – Небезпечний, але вірний.

– Що ще? – чомусь так само пошепки запитала Даринка, зробивши великі очі.

– Магія! – Свєтка округлила очі. – Чорна магія!

– Ти що?! Зовсім здуріла?

– У коханні, як на війні, всі засоби годяться. Чула таке?

– Чула. Але щоб… магія? Це ж порушення всіх законів природи.

– А що вдієш? – Світлана розвела руками. – Якщо й магія не допоможе, тоді залишається останній варіант. До нього треба готуватися довго й ретельно.

– Господи! Що ж ще?

– Шантаж! – випалила Свєтка і скинула вгору голову.

– Ти надивилася фільмів? – засміялася Даринка.

– Ні! Уяви собі – ні! Для цього треба заздалегідь готувати компромат. До речі, я вже потихеньку почала цим займатися.

– Ти зовсім з глузду з’їхала!

– Ні, не з’їхала. Просто я, на відміну від тебе, продумана. Якщо нічого на мого Веніаміна Павловича не подіє, мені доведеться дістати козирну карту. Шляхом маленького, на перший погляд, безневинного жіночого шантажу можна одружити чоловіка. Подумай сама. Він створив цю клініку на свої гроші, вклав у неї кошти і душу, підібрав гарний персонал, переманивши сюди найкращих лікарів міста. І все це заради іміджу клініки. А якщо у мене буде те, що може скомпрометувати клініку і його самого? Веня не захоче втрачати клієнтів, не піде на те, щоб медперсонал розбігся через відсутність клієнтів і, природно, грошей. Що йому залишиться робити? Відповідаю: виконати мої умови. А моя умова: взяти мене за законну дружину. Всього-то!

– А навіщо він узагалі тобі потрібен? Він удвічі старший за тебе. Невже немає хлопців молодших?

– Потрібен! Ось потрібен і все! Молодші є, але багатішого поки нікого поруч не бачу. Ау-у! Де ви, товсті гаманці? – Свєтка покрутила головою навсібіч.

– Так ти любиш не Веніаміна, а його гаманець?

– І перше, і друге. Для того, щоб бути ситим, треба з’їсти перше, друге і запити третім. А що ти хочеш, щоб я в селі, як мої батьки, все життя горбатилася? Город, гній, поросята, корова, кури, кролики. А в підсумку? Що вони бачили за все життя? Що мають, окрім трьох дітей, городу в сорок соток, будинку з чотирьох задушливих маленьких кімнат і корови, що мукає у дворі? Ні, я так жити не хочу! Не хочу і не буду!

– А якщо все-таки Веніамін не одружиться з тобою, що робити будеш?

– Думаєш, здамся? Повернуся додому і розпущу нюні? Ні! Це не для мене! Тоді знайду собі старенького, але багатого дідуся, і стану йому відрадою на схилі його років. А якщо серйозно, то за своє місце під сонцем я буду чіплятися зубами до останнього і ніхто мене не зможе ні переконати, ні зупинити. Ось так-то, подруго. Я живу в реальному світі, а ти – у вигаданому тобою і твоїми віршошльопами, – сказала Світлана, кивнувши на книжку, яку Даша досі тримала в руках.

– Не віршошльопами, а великими поетами. Невже тобі не подобається поезія?

– Я люблю почитати книгу, наприклад, який-небудь роман про кохання. Але на мене находить це рідко, коли мені буває нудно або не можу заснути.

– Книга замість снодійного?

– Вгадала. Найдієвіший засіб, якщо не спиться. Береш нудну книгу і починаєш її читати. Точніше, ти намагаєшся її прочитати, а очі в цей час починають самі по собі злипатися. І ти отримуєш користь від книги, не заподіявши шкоди організму. Ніяких тобі побічних ефектів, як від прийому медикаментів!

– Це ж насильство над книгою, над її автором! – обурилася Даша. – У кожного твору є свій читач, якому адресована ця книжка.

– Значить, вона адресована мені як снодійне, – засміялася Свєтка.

– Давай я почитаю тобі що-небудь з поезії.

– Ой, Дашо! Це ж так нудно! «Я из лесу вышел; был сильный мороз. Гляжу, поднимается медленно в гору…», – кривлялася Свєтка.

– Ти послухаєш мене хоч раз?! – Даша ляснула долонею по книзі.

– Гаразд. Вмовила. Але спочатку я ляжу, а ти будеш мені читати. Знаєш, як ноги втомилися за дві зміни?

Світлана вляглася на дивані горілиць навпроти Даші, поправила під головою подушку і приготувалася слухати, утупивши погляд у стелю.

Даша розкрила книгу і тихо, але з натхненням у голосі почала читати:

• Предыдущая
• 13/62
• Следующая