Выбери любимый жанр

Мертва зона - Кінг Стівен - Страница 37


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

37

— Привезу, — мовила вона. — Ти пробач, що я плачу. Не дуже весело на це дивитись, еге?

— Все гаразд, — заспокоїв її Джонні й усміхнувся. — Тільки треба кінчати з кокаїном, голубонько. А то ніс відвалиться.

Сейра мляво засміялась.

— Усе той самий Джонні, — сказала вона. А тоді раптом нахилилася й поцілувала його в губи. — Ой Джонні, швидше одужуй.

Коли вона відступила, Джонні зосереджено подивився на неї.

— Що, Джонні?

— Ти не залишила її, — промовив він. — Ні, зовсім не залишила.

— Не залишила що? — Вона нахмурилась, не розуміючи.

— Свою обручку. Ти не залишила її в Монреалі.

Він поклав руку на чоло й почав терти пальцями шкіру над правою бровою. Долоня відкидала тінь, і Сейра, відчувши щось дуже схоже на забобонний страх, побачила, що половина його обличчя світла, а половина темна. Це враз нагадало їй про оту маску до Дня всіх святих, якою він так налякав її колись. Вона й Уолт провели медовий місяць у Монреалі, але звідки б знати про це Джонні? Хіба що Герб міг йому сказати. Атож, мабуть, так воно і є. Одначе про те, що вона загубила десь у готельному номері свою обручку, знали тільки вони з Уолтом. Більш ніхто про це не знав, бо перед тим, як вони вирушили додому, Уолт купив їй нову обручку. А їй було страшенно соромно, і вона нікому про це не розказала, навіть своїй матері.

— Звідки…

Джонні суворо нахмурив чоло, потім усміхнувся до неї. Його рука ковзнула вниз і лягла на другу руку, що залишалася на колінах.

— Вона була тобі завелика, — сказав він. — Ти пакувала речі, не пригадуєш, Сейро? Він пішов щось купити, а ти пакувала речі. Він пішов купити… купити… ні, не знаю. Це у мертвій зоні.

У мертвій зоні?

— Він пішов до готельної крамнички й накупив усякого дурного дріб’язку на сувеніри. Ну там реготунчиків і такого іншого. Але, Джонні, звідки ти знаєш, що я загубила об…

— Ти пакувала речі. Обручка була не того розміру, завелика на тебе. Ти збиралась дати їй якусь раду, коли повернешся додому. А тим часом… тим часом… — Чоло його знов почало зосереджено хмуритись, тоді враз проясніло. Він усміхнувся. — Ти підкладала всередину туалетний папір!

Тепер уже Сейру охопив справжній страх. Він повільно розтікався в неї по шлунку, мов холодна вода. Рука її потяглася до горла, а сама вона, як загіпнотизована, невідривно дивилася на Джонні. Зараз у нього в очах такий самий вираз, такий самий холодний і дивний вираз, як того вечора, коли він вигравав на Колесі Фортуни. Що з тобою діється, Джонні? Хто ти такий? Його голубі очі потемніли, стали майже фіолетові, і, здавалося, він тепер десь далеко. Сейрі захотілося втекти. І в самій палаті неначе потемніло, так ніби він у якийсь спосіб розітнув матерію реальності, розірвав сполучні ланки між минулим і теперішнім.

— Вона зісковзнула в тебе з пальця, — сказав Джонні. — Ти вкладала його бритвене приладдя в бічну кишеню валізи, і обручка зісковзнула туди. Похопилася ти лише згодом, от і подумала, що вона десь у номері. — Він засміявся, і то був якийсь тонкий, деренчливий, уривчастий звук, зовсім не схожий на звичайний сміх Джонні; і якийсь холодний… холодний… 

— Пригадуєш, ви з ним перевернули там усе догори дном. А обручка була у валізі. Вона й досі лежить у тій бічній кишені. Весь цей час лежить. Піднімися на горище, Сейро, і подивись. Ти її знайдеш.

У коридорі за дверима хтось упустив склянку з водою чи щось таке і лайнувся з досади, коли вона брязнула об підлогу. Джонні обернувся на той звук, і очі його проясніли. Він поглянув на Сейру, побачив її застигле обличчя й розширені очі і стурбовано нахмурився.

— Що таке, Сейро? Я щось не те сказав?

— Звідки ти дізнався? — прошепотіла вона. — Як ти можеш відати про такі речі?

— Не знаю, — відказав він. — Сейро, пробач, коли я…

— Джонні, мені треба їхати, я залишила Денні в надомної няньки.

— Гаразд, Сейро. Пробач, що я тебе засмутив.

— Як ти міг дізнатися про мою обручку, Джонні?

Він тільки головою похитав.

7

Вона вже спустилася на перший поверх і простувала коридором до виходу, коли раптом відчула якусь дивну млість у животі. Жіночий туалет вона знайшла саме вчасно. Вскочила в одну з кабін, зачинила за собою двері, і її шалено вивернуло. Вона звела дух і стояла, заплющивши очі, вся тремтячи, проте водночас її розбирав сміх. Коли вона востаннє бачилась із Джонні, з нею сталося точнісінько те саме. Груба відплата? Вчасно поставлена крапка, як ото в кінці книжки? Вона затулила руками рота, стримуючи те, що поривалося назовні, — сміх чи, може, крик. І в темряві під склепленими повіками їй здалося, ніби все навкруги усупереч здоровому глузду пішло обертом. Мов величезне Колесо Фортуни.

8

Вона залишила Денні в місіс Лебелл, отож у домі було тихо й порожньо. Сейра піднялася вузенькими східцями на горище, клацнула вимикачем і засвітила дві голі лампочки, що звисали на шнурах з-під покрівлі. Валізи, з якими вони з Уолтом їздили у весільну подорож, стояли в кутку, і на їхніх жовтих боках ще красувалися монреальські наклейки. Валіз було три. Сейра відчинила першу, помацала по еластичних бічних кишенях і нічого не знайшла. Не знайшла і в другій валізі. І в третій також.

Вона глибоко зітхнула, почуваючи себе трохи ошуканою і розчарованою, але ці почуття переважувала полегкість. Величезна полегкість. Немає обручки. Шкода, Джонні. А втім, анітрохи не шкода. Бо то було б уже щось схоже на містику.

Сейра взялася засувати валізи на місце — між великим стосом Уолтових старих підручників і зламаним торшером, якого перекинув собака тієї ненормальної жінки і якого Сейрі не ставало духу викинути. Та коли вона вже обтрушувала руки від пороху, збираючись полишити все це діло, якийсь тихий внутрішній голос озвався до неї ледь чутно: Глянула по верхах, для годиться, та й усе? Ти ж насправді й не хотіла знайти її, Сейро, хіба не так?

Так. Так, вона справді не хотіла нічого знаходити. І якщо той тихий внутрішній голос думає, що вона знов відчинятиме всі три валізи, то це чистісіньке безглуздя. Вона вже й так на п’ятнадцять хвилин спізнилася забрати Денні; Уолт сказав, що приведе на вечерю одного із своїх старших партнерів з адвокатської контори («це дуже важливо»); вона давно мала написати листа Бетті Гекмен — Бетті просто з «Корпусу миру» в Уганді вискочила заміж за сина неймовірно багатого кіннозаводчика з Кентуккі. А ще їй треба навести блиск в обох туалетних кімнатах, зробити зачіску й скупати Денні. Одне слово, її чекало аж надто багато справ, щоб гаяти час на цьому брудному й задушному горищі.

Отож вона знову відчинила всі три валізи й цього разу дуже ретельно обшукала бічні кишені. І в третій валізі, в самому кутку при денці знайшла свою обручку. Тоді піднесла її до світла голої лампочки й прочитала вигравіюваний усередині напис, такий же ясний, як і того дня, коли Уолт надів їй на палець цю обручку: «Уолтер і Сейра Хезлітти — 9 липня 1972».

Сейра довго дивилася на обручку.

Нарешті вона засунула валізи назад, вимкнула лампочки й спустилася з горища. Зняла з себе полотняну сукню, тепер уже геть запорошену, й надягла розкльошені штани й легку кофтинку. Тоді пішла до місіс Лебелл, що мешкала в сусідньому кварталі, й забрала Денні. Повернувшись додому, Сейра залишила малого у вітальні, де він почав жваво повзати по підлозі, а сама перейшла до кухні готувати бризе й чистити картоплю. Коли м’ясо було уже в духовці, вона заглянула до вітальні й побачила, що Денні заснув на килимку. Взявши хлопчика на руки, Сейра віднесла його і поклала в колиску. Потім заходилася давати лад туалетним кімнатам. Та, незважаючи на всі ті клопоти й на те, що годинникова стрілка швидко бігла до призначеної години вечері, з голови їй усе не йшла віднайдена обручка. Отже, Джонні таки вгадав. Сейра навіть могла точно визначити момент, коли це сталося: коли вона поцілувала його на прощання.

Досить було їй подумати про Джонні, як її охопила якась дивна млявість, і вона сама не знала, з чого б то. Усе переплуталося. Іронічна усмішка Джонні, майже така сама, як колись; його страхітливо виснажене тіло, що, здавалось, аж світиться; тьмяне, мов неживе, волосся на голові, — усе це кричуще контрастувало з тими яскравими спогадами, які зберегла про нього її пам’ять. Вона ж таки захотіла його поцілувати.

37

Вы читаете книгу


Кінг Стівен - Мертва зона Мертва зона
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело