Выбери любимый жанр

100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки - Сняданко Наталка В. - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

І ось тут вона, доля, розвертається до нього зовсім неочікуваним боком — жіночими грудьми. І він уперше в житті так приторкується до них усім собою — на танцях у Східному Берліні, в один з незліченних вільних вечорів. Про Інґе Поль, в яку Сташинський тут-таки, під час першого ж танцю, негайно й беззастережно закохується, Джон Стіл пише таке: «Зовнішність у неї була найзвичайнісінька, часом навіть неохайна. За столом вона поводилася, ніби вовк. Інтелектуальними потребами не відзначалася. Тим не менше вона була щиро віддана своєму другові, який без пам’яті закохався в неї». Найцікавіше тут, звісно, порівняння: ніби вовк. От тільки що б воно означало? Поводилася дико? а

ґ

ресивно? жадібно поїдала все м’ясо? Нам не дано почути відповіді. Але й Джонові Стілу не дано знати про тисячу інших можливих «тим не менше». Як, наприклад, про її манеру розсипати по плечах рудувате волосся, плавно звільняючи його від заколки. Або про запах її зовсім не вишуканих перукарських (та ще й ендеерівських!) парфумів, що доводив до солодкого запаморочення раніше нецілованого борщовицького аса розвідки. Або про те, як вагонні двері останнього ес-бану на Карлгорст щоразу відтинають її від нього, таку беззахисну. Або, зрештою, про те, як невимовно довго і пристрасно вміє вона кінчати — всією собою, вся здіймаючись хвилею і вдячно схлипуючи.

Цікаво, що про свій роман Сташинський дисципліновано доповів керівництву. Дивно, що його зверхники прореа

ґ

ували на цю новину радше толерантно. Дивно, бо жоден попереджувальний сигнал не спрацював і система не заблокувалася сама собою.

Ні, навпаки — в його житті все нарешті зрушило з місця, і йому було доручено два великі вбивства. У жовтні 1957 року в Мюнхені він здійснив перше з них — Лева Ребета. Але перш ніж він вистежить його, перейде йому дорогу і випустить в обличчя струмінь отруйної рідини з алюмінієвої циліндричної стрілялки, в моєму фільмі мусив би з’явитися пес. Це було випробування отрути. Пса прив’язали до дерева, і Сташинський наблизився до нього в оточенні кількох, як називає їх Джон Стіл, коле

ґ

. Чи подивилися вони один одному в очі — Сташинський і пес? Чи не було в руки Сташинського найменшого шансу здригнутися? Чи не було в самого Сташинського найменшого шансу не стріляти? «Бризнув струмінь, і пес умить повалився на землю, не видавши ані звуку, — пише Джон Стіл. — Однак він ще з три хвилини смикався в агонії».

Агонія Ребета тривала навіть не три хвилини.

Убивши його, Сташинський ще того ж дня втік до Франкфурта-на-Майні, де переночував у готелі «Інтернаціональ». Як минула та його ніч? Невже він і справді заснув? Та ще й, може, як прийнято писати у таких випадках, щойно голова торкнулася подушки? Невідомо, хоч майже на сто відсотків ясно, що до Східного Берліна він повернувся з переможним відчуттям блискуче виконаного завдання. З цієї нагоди колеґи з розвідувальної бази у Карлгорсті знову накривають на столи — це другий банкет Сташинського і друга цезура у фільмі. Цього разу з пивом і шнапсом, копченими вугрями й червоним та чорним кав’яром у срібних і порцелянових саксонських трофейних полумисках. А також піснями з усе ще модного кінофільму «Кубанські козаки», що їх усі намагаються заводити під розладнане піаніно та спершу повільне, але дедалі швидше і хамське впивання. Не обходиться й без цінного подарунка (за вбивство) — від імені найвищого керівництва Сташинського нагороджують фотоапаратом «Контакс». Яка чудова нагода вихопити кохану з вічності — на тлі паркових дерев, мостів, палацових брам, під аркою, під новою парасолькою, в окулярах від сонця! Вони люблять одне одного, наче ангели — з тією лише різницею, що в ангелів не буває плоті.

3

Степан Бандера, що його Сташинський убив приблизно через два роки, безумовно, подобався жінкам. «Подобався» — загалом навіть не те слово, насправді він (харизматичний, містичний, революційний, безжальний) умів доводити їх до тихого й потаємного шалу. Від нього віяло владністю, а це, кажуть, сексі. Саме тому він так часто обводив круг пальця власних охоронців, зникаючи на довгі години в невідомості. Звичайно, він був цілком свідомий того, що в розстрільному списку радянських спецслужб незмінно лідирує з великим відривом від найближчих конкурентів. На ділі це означало неперервну смертельну загрозу — щохвилинну, двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень, без вихідних і святкових.

