Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт - Страница 7

• Предыдущая
• 7/44
• Следующая

Вона якусь хвилю помовчала, зважуючи цей аргумент.

— Я думаю, на цій стадії його цікавили тільки фотографії. Можливо, він вибирав певні риси облич або ті чи ті форми черепних кісток. Не забувайте, Емілю, що він уже не перший рік працює в цій галузі. Клієнтура Мортімерової клініки складається переважно з багатих жінок середнього віку, що прагнуть зберегти або повернути свою красу.

Фасберже вперто сопів.

— Скільки ми йому платимо? — вимогливо спитав він.

— П’ять тисяч фунтів завдатку плюс гонорар з розрахунку сто фунтів за кожний день, поки триватиме курс лікування. Загальна сума сягне щось, мабуть, тисяч із десять, а може, й трохи більше.

— Це ж сила-силенна грошей!

— І сила-силенна роботи. Адже йдеться не про те. щоб просто надати жінці привабливого вигляду. Доктор Рафф має створити красу там, де її не існує, — справжню, природну красу. Він запевняє, що щаслива обранка може стати найвродливішою жінкою в світі.

Фасберже недовірливо гмукнув.

— Він уже коли-небудь робив таке?

— Тільки в певних межах. Не багато знайдеться жінок такого віку, коли краса ще щось важить, котрі мали б змогу витратити на неї десять тисяч. Його пацієнтками були кілька кінозірок, дочок дуже багатих батьків тощо, але все це зберігається в суворій таємниці. Зрештою, яка жінка схоче признатися, що вона змушена була купувати красу за гроші і що їй штучно змінили обличчя й тіло? А надто коли лікування має тривати нескінченно довго.

Помітивши, що в очах Фасберже майнув подив, вона додала:

— Курс лікування передбачає біохімічні та гормональні методи, а також особливий регулюючий препарат під назвою стимулін, що його винайшов доктор Рафф. Після того як в організмі відбудуться бажані зміни, необхідно підтримувати гормональну рівновагу, а це тягне за собою періодичне повторення курсу, так би мовити, підгодовування, організму.

— Послухайте, Амандо, — занепокоєно мовив Фасберже. — Я не хочу, щоб наша фірма встряла в тривалий і дорогий експеримент, якому, я бачу, й кінця-краю не буде.

— Звісно, що ні, Емілю, — впевнено сказала вона. — Як тільки ми завершимо нашу рекламну кампанію і доведемо ефективність стимуліну, експеримент скінчиться.

— А що станеться з дівчиною?

— Це не наш клопіт, — байдуже відказала місіс Белл. — Вона просто виконуватиме певну тимчасову роботу, за яку дістане добру платню. На цьому наші обов’язки щодо неї кінчаються.

Вона зайшла за стіл і злегка торкнулася губами лисуватої голови Фасберже.

— Вся штука ось у чому, Емілю, Стимулін зробить дівчину красунею, а “Врододій” матиме в своєму складі стимулін. Саме так ми його, й будемо рекламувати: “Врододій” — крем із стимуліном”. Певна річ, частка стимуліну буде надзвичайно мізерна, та й, зрештою, він навряд чи зміг би діяти в складі косметичного крему, але спокуса — то величезна сила. Розрекламований в такий спосіб, “Врододій” швидко завоює косметичний ринок.

— Але ж дівчина…

— Годі вам турбуватися про дівчину, Емілю. Доктор Рафф не менше зацікавлений у тому, аби все це збереглося в таємниці, і ми з ним уже розробили план. Вона мовчатиме і, отже, не завдасть нам ніякого клопоту.

Місіс Белл нахилилася і ніжно поплескала його по одвислих щоках.

— Звіртеся на свою Аманду, — прошепотіла вона.

Того дня, коли прибув лист, Мері Стенз просто з контори пішла в кіно. Тимчасова робота, яку вона знайшла минулого тижня, полягала переважно в передрукові нудних конторських паперів, і, відчуваючи дедалі більшу втому й душевну порожнечу, Мері дозволила собі витратити чотири шилінги й трохи розвіятись. Поза тим, що її справді цікавила акторська гра, хоч і трохи нівельована, як завжди в кіно, була ще одна причина, чому їй не хотілося повертатися додому: Пенелопа того вечора майже напевне приймала чергового “приятеля”, отже, її затримка на дві-три години була щонайменше виявом звичайної тактовності.

