Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт - Страница 10
- Предыдущая
- 10/44
- Следующая
Серед родичів Черіл, дуже радих її щасливому поверненню з континенту, був і традиційний багатий дядечко, директор верстатобудівної фірми, що під час війни гребла чималі прибутки на урядових поставках. Та Еміля, так само як і Черіл, верстати цікавили не більш, ніж торішній сніг. Прикликавши на допомогу всю свою проникливість, вони разом стали міркувати, що обіцяє найбільший зиск у царині комерції тепер, коли світ повертається до мирного життя і праці. Що насамперед купуватимуть жінки (адже саме вони становлять головний чинник попиту) після довгих років знегод і нужди, чекаючи додому своїх чоловіків? Відповідь виявилася досить простою: те, чого вони весь час були позбавлені, — одяг та косметику.
Спираючись на Емілів професійний досвід у галузі фармакології та на жіночу інтуїцію Чертл в усьому, що стосувалося косметики (вона завжди ретельно дбала про свою зовнішність), вони поклали собі першими в повоєнному світі обернути пахощі парфумів і пудри на веселий дзенькіт готівки. Багатому дядечкові, що визнавав тільки свої верстати й ніколи в житті не погодився б фінансувати таку ризиковану авантюру, все ж довелося розлучитись із чималою часткою свого легко збитого капіталу — ці гроші буцімто мали піти на зміцнення й розширення підупалої аптечної торгівлі. Так народилася косметична фірма, відома тепер під назвою “Черіл”.
Першу скромну продукцію — пудру, крем для обличчя та губну помаду — виготовляли й розфасовували у задній кімнаті аптеки. З самого початку Черіл поклала в основу торгівлі вимогу якості. Мініатюрна фабрика Фасберже не мала змоги виробляти багато продукції, тож треба було ставити на добротність і вишукану упаковку товару, що призначався для того обмеженого ринку, де жінки ладні платити дорожче. Крім того, Черіл була ревна прихильниця широкої реклами і не шкодувала на неї витрат. Принципи, що їх вона запровадила, виявилися плідними, і коли через два роки Черіл померла від тяжких пологів, фірма, названа її ім’ям, уже містилася в новому фабричному приміщенні у східній частині Лондона і штат її налічував понад п’ятдесят чоловік.
Еміль був більше хімік, аніж комерсант, і, перейнявши після смерті дружини всі справи фірми на себе, неухильно здійснював усталені за її життя засади. Косметичні вироби з маркою “Черіл” почали здобувати визнання в компетентних колах. Він і далі витрачав величезні кошти на гучні рекламні кампанії, і з часом фірма придбала велику новітню фабрику в Стенморі й відкрила фешенебельну торговельну контору на Парк-лейн у Лондоні.
Сьогодні Еміль Фасберже — великий ділок з квітучою зовнішністю, власник двох пишних вілл і розкішної квартири в Мейфері, а також трьох автомобілів найдорожчих у світі марок. Як видно, він не забув, що завдячує своїм успіхом проникливості й здоровому глузду Черіл, і тому, порядкуючи справами фірми, й тепер воліє спиратися на жінок. Його політика проста й досить логічна: жінки найкраще знають, що потрібно жінкам. Відповідно до цього на чолі всіх відділів його фірми стоять жінки, причому привабливі, сама зовнішність яких є чудовою рекламою продукції фірми. Еміль знайшов ключ до успіху в комерції: коли хочеш мати великі гроші, нехай їх роблять для тебе жінки…”
“Ні, не те! — подумав Дарк, витягаючи з машинки черговий аркуш. — Це можна витлумачити як обмову, до того ж забагато всіляких деталей. Хоч головну лінію взято правильно. Треба ущільнити матеріал, подати його стисліше, лаконічніше, а загалом, як попередній начерк, — годиться. Втім, головне ще попереду: розповідь про дівчину — живу рекламу “Врододію” і про те, як усе робитимуть. Будемо сподіватися, що нею стане Мері Стенз…”
І, наче у відповідь на його думки, раптом розлігся телефонний дзвінок. Дарк зняв трубку.
— Це міс Стенз, — почувся знайомий голос. — Сьогодні вранці я була на розмові й медичному огляді.
— Ви дістали роботу? — спитав він.
— Ще не знаю, містере Дарк. Мене повідомлять.
— А лікар?.. Ви довідались, як його звуть?
— Так. Доктор Престон. Я не мала змоги про нього дізнатись, але можу описати його. На ньому були великі рогові окуляри, волосся…
— Потім, потім, — перепинив її Дарк. — Звідки ви дзвоните?
— З автомата в метро “Саут-Кенсінгтон”.
— А я живу в Найтсбріджі, це за кілька хвилин звідти. Ви б могли заглянути зараз до мене?
— Чому ж ні?.. Звісно…
— От і добре. Ловіть таксі й мерщій сюди, тоді й розкажете все до ладу. Я дам вам адресу. Маєте під рукою олівець і папір?
— Так, містере Дарк. Будь ласка, почекайте хвилиночку.
Запала довга мовчанка, і Дарк уявив собі, як дівчина нишпорить у сумочці. Нарешті вона озвалась:
— Я слухаю, містере Дарк.
Він назвав їй адресу і поклав трубку. Тоді пішов до невеликої шафки з пляшками, що стояла в кутку кімнати, й налив собі иерозведеного віскі.
— Славна дівчинка, — пробурмотів сам до себе, думаючи про Мері Стенз.
Він знав, інстинктивно відчував, що приголомшлива сенсація вже майже у нього в руках і що він завдячує нею цій дівчині. Та, власне, вона і є тією сенсацією, а все решта не таке важливе.
Звісно, якщо тільки вона дістане ту роботу…
На ній усе ще була та сама незграбна сукня з голубої матерії, схожої на мішковину. Обличчя, не прикрашене косметикою, видавалося ще буденнішим і невиразнішим, ніж звичайно, хоч на ньому й проглядав тихий смуток, що збудив у Даркові бажання легенько поплескати її по плечу й сказати кілька підбадьорливих слів; але він цього не зробив.
Він присунув стільця, і дівчина сіла.
— Вип’єте чогось? — спитав він. Вона якусь хвилю вагалась.
— Хіба трохи хересу, якщо у вас є…
Він скрушно похитав головою.
— Даруйте. Іншим разом неодмінно буде. Але ось є джин, віскі, бренді й такі речі, як содова вода, тонізуючий напій, пиво.
— Трохи джину, коли ваша ласка, — шанобливо мовила Мері. — Якщо можна, з тонізуючим напоєм.
Дарк налив їй джину, а собі віскі. Вони цокнулися.
— За вас, за фірму “Черіл”, а понад усе — за “Очевидець”! — промовив він.
Вона всміхнулась і надпила чарку. Дарк зручно вмостився проти неї.
— А тепер розповідайте.
Міс Стенз коротко переказала події минулого ранку. Вона приїхала в Стенмор за десять хвилин до одинадцятої, її провели в кімнату, де вже сиділи дві дівчини — судячи з вигляду, теж претендентки на те місце. Хоч виклик був на одинадцяту, довелося чекати ще з півгодини, доки її прийняла місіс Аманда Белл. Було поставлено кілька запитань щодо особистого життя, освіти, фаху. Вона назвалася звичайною друкаркою-стенографісткою, і місіс Белл це видимо задовольнило. Рекомендацій не питали,
— Авжеж, — докинув Дарк. — Ваші фахові здібності чи риси характеру для косметичного досліду нічого не важать. Головне — щоб їм підійшло ваше обличчя, особливо з погляду фотогенічності.
— Після розмови місіс Белл повела мене до невеличкої кімнати й попросила роздягтися, — вела далі дівчина, подолавши легку ніяковість. — Вона сказала, що треба зробити рентген, а потім мене огляне доктор Престон. Ми пішли в іншу кімнату, схожу на хірургічний кабінет, і якась молода жінка зробила рентгенівський знімок моєї голови, а тоді сказала лягти на стіл, такий, ніби операційний, і доктор Престон почав мене оглядати.
— Який він із себе, цей доктор Престон? — спитав Дарк.
— Ну, як вам сказати… Досить худорлявий, не дуже високий на зріст, але весь якийсь суворий. Носить окуляри. За весь час, що я була там, він не промовив, либонь, і десятка слів. — Вона трохи помовчала, наче збираючись з думками. — Огляд був дуже ретельний…
— А далі? — озвався Дарк.
— Далі він узяв аналізи — кров і все таке інше, та ще клаптик шкіри з руки. Власне, сам тільки зрізав шкіру, а все інше зробила медсестра. Ну, як звичайно… Місіс Белл теж була там,
— Він не казав, з якою метою провадять огляд?
Міс Стенз поволі пила джин і задумливо дивилася на Дарка.
— Ні, нічого такого не казав. Він начебто головним чином цікавився вимірами — все орудував циркулем і ще якимись приладами, ніби хотів обернути мене на щось таке… ну, мовби статистичне, чи як.
- Предыдущая
- 10/44
- Следующая
