Заборонені ігри - Покальчук Юрко - Страница 20
- Предыдущая
- 20/20
— По-перше, ти скоро знайдеш собі пару і одружишся. Це точно.
— Звідки така впевненість?
— По-перше, я це відчуваю. А по-друге, по тобі видно, що більше блядувати не хочеш і давно дозрів до чогось справді стабільного, як от у мене. Так що це справа недовга, десь вона вже наближається до тебе, твоя половинка.
— А далі?
— А далі не знаю нічого! Шлях Вовка, Закон Вовка, Знак Вовка, що воно все в біса означає? Де воно і що воно? Куди рухатись, що робити?
Василько встав, потягнувся і раптом видав із себе довгий протяжний вовчий клич, такий, що мені аж моторошно стало. От тобі й на!
Він широко усміхнувся, бачачи мою розгубленість, на яку і сподівався, і знову сів поруч.
— От тобі і знак вовка! I що?
В кущах неподалік раптом почувся якийсь грізний шурхіт, і несподівано з-поза цих кущів вийшов до нас великий темно-сірий вовк з потужними сильними грудьми, могутньою шиєю і доволі суворим виразом морди.
Він подивився на нас немигаючим важким поглядом.
Ми завмерли обоє, не в силах поворухнутись.
Вовк дивився на нас якусь мить, потім оскалив зуби, ніби усміхаючись, підійшов зовсім близько і раптом, розвернувшись, ліг просто біля наших ніг, важкою спиною до нас, і впірив погляд у ніч, туди, куди дивились і ми в німому питанні про майбутнє.
--- КІНЕЦЬ ---
Текст звірено з виданням: Покальчук Ю.В. Заборонені ігри: Повісті / Худож.-оформлювач І. В. Осипов. — Харків: Фоліо, 2005. — 222 с. — (Графіті). — С. 3-124 ISBN 966-03-3031-6.
- Предыдущая
- 20/20