Коли десь після десятої вона підійшла до похмурого старовинного будинку георгіанської доби, у їхньому вікні на третьому поверсі ще світилося. Вона стомлено піднялася нагору голими кам’яними східцями і відімкнула двері своїм ключем.

У вітальні горіло світло, але нікого не було. Зате з боку спальні долинали якісь невиразні звуки, і раптом Мері почула уривчастий чоловічий сміх. Вона перейшла кімнату, зупинилася перед вищербленим дзеркалом, що висіло над порожнім розцяцькованим каміном, і втупила очі в своє відображення, У жовтавому світлі єдиної лампи, що звисала зі стелі, вона мала такий самий занедбаний, непривабливий вигляд, як і все це помешкання. Мері сердито перевела погляд далі, на відображення стін за спиною, на бляклі квітчасті шпалери, дешевенькі меблі, і її з новою силою пойняло малодушне почуття безпорадності й неволі, яке щоразу збуджувала в ній ця кімната.

Аж раптом вона побачила листа. Він лежав на маленькому хисткому столику, єдиному в кімнаті. Блідо-голубий конверт прикрашала надрукована в лівому горішньому кутку емблема у вигляді квітки із слів: “Косметична фірма “Черіл”. Чиясь рука вже грубо розірвала конверт — мабуть, то Пенелопа поквапилася вдовольнити своео цікавість. Мері поволі витягла складений учетверо аркуш блідо-голубого паперу й розгорнула його.

Вгорі листа була та сама емблема і повна назва фірми, відтиснена елегантним рукописним шрифтом через весь аркуш. Далі йшли дві адреси: одна — правління фірми на Парк-лейн, друга — фабрики в Стенморі. Лист був короткий, надрукований на машинці. Внизу стояв підпис: Аманда Белл.

Вона тричі перечитала листа, силкуючись погамувати радісне збудження. Збігло більш як тиждень, відколи вона розмовляла в редакції з Полом Дарком та Брендою Мейсон, і Мері почала була вже занепадати духом, вважаючи, що й ця робота її обминула. Та досить було тих кількох надрукованих на машинці рядків, як її похмура безнадія враз, наче за помахом чарівної палички, поступилася місцем радісному піднесенню. Вона повернулася до дзеркала і прояснілими очима стала пильно розглядати своє відображення, уявляючи себе в подвійній ролі: як об’єкт новітнього косметичного досліду і як таємного репортера “Очевидця”. Обидві перспективи були однаково втішні.

“Стривай, але ж ти ще не дістала цієї роботи, — сказала вона собі, проймаючись раптовою тривогою. — Може, ти ще й не підійдеш на те, що вони мають на меті. Може, їм потрібна дівчина не така, як ти, а з іншим обличчям чи статурою…”

Раптом у спальні щось важко грюкнуло об підлогу, і відразу ж таки розлігся пронизливий, мало не істеричний сміх Пенелопи: “Ой Пітере, дурнику… який же ти кумедний!..” Було виразно чути кожне слово. Потім з-за стіни долинув низький, нерозбірливий голос Пітера, за ним здавлений Пенелопин сміх, і нарешті запала тиша.

Мері нахмурилася, зітхнула й повела очима по кімнаті, шукаючи свою сумку. Тоді знову стала перед дзеркалом і, повертаючи голову з боку в бік, заходилася ретельно пудрити обличчя і фарбувати губи. Вона спробувала глянути на себе очима сторонньої людини, і понад усе їй хотілося добачити в своїй буденній зовнішності бодай якісь ознаки справжньої краси, але огляд тільки засмутив її:

“Черіл”, — думала вона. — Так звуться оті дорогі косметичні засоби, що продаються у великих крамницях Вест-Енду. В блідо-голубих коробках з срібними краями. Це відома фірма, її вироби рекламують навіть кінозірки. Вона може зробити для мене дуже багато… Я певна, що це і є та щаслива нагода, якої я завжди так чекала. Якби ж ото тільки мати хоч трохи привабливішу зовнішність…”

Вона розглядала в дзеркалі своє грубо нафарбоване обличчя, і думки її раптом круто звернули в інше річище.

• Предыдущая
• 7/44
• Следующая