Выбери любимый жанр

Комашина тарзанка - Сняданко Наталка В. - Страница 21


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

21

Я сам здивувався, коли одного вечора раптом накинувся на неї і повалив просто на стіл, де ми перед тим готували якусь нову страву. Ресторан уже був зачинений, усі пішли, а ми затрималися, щоб завершити складання калькуляції. Все було як завжди — вона імпровізувала зі складниками, я записував її дії. І от печеня вже смажилася, і потрібно було зачекати, аж поки вона буде готова. Ми зварили собі кави і налили по чарці коньяку. Вона подивилася на мене якось по-іншому, і в мене перед очима раптом щось спалахнуло. Це був якийсь такий жадібний і несвідомий порив, я навіть не пригадую деталей, як усе відбулося. Тільки її погляд, у якому зовсім не відчувалося здивування, але не було і байдужості, яку часто можна помітити в очах жінки, коли вона просто дозволяє кохатися з собою, але сама залишається байдужою.

Після того вона працювала у нас ще півроку, і весь цей час я не знаходив собі місця. Ми більше не кохалися і ніколи не розмовляли про той випадок, і я навіть не знаю, чи зрозуміла вона, що саме трапилося, чи просто вирішила, що у мене так буває зі всіма молоденькими працівницями. Тоді мені було лише соромно за свій вчинок. Соромно перед тобою, соромно перед нею, я зневажав себе за те, що не зміг стриматися і повівся так негідно.

І лише тут і тепер я почав аналізувати свій тодішній вчинок. Адже відтоді, як ми одружилися, я не знав інших жінок, крім тебе. Закоханості, які були у мене в школі і потім, ніколи не бували взаємними, я розповідав тобі про них як другу і навіть не усвідомлював, що не маю права тобі про це розповідати. Але це робило наші стосунки дуже особливими, не схожими на інших. А потім, коли ми одружилися, це було так природно, я багато років і не уявляв, що міг би одружитися чи навіть просто захотіти іншу жінку. Ти часом питала мене, чи не відчуваю я себе обділеним через те, що не можу порівняти сексуальний досвід з іншими жінками, а я чесно відповідав, що ні, бо у нас із тобою був найкращий у світі секс. Я в цьому переконаний тепер як ніколи. Я і тоді розповідав тобі, що порівняння різних жінок ні до чого не призведуть, бо до інших жінок я відчував лише цікавість, і нічого більше. Але те, що трапилося зі мною тієї ночі, було дивним. До Тамари я не відчував навіть цікавості. Ні до, ні після того випадку я ні разу не зловив себе на тому, що вважаю її привабливою. Момент, коли я накинувся на неї, був повною втратою контролю над собою, трохи схожою на втрату свідомості. Я навіть не знаю, що відчував, коли був у ній. Але я не міг і забути про той момент. Більше того, тепер я по-іншому дивився на жінок, і мені дуже хотілося розширити свій сексуальний досвід. Я став дратівливим, погано спав, ображався на все, що ти казала мені. Мабуть, я несвідомо звинувачував тебе у тому, що не здійснюю своїх бажань. Я хотів залишатися вірним тобі, але ображався на тебе через це.

Потім у мене було ще кілька жінок. Про це навіть не варто згадувати, бо все виглядало так, як я і передбачав, — спалах цікавості миттєво згасав, щойно жінка опинялася в моїх обіймах. З однією ми навіть зустрілися двічі, але вдруге це вже було зовсім нудно.

Цей період завершився так само раптово, як і розпочався. І знаєш, тепер я подумав, що дати собі волю все ж таки було потрібно. Якби я тоді стримався з Тамарою і з іншими жінками, я би досі звинувачував тебе, а можливо, це зруйнувало б наші стосунки.

Лист Сарона

Ти не відповідаєш мені, мабуть, образилася за попереднього листа. Я мав би попросити у тебе пробачення, а я тільки намагався виправдати себе. Але я справді думаю, що вчинив правильно і пишу тобі чесно, все як думаю. Може, це вартує більшого, ніж фальшиві вибачення?

Я ніколи не вмів бути дипломатичним. Особливо з жінками. У дитинстві в мене був друг, якому завжди все сходило з рук. Він погано вчився, бешкетував, ніколи не виконував материних завдань, але у момент, коли розлючена мати чекала його вдома, щоб покарати, він раптом з’являвся з велетенським оберемком квітів і, посміхаючись, дарував їх матері, а потім скромно опускав очі долу і казав:

— Вибач.

Він змалечку вмів вчасно сказати комплімент і вчасно промовчати, і саме за це його всі любили, навіть коли він поводив себе як останній негідник. І мені завжди було прикро за те, що всі мої намагання бути слухняним і вихованим ніколи не оцінювалися, бо коли я попадав під поганий настрій матері, то замість того щоб сказати:

— Боже! Як це тільки могло трапитися! Який жах! — і співчутливо покивати головою в такт материній розповіді, я завжди примудрявся ляпнути щось на зразок:

— Нічого страшного, матусю, не переймайся.

І тоді все роздратування матері виливалося на мою голову, бо якою б мізерною не була чиясь проблема, у той конкретний момент, коли вона виникає, для людини не існує нічого важливішого, і марно намагатися переконати її, що все не так страшно. Особливо це стосується жінок. Теоретично я усвідомлюю це, але щоразу, коли справа доходить до конкретних ситуацій, моя дурнувата чесність підводить, і я знову жартую невпопад або ляпаю своє «нічого страшного». За це на мене завжди всі ображалися. Ти також, хоча тобі вистачало терпцю щоразу пояснювати мені мою помилку. Я вибачався, обіцяв виправитися і навіть чесно намагався і вірив, що вдасться, але коли траплялася нагода, спрацьовував автоматизм, і лише знову ляпнувши щось недоречне, я усвідомлював, як це було неправильно.

І ось я знову у своєму репертуарі. Стільки років виношував своє покаяння, мріяв розповісти тобі це віч-на-віч, при свічках, як має бути, а зіпсував усе своєю дурнуватою чесністю. Пробач мені, будь ласка.

А знаєш, я взагалі не про це хотів тобі написати. Я пригадав твого листа про замки, пригадав ту подорож і зрозумів, що ти маєш на увазі. Коли я сьогодні намагаюся відтворити у пам’яті інформацію про побачені тоді пам’ятки архітектури, музеї, окремі картини, це вдається мені дуже рідко, всі замки зливаються в одну довжелезну анфіладу вікон із арками та вітражами, склепінь із фресками, стін, оббитих шовком. Пригадую, як ми приїхали тоді до Байройта. Це був весняний день, але здавалося, ніби вже літо. Пилюка підіймалася з тротуару і кружляла у сонячних променях, неквапливо переходили вулицю чепурні німецькі бабусі, школярі дисципліновано вишиковувалися в чергу і заходили по одному через передні двері автобуса, щоб продемонструвати водієві свій квиток. Ми з тобою спробували придбати якусь там спеціальну картку, яка зі знижками давала можливість відвідати 20 музеїв Байройта. Не тому, що справді збиралися всі їх відвідати, а просто щоб перевірити, чи путівник пише правду. Виявилося, що картку придбати можна, але реально відвідати вдалося б не більше трьох музеїв, усі інші зачинені, бо ще не почався туристичний сезон. Ми дисципліновано відсиділи нуднувату аудіоекскурсію в театрі Вільгельміни, а потім довго блукали старанно відреставрованими залами її палацу. Я не дуже люблю рококо, і всі ці помпезні портрети, розцяцьковані ланцюжками з квітів, які символізують чесноти замовника, перуки, позолочені роялі і обмін куртуазностями в листуванні не надто мене зворушують. Ще менше мені подобається малярство тієї доби, закостеніле в умовностях і правилах. Я дуже добре розумію французьких імпресіоністів, які боролися з цією традицією і її найвищим уособленням — паризьким салоном, тож заснували свій власний салон із тих, чиї роботи були відхилені на підставі невідповідності канонам. Тепер це найвідоміші імпресіоністи світу, яких знає кожен школяр. А картини тодішніх зірок викликають далеко не таке жваве зацікавлення. Хоча з іншого боку, критерій масовості в оцінці мистецтва є більш ніж сумнівним. Щось я задалеко відійшов від теми, пробач.

Так-от, я пригадую ці нескінченні ілюстрації з Овідієвих «Метаморфоз» на стінах замку, картини самої Вільгельміни, старанні, з дотриманням усіх класицистичних правил — сюжети античної міфології, надмірно промовисті пози, застиглі у стражданні чи радості, але жодної конкретної картини у моїй пам’яті не збереглося, мабуть, вони вразили мене недостатньо сильно. Зате пригадую приватні кімнати Вільгельміни. В усіх бачених раніше замках і будинках-музеях кімнати-вітальні того і навіть пізніших періодів відрізнялися виставленою напоказ розкішшю, яка контрастувала з убогістю та аскетизмом приватних приміщень, — спальні, дитячі, кабінети були крихітними та незручними. Хоча дороге оздоблення віталень теж навряд чи додавало зручності у щоденний побут. Особисті апартаменти Вільгельміни не такі, вони теж просторі й оздоблені з не меншою, а можливо, і більшою розкішшю та фантазією. Відчувається, що вона любила не лише показний блиск, а й зручність, їй було важливо, щоб краса оточувала її постійно. Усі ці уламки дзеркал на золотій стелі, мотиви китайської міфології в декорі, зображення самої Вільгельміни як китайської імператриці — нездійсненна абсолютистська мрія провінційної аристократки.

21
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело