Комашина тарзанка - Сняданко Наталка В. - Страница 18
- Предыдущая
- 18/31
- Следующая
Не знаю, чому мені пригадалася саме ця поїздка. Мабуть, тому, що перед тим у нас був дуже складний період, ми багато працювали, втомлювалися, і нам важко було зрозуміти одне одного. Я вже навіть почав переживати, що наші стосунки так ніколи і не повернуться до попередньої ніжності і взаєморозуміння. Я чув про таке у пар, які занадто довго знаються. Як ми, з дитинства. Що такі пари просто перестають помічати одне одного, звикають настільки, що часом навіть перестають сваритися.
Але все виявилося не так погано, і щойно ми опинилися поза умовностями щоденної рутини, як усе налагодилося.
Так, це було в Айзенаху. Перше місто, куди ми приїхали, а маршрут у нас тоді був досить довгим, тижнів три. Вечірній потяг, порожній вокзал крихітного містечка. Готель на десяток місць у самому центрі міста, поряд із дзвіницею. Все по-німецьки акуратно і по-німецьки недорого, кімнатка з трьома двоповерховими ліжками, мабуть для студентів, вигоди на поверсі. Останнє було б незручно, якби не те, що заселеною на цьому поверсі була лише наша кімната. Ми повернулися пізно, бо перед тим ледь знайшли кнайпу, де можна було повечеряти. Місто після дев’ятої вимерло, і здавалося, що вже глибока ніч. Ми були єдиними відвідувачами того ресторанчика, і нас обслуговував сам господар. Ми сиділи при свічках і реготали, хоча тепер я зовсім не можу пригадати, що ж такого смішного було у цих старанно накрохмалених скатертинах, по-провінційному розцяцькованих вікнах і столах, усіх цих фіраночках з рюшами і альпінаріях зі штучного каменю на підвіконнях, а тим більше у пісній міні господаря, бізнес якого явно переживав не найкращі часи. Тієї ночі ми бурхливо кохалися, як не траплялося уже давно, випили в номері півпляшки привезеного з дому коньяку, а потім наголяса бігали в душ.
Вранці ми підіймалися до замку, захекані і спітнілі, я щокроку шкодував про випиті за сніданком два горнятка кави. Потім ти довго розмовляла із персоналом, а я блукав коридорами і фотографував крізь вузькі вікна бійниць довколишні пагорби, загорнуті у рожево-сірі клуби туману. На світлинах зовсім не видно, які вони гарні, але я зберіг ці фото, щоб пригадувати собі настрій тодішнього ранку. Через недосип і втому все сприймалося з особливою гостротою, і мені так подобалося потай стежити за тим, як напинаються джинси на твоїх стегнах.
Тут, у Вартбурзі, Лютер перекладав Біблію, і я намагався уявити собі, як він почувався у цих незатишних вузьких коридорах, переодягнутий, під іменем «юнкера Йорґа» і в постійній небезпеці, бо кожен, хто впізнав би його, міг безкарно вбити. Він зробив свій переклад усього лише за одинадцять тижнів, і його кімнатка, більше схожа на камеру, має у довжину приблизно стільки ж кроків.
Ми ходили за екскурсіями замком і старанно вислуховували легенду за легендою, які тут, як і у всіх середньовічних замках, розповідають щось неймовірне про кожен камінь. Єлизавету Тюринзьку тут проголосили святою за перевиконання «норми» на чудеса, необхідні для офіційної канонізації, а тепер тут щороку видають атестати зрілості місцевим школярам. І попри весь офіціоз і неминучу в таких випадках штивність, це, мабуть, одна з найвеселіших імпрез, які коли-небудь відбувалися у цих похмурих монументальних стінах. Я пригадав собі портрети — знамениті кранахівські зображення Лютера, портрет Баха у тутешньому будиночку, де мешкав композитор, — обличчя, за сьогоднішніми стандартами, як мінімум п’ятдесятирічних чоловіків, тоді як насправді портретованим лише трохи за тридцять. Мабуть, даремно цивілізація нарікає на зростання темпу життя, якщо у часи Баха і Лютера люди за свій наполовину коротший вік встигали народити по два десятки дітей і половину з них поховати.