Але він робив усе для того, щоб якомога менше часу бувати під охороною. Не кажучи про те, щоб засісти в якому-небудь сильно засекреченому сховищі, залягти на дно і не висовуватися. Такий варіант був би для нього навіть не смертю, а гірше за смерть. Тож він висовувався і час до часу лишав з носом власних охоронців.

Чекісти чудово знали про цю його слабкість. Саме на ній вони наголошували у своїх інструкціях Сташинському, відправляючи його на вистежування ворога номер один. Попри те історія цього вистежування є страшенно довгою та плутаною. У ній є свій власний пунктир, означений кількома цілком тривіальними предметами на зразок мюнхенського телефонного довідника (ну чому, чому прізвище настільки законспірованого діяча, навіть і змінене, обов’язково мусило фігурувати на його сторінках разом із дійсною адресою проживання?!) або спершу зламаного, а потім щасливо підібраного ключа до вхідних дверей будинку за тією ж адресою.

Убивати своїх ворогів у під’їздах, на сходових клітках або в ліфтах будинків, у яких вони проживають, є до значної міри фірмовим стилем. Тому Сташинському так важливо було потрапити до того під’їзду і підстерегти Бандеру в ньому.

Дня 15 жовтня 1959 року, близько першої, вони на мить перетнулися всередині, у дверях вестибулю (ти туди? — а я звідти!), і навіть зустрілися поглядами, жертва і її жертва, Степан Бандера і Богдан Сташинський, СБ і БС — наче в дзеркалі, 50-літній чоловік і 28-літній молодик. Другий не вагаючись виконав головну службову заповідь «убий!» — і пустився навтьоки. Перший звалився з ніг щойно між третім і четвертим поверхами, при цьому так і не випустивши з рук торбини зі щойно накупленими продуктами та навіть нічого з них не розсипавши.

До кінця виконував свій обов’язок?

4

Третій банкет Богдана Сташинського — з тих, які підтверджують магізм числа три. Це початок кінця. Сташинського офіційно визнано героєм і відзначено орденом Червоного Прапора. На столах цього разу, за свідченням винятково добре обізнаного Джона Стіла, «неймовірна кількість страв і напоїв». Не хочу вдаватись у фантазми з печеними фазанами і столітніми кримськими портвейнами — ваша уява й без мене домалює сама цю неронівську учту і розвезені підошвами чобіт по ідеально блискучій паркетній поверхні рештки паштету із солов’їних язичків. Натомість я хочу виразно почути ту розмову — з неї й починається кінець. Вона вкрай довірлива і загалом інтимна — так уміють лише розвідники. Ось генеральська рука лягає на плече новоспеченого героя: «То що, які в нас тепер плани на жизню, арьол маладой?». Арьол розправляє плечі і голосно втягує повітря ніздрями. «Та от, знаєте, таріщ генерал, ми з подругою вирішили побратися, її звати Інґе Поль, я про неї доповідав». Ці його слова чомусь чує все товариство. Западає тиша — така, про яку кажуть гнітюча.

Як вони могли це прошляпити? Виявляється, він ще досі плутається з тією пласкозадою чувирлою! І не просто плутається. Цей герой просто так, за здорово живьош, стає впоперек власного зростання, кретин! Але не це тепер уже головне, а — що з цим робити?

Безумовно, вони аналізували й обговорювали. З одного боку, Сташинський був надто далеко просунутий службово, заглибоко посвячений у цілком таємне, щоби просто звільнити його з органів на всі чотири сторони і під чесне слово. З іншого боку, його шлюб із представницею ворожих нації та класу не допускав жодного продовження кар’єри. Був ще й третій бік — їм надзвичайно шкода було втрачати настільки кваліфікованого й бездоганного вбивцю. Було ще багато інших боків, усе це слід було ретельно обмізкувати, а його самого як-небудь розвести. «Слухай, — казав йому тодішній шеф кагебе Шелепін, — якщо тобі справді треба подругу, то женися краще на якійсь нашій співробітниці». Він мав на увазі не тільки куховарство, прання і прибирання, але й т. зв. статеву функцію. Але не мав на увазі любові. Та й не міг мати.

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело