Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт - Страница 16

• Предыдущая
• 16/44
• Следующая

Мері похитала головою.

— Я нічого не скажу, місіс Белл, — рішуче мовила вона, винувато думаючи про свою угоду з журналом “Очевидець”.

— Ми вважаємо за краще не ризикувати, і тому містер Фасберже погодився вжити певних заходів безпеки. Вони коштуватимуть фірмі чималих додаткових витрат, але це краще, ніж ставити широку рекламну кампанію під загрозу зриву з боку настирливих газетярів та фоторепортерів. Одне слово, нам здається, що буде краще, коли до початку кампанії вас ніхто не зможе застати вдома.

— Зрозуміло, — пробурмотіла дівчина, насправді ще нічого не розуміючи.

— Ми гадаємо, що вам уже тепер слід обернутися на Лору Смайт. Для вас замовлено номер в одному з найкращих лондонських готелів, де присутність вродливої жінки навряд чи збуджуватиме цікавість. Ви перебудете там ті два тижні, що лишилися до закінчення досліду. Ми також найняли приватного детектива, який стежитиме, щоб ніхто не мав до вас доступу, окрім мене, службовців фірми та рекламного агентства. Він супроводитиме вас скрізь. Кожного ранку біля готелю на вас чекатиме автомобіль, який одвозитиме вас у Стенмор, а ввечері приставлятиме назад. Іншими словами, міс Стенз, чи, краще сказати, міс Смайт, ви будете на повному утриманні фірми.

— Дякую, — непевно мовила дівчина. — А що буде потім?

— Після завершення досліду ми з місяць почекаємо, перш ніж розпочати рекламну кампанію. Цей час ви будете вільні, і ми гадаємо, що вам краще зникнути.

— Зникнути?..

Місіс Белл хитрувато посміхнулась.

— Поїхати в місячну відпустку на Французьку Рів’єру, де вродлива жінка знову ж таки нікому не впадатиме в око. На той час, як ви повернетеся, “Врододій” запустять у виробництво, рекламна кампанія буде в розпалі, і тоді вже нам не загрожуватимуть ніякі виступи преси.

— А далі?

— Далі ви зможете влаштувати своє життя на власний розсуд. Перед вами, жінкою рідкісної вроди, відкриваються чудові перспективи. Можливо, час від часу вам доведеться звертатись до доктора Престона, щоб підтримувати красу, так би мовити, на сталому рівні, але то вже буде справа чисто грошова. І ще одне… — Місіс Белл млявим рухом тонких пальців поклала недокурок у велику скляну попільницю. — Можливо, фірма “Черіл” у майбутньому захоче скористатися вашими послугами з метою реклами того чи іншого виробу. Ви повинні підписати контракт, що залишатиме це право за нами. Адже цілком зрозуміло, що не в наших інтересах дозволити вам рекламувати косметичну продукцію іншої фірми. Отож, сподіваюся, це буде справедливо.

— Так. — погодилася Мері. — Це справедливо. Коли я маю переїхати в готель?

— Сьогодні.

— Мені треба забрати з дому деякі речі.

Місіс Белл зробила заперечливий жест рукою.

— Забудьте про це. Вони нікуди не дінуться. Все необхідне ви дістанете. Запам’ятайте, від сьогодні й надалі ви Лора Смайт, красуня-манекенниця, яка щойно повернулася… ну, скажімо, з Америки. Приватного детектива звуть Віллербі. Ерік Віллербі. Поводьтеся з ним чемно. Це надійна людина.

— Гаразд.

— Ви не повинні зустрічатися ні з ким, крім мене, містера Фасберже, міс Лурі та містера Роуза з рекламного агентства. Розумієте?

— Є ще одне, — сказала Мері, нахмурившись. — Я маю приятеля, з яким зустрічаюся щодня. Адже мені можна буде бачитися з ним?

— Єдина відповідь — ні, — коротко відказала місіс Белл. — Йому доведеться на кілька тижнів відмовитись од вашого товариства. Кажуть, розлука тільки зміцнює почуття.

— Але ж маю я право на якесь особисте життя?..

Місіс Белл нетерпляче постукала пальцями по столу.

— Міс Стенз, через кілька тижнів ви зможете мати стільки особистого життя, скільки вам заманеться, — мовила вона. — Наша фірма зробила для вас чимало, цілком змінила ваше майбутнє. Думаю, ми можемо сподіватись і на деякі невеликі жертви з вашого боку. Зрештою, від цього виграємо ми всі.

— Що ж, гаразд, — похмуро озвалася Мері. — Я зроблю так, як ви хочете.

— От і добре, — сказала місіс Белл, підводячись, — А тепер — зніматися.

Дівчина пішла за нею до павільйону.

Того ж вечора вдягнений в уніформу шофер одвіз її в лискучому чорному лімузині з Стенмора до модерного висотного готелю “Онікс-Асторія”, спорудженого в Мейфері лише за рік перед тим. У вестибюлі її зустрів сам Еміль Фасберже. На його булькатому жаб’ячому обличчі був такий вираз, неначе він тільки й чекав нагоди накинутись на дівчину і проковтнути її живцем. Він прудко підскочив до Мері, владно стиснув їй руку і повів до американського бару. Вони сіли за невеличкий круглий столик під пальмою, і запопадливий офіціант у смокінгу подав їм напої. Світло різноколірних ламп, схованих у заглибинах протилежної стіни, веселкою мінилося в струменях мініатюрного водограю. Повітря було прохолодне, з легким запахом парфумів,

— Я подумав” що мені слід самому побачити, як вас тут влаштували, — пояснив Фасберже. — До того ж скоро має з’явитися Віллербі, і я вас познайомлю.

— Дякую, — пробурмотіла Мері, намагаючись приховати невиразну підозру. — Тут дуже гарно.

— Один з наймодерніших готелів у Європі. Чудові бенкетні зали. Гарна кухня. Я певен, що вам сподобається.

Вона поволі надпила свою чарку, шкодуючи, що замовила джин, а не херес.

— Я тільки не зовсім розумію, містере Фасберже, чому фірма “Черіл” раптом надумала оточити мене таким піклуванням — наче яку заїжджу кінозірку. — Вона на мить затнулася, тоді додала: — Я хочу сказати, що цілком вистачило б і номера в якомусь невеличкому готелі на тихій вулиці…

Фасберже солоденько всміхнувся і ніжно поплескав її по руці,

— На це є кілька причин. По-перше, преса, здається, вже дещо рознюхала про вас. Отож, коли їм пощастить дізнатися ще що-небудь, то задля нашого престижу треба, щоб усе виглядало цілком солідно. Нехай краще обложать “Онікс-Асторію”, аніж оту вашу квартиру… де це вона?.. ага, в Саут-Кенсінгтоні. Це питання психології.

— Так, розумію, — погодилась вона.

— А потім ще й ваша зовнішність, голубонько… Щиро кажучи, ми не сподівалися таких разючих наслідків. Ми гадали, що доктор… е-е… Престон зробить вас гарненькою, так би мовити, на рекламно-телевізійний зразок, і ні на мить не припускали, що він і справді зможе вчинити таке неймовірне, фантастичне перетворення… — Він замовк і втупився в неї жадібним, майже хтивим поглядом. — Факт залишається фактом, він обернув вас на сліпучу, казкову красуню. Не можу собі навіть уявити, яка ви станете, коли скінчиться дослід. Мені бракує фантазії.

— Я дуже вдячна докторові Престону і фірмі “Черіл”.

— Так от, ви повинні зрозуміти, як не до речі зараз те, що вами почала цікавитися преса. Єдине, що ми можемо зробити, це поставити вас в умови, гідні вашої краси, — немовби покласти перлину на чорний оксамит. — Він лукаво позирнув на Мері. — Певна річ, усе це коштуватиме фірмі набагато дорожче, ніж передбачалось, але я з превеликим задоволенням погодився на ці видатки. Мене весь час не залишає якесь таке відчуття, нібито це я сам вас сотворив. Отож мені дуже приємно чути від вас слова подяки. — Він побожно згорнув руки. — Теперішня молодь так рідко вміє по-справжньому виявляти вдячність.

Мері обережно всміхнулася до нього, але нічого не сказала.

— Давайте ще вип’ємо, — весело мовив Фасберже, жестом підкликаючи офіціанта.

Замовивши напої, він заговорив далі:

— Це нам уперше випала нагода побалакати отак віч-на-віч, Лоро. — Він тихенько осміхнувся сам до себе. — Даруйте, що я зважився вас так назвати, але ж, зрештою, це ім’я вам теж дала фірма “Черіл”.

— Гарне ім’я, — погодилась Мері.

— Прекрасне ім’я, — з притиском докинув Фасберже. — Прекрасне ім’я для прекрасної жінки. — Він якусь хвилю помовчав, немовби оцінюючи її поглядом. — Думаю, що тепер, коли ми дали вам усе, чого тільки може забажати жінка, ви високо сягнете. Але ніколи не забувайте, що світ складається з людей, а життя — із стосунків між ними. І врешті важливіше те, кого ви знаєте, аніж що ви знаєте, а тому треба цінувати друзів. Чим впливовіший друг, тим краще…

• Предыдущая
• 16/44
• Следующая