Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 21

• Предыдущая
• 21/68
• Следующая

-А коли конкретніше?

-Банк "Столичний". Потрібна нам жінка живе сама з дитиною. Дівчинка-юнка. Не так давно в неї почалися проблеми, подробиць не знаю, та й не дуже цікавлюся. Головне - мами таких люблять-голублять. Гроші можуть на цю тьотю піти або мінімальні, або не витрачатися зовсім. Мінімальні - невеличка премія, на панчохи, помадки, прокладки. Економити таким чином: у випадку, як тьотя закомизиться, нагадаємо, що в неї донечка є. Думаєш, до ментів побіжить? Не встигне.

Боровий замовк, бо підійшов офіціант, несучи салат з свіжих, дарма що тепличних овочів, і замовлений шашлик.

-Якого біса твоя мадам у сортирі так довго робить? Алладін уже встиг м`ясо посмажити...

-Ну, мадами взагалі там довгенько сидять. А шашлик почав смажитися, коли я з дороги передзвонив і поквапив.

Савицького як раз таки справді дещо тривала відсутність Аллочки менше тепер хвилювала. Він не помилився: його несподіваний партнер виявився жорстким налітником, справжнім грабіжником. З відвертим криміналом директор "Універсуму" намагався справи не мати, саме через це його дуже влаштувала запропонований свого часу "дах", поставлений колишнім ментом. На дрібниці він заплющував очі, але тут ситуація могла надто загостритися.

-У більш цивілізований спосіб, аніж залякування нещасної жінки, справи залагодити не вийде?

-Вийде, - легко погодився співбесідник. - Сам так хочу. Нехай лиш тьотя зрозуміє це, прийме невеличкий презент і назавжди забуде про наш візит?

-Чому раптом "наш"?

-Добре, мій. Балакати з нею буду я. Не годишся ти для подібних ролей, Денисе Вікторовичу. О, диви, твоя королева пливе по зелених хвилях. Бач, устигли всі теми перетерти. Пора по коньячку.

Не знати для чого Савицький зиркнув на годинник. Алли не було двадцять хвилин. Примостившись за столом, вона голосно вибачилася за те, що змусила чоловіків чекати. Вже після другої випитої чарки пестила Савицького під столом ніжкою. Життя налагоджувалося. Принаймні, мало для нього нині свої приємні сторінки.

Поглядів таких Вовка Дизель не любив. Хоча б через те, що часто відчував їх на собі: недовіра, змішана з напівприхованим презирством. Свого відвертого ставлення до вчинку шефа його команда не висловлювала явно, бо поки Дизель формально вважався старшим товаришем, ватажком цього кодла відморозків, він годився у батьки навіть найстаршому з них. Інші з Дизелем просто не працювали б: старшому, Колі Мачусі, місяць тому виповнилося двадцять п`ять. На глибоке переконання Дизеля, до тридцяти йому не дотягти. Системний наркоман з семирічним стажем, Мачуха або загнеться на зоні, куди обов`язково потрапить, або склеїть ласти десь на брудному матраці. Серед усіх Мачуха був єдиний киянин, жив у квартирі, відписаній люблячою бабусею улюбленому онучкові. Батьки давно поставили на синові хрест, навіть втішилися. Коли хлопчина перебрався жити окремо на Південну Борщагівку. З дому Микола потроху виносив більш-менш цінні речі, тож батьки зітхнули вільно, спекавшися синочка. Правда, старша донька, дипломований юрист, швидко змикитила, що до чого, розважливо прокачала ситуацію і, заплативши братові енну суму доларів, швиденько переоформила документи. Тепер після смерті Миколи Мачухи, яку навіть рідні бачили не за горами, помешкання відходило у власність старшої сестри. Жити вона там не збиралася, вигідно одружилася, мешкала в чоловіка, а нерухомість, залишену в спадок, надзвичайно просто продати, прикупивши собі згодом більш просторе житло. Ні, старша сестра Миколи вміла вигідно вкладати гроші. Навіть не тішила себе ілюзіями, що рідний брат пустить "гонорар" на якусь іншу потребу, окрім ширки. До речі, на наркоту витрачалася вся його частка від кожної крадіжки. Заради цього працювали ще двоє з команди - Мордвин і Татарин. Це прізвиська, обидва були яскраво вираженими слов`янськими типажами, Мордвин навіть носив козацькі вуса. Імен їхніх Дизель не знав, та й не особливо прагнув дізнатися. Залетіли вони до столиці, коли вірити, з Одещини, жили разом з Мачухою, власне, Коля й познайомив приятелів з старшим товаришем. Четвертий, Стьопа Буркотун, зовсім пацан років вісімнадцяти, наркотиків не вживав, крутився там же, на Борщагівському базарі, старшим куди пошлють, жив з підсліпуватою тіткою і пристав до гурту, аби не цупити її мізерної інвалідської пенсії. Своїх подільників Стьопа відверто побоювався, а от авторитет ватажка викликав у хлопчиська певний сумнів. Дизель помічав це, тож Буркотуна наркоманська команда час від часу відверто "строїла". Отримував він найменше, тож поки мовчав. До сьогоднішньої розмови. В очах кожного з четвірки Вовка Дизель угадував відверте бажання порвати його на шматки.

