Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 3

• Предыдущая
• 3/44
• Следующая

Наступного дня на луці біля Високого Урвища, випасаючи кіз, Д'юні спробував і собі, заради забавки, вигукнути віршик, почутий напередодні від тітки, навіть не здогадуючись, що він означає:

Несподівано, без зайвої метушні, геть усі кози обступили його. Д'юні розсміявся і знову вигукнув віршик, що давав таку дивовижну владу. Тварини, з'юрмившись і штовхаючись, підійшли ще ближче, до живого пронизуючи хлопця поглядами жовтих очей із чорними прямокутними зіницями. Раптом його пойняв жах від цих бездонних поглядів, міцних і гострих козячих рогів і дивовижної тиші навкруги. Він спробував звільнитися від цього наслання і дременув геть. Отара, тримаючись купи, побігла вслід. Так вони неслися, аж доки не примчали у село — тварини, збиті докупи, немовби їх міцно зв'язали, та хлопець, котрий волав не своїм голосом. Селяни повибігали з домівок, лаяли кіз і сміялися з Д'юні. Була серед них і тітка, однак вона не сміялась. Лише сказала щось тваринам, і ті, позбувшись чар, із меканням кинулися навтьоки.

— Пішли зі мною, — наказала жінка Д'юні.

Вона завела його у хатину, де жила самотою. Зазвичай жінка не дозволяла заходити сюди дітям, утім, вони і без того зі страхом обминали її домівку. Хатина була низькою, похмурою, і без вікон. Пахло тут засушеними травами, що звисали зі стелі — м'ятою, чебрецем, часником, деревієм, очеретом, царським слідом і дикою горобинкою. Тітка, схрестивши ноги, вмостилася біля вогнища. Крізь пасма чорного нечесаного волосся вона скоса позирала на хлопця. Згодом запитала, що він сказав козам і чи розуміє значення тих слів. Розпитавши про все, тітка виявила, що хоча хлопець не має зеленого поняття про магію, проте у Д'юні є здібності, адже примудрився він якось зібрати кіз докупи і повести за собою.

Хоча хлопець був її небожем[2], але досі жінку зовсім не обходила його доля. Тепер вона подивилася на Д'юні іншими очима. Похвалила і сказала, що навчить заклинань, які сподобаються йому ще більше, наприклад, слів, що змушують слимака виповзати з мушлі, а сокола — спускатися з неба.

— Так, навчи мене цього! Навчи! — вигукнув хлопець, остаточно позбувшись страху, якого нагнали кози, і втішившись від похвали щодо його кмітливості.

— Але, — застерегла його чаклунка, — ніколи, ні перед ким не вимовляй тих слів, що я тебе навчу.

— Обіцяю!

Жінка усміхнулася з його запальності.

— От і добре. Але мені доведеться скріпити твою обіцянку. Ти мовчатимеш доти, доки я сама не вирішу зняти з тебе чари. Та навіть тоді, коли ти вже зможеш говорити, то все одно не скажеш зайвого. Не можна, щоб їх почув хтось чужий. Ми повинні тримати своє ремесло в таємниці.

— Гаразд, — погодився Д'юні, який зовсім не збирався ділитися з кимось таємницею. Йому подобалося знати і вміти те, чого не знали і не вміли інші.

Д'юні мовчки сів. Тітка закинула назад своє волосся, скрутивши його паском від сукні. Потім знову всілася на підлозі, схрестивши ноги, і кинула у багаття кілька жмень листя. Дим заполонив тьмяну хатину. Жінка заспівала, і в ній ніби ожив ще один голос, який то вищав, то нижчав, а пісня лилася та лилася, заповнюючи кімнату, аж доки Д'юні вже не знав — сон це чи реальність. Біля нього з червоними від диму очима сидів старий чорний пес чаклунки, який ніколи не гавкав. Нарешті тітка заговорила до Д'юні незнайомою мовою, і він повторював услід за нею окремі слова та фрази. І на нього зійшли чари, що відняли дар слова.

— Говори! — наказала тітка, перевіряючи силу закляття.

Хлопець не міг говорити, він тільки засміявся.

Чаклунка злякалася сили, що таїлась у хлопчику, бо то було найсильніше її закляття, а він, перебуваючи під його владою, тільки сміявся. Тітка хотіла не просто запанувати над мовленням чи мовчанням Д'юні, а й зробити його своїм помічником у чаклунському ремеслі. Вона похлюпала на вогонь воду — і дим наповнив хатину. Коли він розвіявся, чаклунка дала хлопцеві напитися. Незабаром повітря очистилося і до Д'юні знову повернувся дар слова. Тепер чаклунка навчила його того істинного ймення, на яке лише і відгукувався сокіл.

Це був перший крок Д'юні на шляху магії, з якого він уже не зійде ніколи. Цей шлях приведе його до погоні за Тінню, яку він переслідуватиме на землі та в небі, сягаючи понурих кордонів Царства смерті. Проте зараз він робив лише перші кроки, і шлях той видавався безкінченою світлою дорогою.

Хлопець вимовив ім'я сокола, і дикий птах, почувши поклик, ринувся з висот і, наче ловчий сокіл якогось принца, сів на його зап'ясток. Тієї ж миті Д'юні захотілося знати якомога більше нових імен. Він попросив тітку назвати справжні імена яструба, скопи й орла. Згодом, щоби дізнатися слова влади над тваринами чи птахами, йому не раз доводилося робити те, до чого душа не лежала, але він слухняно виконував усе, про що просила тітка, вивчав усе, чого вона його навчала.

На Ґонті побутують приказки: "Слабкий, як відьмині чари" та "Страшний, як відьмині чари". Чаклунка з Десяти Вільх не служила чорним силам, не втручалася вона й у вищу магію і не укладала угод із Давніми, однак через своє невігластво часто досягала своїми чарами лихих і сумнівних результатів. Вона знала закляття на всі випадки, і постійно те й робила, що чаклувала та чарувала. Вона не мала уявлення про Рівновагу та Зразок, які відомі та яким служить кожен справжній маг і які дозволяють творити закляття лише тоді, коли того справді вимагають обставини. Чимало з її знань були не більше ніж маячнею та дурницями, до того ж, вона не відрізняла справжніх заклинань від фальшивих. Тітка знала таємницю багатьох прокльонів, тому насилати хвороби їй вдавалося значно легше, ніж їх лікувати. Як і будь-яка сільська чаклунка, вона могла приготувати любовне чар-зілля; однак були й зілля зовсім іншого призначення, які доводилося робити на догоду людським ревнощам і ненависті. Проте вона ретельно приховувала цей бік чаклунства від свого учня, бо прагнула навчити хлопця чесного ремесла.

Спочатку захоплення Д'юні чаклунством зводилося до дитячої насолоди, яку він отримував від влади над птахами і звірами, від того, що розуміє цих істот. Утім, і раніше він відчував цю насолоду. Часто бачачи хлопця на високогірному пасовищі поряд з якимсь хижим птахом, діти прозивали Д'юні Яструбом, і прізвисько те залишилося з ним, замінивши з часом ім'я.

Тітка безнастанно розповідала Д'юні, які славу, багатство та необмежену владу над людьми має чародій. Тому хлопця дедалі більше вабили знання, за допомогою яких він міг досягти цього. Д'юні вирізнявся кмітливістю і ловив усе на льоту. Тітка не могла ним нахвалитися, а сільські діти починали його побоюватися. Д'юні вже й сам повірив у свою майбутню велич. Отак із чаклункою він вивчав чарівні слова та закляття, аж поки йому не виповнилося дванадцять років. Тітка передала хлопцеві вже чималу частку знань — не багато, але достатньо для сільської чаклунки, і аж задосить як для дванадцятирічного хлопчини. Він уже знав усі таємниці, секрети та цілющі властивості трав. Тітка навчила його привороту, як зцілювати тіло і душу, лікувати хвороби. Вона проспівала йому всі пісні, які сама колись почула від сліпих трубадурів; розповіла легенди та міфи про Великі Подвиги давнини; навчила всіх слів Істинної Мови, які колись дізналася від своєї наставниці. Від заклиначів погоди та мандрівних жонглерів, які подорожували Східним Лісом та містечками Північної Долини, хлопець навчився всіляких фокусів та створенню ілюзій.

У ті часи Карґадське королівство було могутньою державою. Вона складалася з чотирьох великих островів, які лежать між Північними і Східними широтами: Кареґо-Ат, Атуан, Ґур-ат-Ґур і Атніні. Мова, якою там розмовляли, не була схожа на жодну мову Архіпелагу чи інших земель; а населяли ці землі дикі люди — білошкірі, жорстокі та ласі до крові й запаху спалених міст. Якось вони налетіли великою армадою суден із червоними вітрилами на острів Торікели, а потім — на укріплений Торхевен. Тривожна звістка про зловісну подію, минаючи острови, досягла північного узбережжя Ґонту, проте володарі острова, заклопотані лише власним збагаченням, майже не звернули уваги на страждання інших. Згодом карґи пограбували та спустошили острів Співі, а його мешканців перетворили у рабів. Дотепер Співі лежить пусткою посеред моря.

• Предыдущая
• 3/44
• Следующая