Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 29

• Предыдущая
• 29/118
• Следующая

— Отож слухайте мене уважно. Ось цього ключика… — Жовтий шматочок металу зблиснув у його пальцях і знову сховався в долоні. — …ми дамо вам сьогодні. Ним ви зможете ввімкнути рух театрального ліфта у підвал, де ви сьогодні вже побували вранці. (Шлойму, нарешті, вже не здивувала його обізнаність.) Ним же, цим самим ключиком, ви відчините металеві двері з написом «Аттеншин!» Сподіваюсь, ви їх помітили, коли йшли сьогодні вранці підвальним коридором. З постовими перед дверима попробуйте договориться, я думаю, це буде несложно. Одразу за дверима знаходиться перемикач, а простіше кажучи — рубильник. Ввімкнувши його, себто піднявши його ручку знизу догори, ви приведете в рух ґрати, які розділяють нашу каналізацію. Вони, ці ґрати, також піднімуться, й наші спец-підрозділи в спеціальних протигівняних костюмах (а в гівні нам плавати, як ви розумієте — не впєрвой!) за кілька хвилин проникнуть, охоплять і захоплять ваше наскрізь прогниле, буржуазне, капіталістичне, прокляте Західне Рівне, яке ганебним тавром, невиліковною роз’ятреною виразкою гниє на здоровому тілі СРУ!

Шлойма мовчав, слухаючи й подумки оцінюючи вміння товариша Манасенка балансувати між високим стилем політзаняття й дещо нижчим стилем вербувальної балачки. А перший секретар все підіймався й підіймався на дедалі вищі сходинки й тераси у напрямку до свого Евересту красномовності.

— Ви ж зрозумійте — вам Україна все одно не дістанеться! Та й що ви з нею робитимете? Ви, непрактичні романтики… Історію Компартії України ви ж також вивчали? Хоч би у рамках історії КПРС! Пам’ятаєте, як у так званий харківський період тогочасні романтики, котрі випадково, цілком випадково дорвалися… пардон — дісталися до влади, цілими пачками пускали собі кулі у свої високі лоби?.. І правильно. Саме в цьому правда історії й діалектична логіка історичного розвитку. Ця країна мусить належати нам. Нам, управлінцям, керівникам, навіть, якщо хочете, — чиновникам! Це розуміють ті з ваших колег, хто йде на державну службу. До нас на службу, між іншим. Он зараз у Києві непогану кар’єру робить один бувший… колишній поет з Канева, з глибин Шевченкового краю. Вже до радника дослужився. Там, дивись, і старшого радника присвоять. Мені недавно на пленумі ЦК відрекомендували його — такий приятний молодий чоловік. І творчістю займається, між іншим. Про нього критика пише як про передового поета сучасного.

А стосовно всього світу, який ось-ось дізнається, то дізнається він не про ваше зникнення, а про… Розумієте, письменнику Ецірван, ми вже давно могли узяти вас за жо… за зябра. В нас були, на нашій території перебували ваші батьки, ваша сестра. Але ми їм нічого не зробили. Бо тоді ви й справді верещали б, апелювали б до вашого «усього світу», до його «прогресивної громадськості». Але тепер — тричі «ха-ха»!

Товариш Манасенко обернувся в куток, туди, де блакитно світився монітор. Оператор при комп’ютері, немов зрозумівши, що розмова стосується його, повернувся разом з кріслом до середини кімнати. Це був молодий чоловік з косичкою і кількома десятками сережок в обох вухах. З-під ніг у нього раптом пролунало тихе гарчання. Напруживши погляд, Шлойма розгледів на підлозі те, що він спершу прийняв за килимок під ногами в комп’ютерника — великого світлої масті стаффордширського тер’єра. Молодик з косичкою звідкись з-під клавіатури дістав рожевий шматочок шинки і вкинув псові до пащі.

— Познайомтесь! Анатоль Діжа, наш провідний комп’ютерний спеціаліст. Він у нас один справжній комп’ютерник на все Ровно, до речі, родом із Західної, зі Львова. Випускник політеха. Тут, у нас він на повному забезпеченні, і собачка його також. Так от, Анатоль уже попрацював з диском, на якому записано… Ну… словом, запис зроблено нашим томографом сьогодні вдень, коли ви там, у томографі, перебували. — Товариш перший секретар шукав відповідних слів, не наважуючись тепер перейти з високої лексики на низьку, бо сам загнав себе на ці висоти попередніми своїми висловлюваннями. — Одним словом, усе, що ви там робили з громадянкою Бляшаною Оленою Ігорівною. Пригадуєте, письменнику Ецірван?

— Ну ви ж і суки… — Шлойма відреагував цілком машинально, нічого іншого йому просто не встигло прийти до голови.

— Фе, письменнику Ецірван. І це говорите ви, майстер слова, віртуоз красномовства, як вас дехто називає… — Товариш перший секретар не приховував свого задоволення від почутого й побаченого: Шлойма таки втратив рівновагу в розмові, чого так довго від нього добивалися. — Звісно, сам по собі секс між сорокалітніми людьми не приносить жодної естетичної насолоди. Ви — не Мікі Рурк, вона — не Кім Бесінджер, погоджуюся. Але аморалки, я повторю — аморалки! — її не люблять ніде. Ні на Заході, ані на Сході. На Заході навіть сильніше. А ми з допомогою товариша Діжі можемо тепер вставити цю дискетку в той ваш всесвітній Інтернет, яким ви так сильно пишаєтеся, — адже ж можемо, правда, товаришу Діжа? — Комп’ютерник у відповідь кивнув і всунув у пащу псові ще одного плястра шинки. — І всі зможуть побачити письменника Ецірвана в Ровенському ліксанупрі. Майже як назва фільму. Як «Чотири шведки у Греції»! — Перший секретар обкому відверто тішився своїми знаннями з царини вітчизняного й західного кінематографа.

— Як «Містер Піткін у ворожому тилу»… — Шлойма мусив відповісти хоч би щось. На душі було паскудно, та показувати це не хотілось.

— Досить блазнювати! Ми можемо відтворити ваш статевий акт навіть ізсередини! Наші найновіші технології це дозволяють! — гарикнув перший секретар і нервово хильнув зі склянки кілька ковтків «Геннессі». — Чуєте — ізсередини! Такого порно ви ще точно не бачили! А його можуть побачити сотні, тисячі ваших знайомих…

— Я сьогодні тут, у вас, всередині Стіни теж бачив усякого. — Ецірван опирався уже лише за інерцією. Його вже просто фізично нудило й від цієї розмови, і від тоніка, який не тамував спраги, а лиш пік усередині противним гіркуватим присмаком. Але розмова ще не закінчилась.

— Письменнику Ецірван! — Голос першого секретаря бринів якось майже урочисто. — Ви не всередині Стіни, а якраз назовні! І ви зробите те, про що ми вас просимо. Виконаєте наше доручення. Вам і тільки вам випала ця благородна, ви б сказали, шляхетна місія. Адже й Берлінська стіна теж звелась й розвалилася протягом вашого життя. Й кому, як не вам, бути найвідвертішим супротивником усякого роду стін та бар’єрів?.. А ми, зі свого боку, от пригадаєте мої слова — ми ще замовимо вам п’єсу про падіння Стіни. І це буде кращий ваш твір! Але спершу ви мусите спромогтися на вчинок — об’єднати місто. Зробіть це! Ми віримо у вас!

І товариш перший секретар, на всю силу гойднувшися в кріслі, кинув маленького жовтого ключика понад круглим столиком просто Шлоймі на стулені коліна. Письменник Шлойма Ецірван смикнувся, ключик прослизнув між ніг і впав на підлогу. Ецірван підібрав його з підлоги і повільно впхав до лівої кишені. З-за спини нечутно наблизились Самчук з Миколою Івановичем, підняли його попід лікті й повели до дверей. Хтось з них двох всунув Шлоймі під пахву рукописа Степаниди Добромолець, якого він вже й не міг пригадати, де й коли залишив.

— Ваша машина стоїть зліва від входу. Ключі в замку зажиганія. — Микола Іванович говорив просто над вухом, діловито і спокійно. — На пропускном пункті всі предупре… попереджені. Так шо проїдете без ніяких осложнєній.

Вони вийшли на ґанок обкому й зупинились на верхній сходинці. Зелена «Мазда» і справді стояла ліворуч, у затінку верб, майже під тим самим місцем, де сьогодні удень на сходах Шлойма перестрів Уляну. Стіна все ще лежала паралельно фасадові обкому, й постаті у плащах кольору хакі так само ритмічно-симетрично стояли через рівні інтервали попід нею.

Самчук і Микола Іванович зупинилися й дивились на письменника Ецірвана відверто, просто в очі. Раптом Микола Іванович зробив крок, ні, півкроку вперед, і без жодного слова простягнув Шлоймі долоню. Шлойма цілком машинально потягнувся вже потиснути простягнуту руку, коли почув:

— Вгостіть-но ще на прощання сігаретою іностранною…

• Предыдущая
• 29/118
• Следующая