Загалом він десь поділяв думку хлопців.

Після розмови з Карасем прийшло розуміння: нікому іншому, крім Дизеля, таку брудну справу не могли доручити в принципі. А тоді Вовка пишався, коли в кабаку до нього підійшли люди поважного місцевого авторитета, який давно змінив свій бандитський статус на більш респектабельний, мав власний офіс і аж чотири секретарки. Звичайно, до самого Дизеля не допустили, просто передали персональне прохання: є персональне замовлення, борзіє тут один придурок, забагато балакати почав, виставте для початку його хату. Що знайдете - ваше. Аби хлопці твої, Дизельку, краще старалися, тобі осьо на, штуку зелених заслали, ти вже віддай їм увесь навар, подаруй пацанам пару днів щастя. Не зрозуміє клієнт тонкого натяку, в інший спосіб з ним поговорять. Дизель з надією подивися тоді на співрозмовника, сподіваючись на продовження співпраці та більш високий гонорар, вже рота відкрив, аби свої подальші послуги запропонувати, та його враз осадили: "Не твій клопіт, ти свою справу зроби". Нема питань...

Особливого навару не виявили, стандартний набір типової хати. Хто ж знав, як воно далі повернеться. Заступнички знайшлися, а з колишнім ментом краще не жартувати. Дизель вірив: розпечену сковороду Карась йому влаштує.

-Чому ми повинні повертати бабки? - Мачуха говорив за всіх, інші оточили ватажка суворим півколом і багатозначно мовчали. Розмова відбувалася на пустирищі, біля будівельних котлованів. Розуміючи, що троє затятих наркоманів забудуть про існування будь-яких гальм і легко закопають свого старшого товариша просто тут, у надрах котловану, Дизель таки зібрав команду саме у цьому місці. Логіка прочитувалася: ось я перед вами, пацани, відкритий, ні в чому не винний. Давайте думати разом, бачите - не боюся зіткнутися з непорозуміннями.

-Наїхали на нас дуже серйозні люди. Не дістати ніяк, краще поки що відкупитися, - Вовка намагався говорити спокійно. - Засвітилися на "Універсумі", знайшли де барахло скидати.

-Завжди там скидали. Самба нас знає, платить справно.

-Цього разу не треба було там.

-Хто попереджав? Не годиться такий розклад, дядя Вова.

"Дядьою Вовою" хлопці почали називати Дизеля з подачі саме Буркотуна. Ватажок не заперечував, навіть пишався статусом такого собі "дяді".

-Давайте без "бе", пацани. Сьогодні справи пройшли нормально? - його команда о дванадцятій дня вже встигла бомбонути в районі автовокзалу, а о першій вже скинули більшу частину викраденого. Прошлися добре, тут Дизель постарався надибати справді серйозний варіант. Самої лише готівки взяли на вісімсот зелених, а ще традиційні телевізор, музичний центр, відео. Ясно, трійці наркошів грошей шкода, та за традицією вони здавали їх ватажкові, а він вже урочисто розподіляв улов. Сьогодні ж дядя Вова просто відрахував тисячу, заховав у кишеню штанів, а ті кілька папірців, що лишилися, тицьнув Мачусі, тут же пояснивши - їхня команда декому попала. Справді, не повертати ж гроші з власної кишені...

-Нормально, - погодився Коля Мачуха.

-Отак. Влетіли ми на дві тисячі доларів США. Як старший, штуку беру на себе. Ви спалилися на речах, то, по чесному, другу половину суми покриваєте з власних кишень.

• Предыдущая
• 21/68
• Следующая