Зібрання картин обидвох Кранахів є практично у кожному більш-менш відомому німецькому музеї, особливо східнонімецькому. І це не дивно, враховуючи солідні масштаби серійної продукції картин Кранаха-старшого, цього комерційно спритного художника, який займався не лише декоруванням палаців, виготовленням гобеленів, ткацтвом і позолотою, а й вигідним інвестуванням, наприклад у видання Біблії у перекладі Лютера. Хто із сьогоднішніх видавців відмовився б мати права на таку книгу? Його обожнювали замовники, бо його портрети не надто спотворювали дійсність, але при цьому не ображали амбіцій клієнта. Простуваті і наївні, його картини обійшли у мистецтві багатьох конкурентів, чиї прізвища значно менш знані, попри схожий естетичний рівень творів. Численні мадонни з дітьми у виконанні обох Кранахів, усі з однаковими сумними очима, як жінки, так і діти, очима настільки підкреслено одухотвореними і розумними, що це швидко втомлює, як і будь-яка одноманітність. Зате добре запам’ятовується, і вже після десяти картин починаєш із першого погляду відрізняти руку, точніше, фірмовий стиль Кранаха.
Але я насправді не про ці пенсіонерські одкровення хотів тобі написати. Чомусь я небагато пригадую з туристичних атракцій тієї подорожі, хоча їх було більш ніж достатньо, ми ж вивчали маршрут, який ти потім збиралася продавати. До речі, дуже гарно все придумала з цими романтичними подорожами: Бах-Айзенах, Ґьоте-Шиллер-Ваймар, Лютер-Віттенберґ і нарешті Ваґнер-Байройт. Ми ще жартували з тобою про те, що більшість клієнтів зацікавляться маршрутом, мабуть, у надії на романтичні знайомства, а не на знайомство з німецькою культурою доби романтизму. А виявилося, що романтичною в усіх сенсах слова ця подорож виявилася саме для нас.
Я нічого не пригадую про містечко Віттенберґ, здається, воно ще менше за Айзенах. Тільки вокзал і написи на табличках «Місто Лютера». Я ще подумав собі, що кльово було б і у нас такі таблички на вокзалі, наприклад, Броди — місто Йозефа Рота, Дрогобич — Бруно Шульца. Але зате дуже добре пам’ятаю, як ми з тобою ходили по крамницях, у Віттенберзі чи в Айзенаху, яка, зрештою, різниця, вони ж поряд. Ми купували одне одному якісь смішні панчохи, краватки, а потім сиділи в Інтернет-кафе і до самого закриття листувалися через Інтернет. А продавці з розумінням посміхалися нам. Біля крамнички з квітами висів рекламний плакат: «Шановні чоловіки. Сьогодні можна подарувати жінкам квіти». Такий собі обережний натяк на Восьме березня. І тоді ти зайшла до крамнички, купила оберемок квітів і демонстративно подарувала мені. Потім ми кохалися у готелі і розмовляли про те, що потрібно обов’язково знайти вдома наші старі футболки для любощів, які ти купила нам, коли ми тільки одружилися. Це були звичайні чорні футболки. Дуже широкі і довгі, твоя сягала тобі колін. Після кожних любощів ми вирізали в них ножицями дірки на місці, де знаходили свіжі червоні плями від надто міцних поцілунків. І дуже тішилися, коли після наступних любощів знаходили у розрізі свіжу червону пляму. Тоді відразу ж кохалися ще раз. Потім футболки десь загубилися. Ми так і не знайшли ті футболки, коли повернулися додому. А даремно.
Мені ніколи не подобалися жінки з пишним бюстом. Я розповідав тобі, як колись у журналі прочитав про кінозірку, яка зробила пластичну операцію на зменшення бюсту. Мене страшенно захопила її відвага і бажання не відповідати загальноприйнятому стандарту. І цей світоглядний момент, який я тоді не усвідомлював, мабуть, найважливіший у процесі формування смаку. Я пригадую, як ти іронізувала і не хотіла вірити, що маленький бюст справді може виглядати для чоловіків привабливо. Але такі первинні інстинкти, як секс чи смакові пріоритети, також піддаються вихованню. Тобто не йдеться про те, щоб свідомо прагнути змінити одні смаки на інші, це було б нудно. Ідеться про внутрішній розвиток, якщо він відбувається, то і смаки змінюються, стають тоншими і багатшими на нюанси. Привабливість пишнотілих блондинок у чомусь схожа до запахів із фастфуду, коли ти дуже голодний, ці запахи видаються апетитними, але щойно трохи втамовуєш голод, як цей запах починає дратувати. Смак дорогого чаю часто теж можна оцінити, лише коли він несолодкий, майже усі солодкі напої смакують однаково. Але для цього спершу треба відвикнути від солодкого чаю і навчитися розрізняти тонші смакові нюанси. Тобто для мене важливо не те, дорогий чи дешевий чай смакує людині, а чому саме смакує той чи інший чай.
- Предыдущая
- 18/31
- Следующая
