Доктор Серафікус. Без ґрунту (Романи) - Домонтович Віктор - Страница 31

• Предыдущая
• 31/76
• Следующая

— Ви хочете викликати до себе жалість, Корвин, але майте на увазі, що в коханні це гра з крапленими картами. Це не статечна гра.

— Я люблю вас, Вер.

— Уникайте банальностей, Корвин. Я вже попереджала вас щодо цього. Після того, як вас піймали на нечесній грі, ви робите ставку на банальність. Вам не слід було розпочинати цієї розмови, коли ви не передбачали заздалегідь, що ви переможете.

Та Корвин даремно скаржився, нарікав, обурювався. В його взаєминах з Вер усе лишилося незмінним. Вер володіла чудесною, надзвичайною здатністю робити те, що вона хотіла робити, ні на кого і ні на що не зважаючи, і тим часом підтримувати з кожним незмінно рівні й лагідні стосунки.

Вона обстоювала свою незалежність і вичитувала Корвинові:

— Мене ви дивуєте, Корвине! Я вас любила й люблю, але навіщо поспішати, коли все вирішено наперед? Я не розумію, чого ви хвилюєтесь? Ви, здається, починаєте забувати про те, що я вам казала з самого початку: кохання буде тільки тоді небайдужим, коли кінець кохання обернути на його початок…

В їх взаєминах усе лишилось незмінним. Вони підтримували короткі взаємини давніх коханців, що протягом років звикли один до одного. Він ішов до неї, вона йшла до нього. Вони поверталися вдвох з концертів і з театру. Вони не говорили двозначностей лише тому, що найхиткіші й найдвозначніші речі називали своїми іменами. Коли б Корвин міг викинути у себе з голови прикру думку про Серафікуса, він міг би гадати, що Серафікус для Вер не існував зовсім.

Вер попереджала Корвина:

— Ви будете в неділю в Домкомбуді на концерті Сеґовія? Я піду на концерт з Комахою! Приходьте!

В антракті Корвин підійшов до Вер. Він поцілував руку й подивився їй у вічі. Як завжди, Корвин впливав на Вер хвилююче. Вер знизила голос, і вони почали жваво розмовляти.

Комаха був зайвий. Він одійшов убік, щоб не здаватись нескромним, і зробив вигляд, що з цікавістю розглядає натовп.

Після концерту, коли Комаха підвівся, щоб іти за одежею і запитав Вер, що вона хоче: піти повечеряти чи просто поїде додому, — Вер відповіла:

— Мене проводить додому Корвин. Ми вже домовилися з ним. Я не хочу турбувати вас, докторе, вам не по дорозі. Ви не виспитесь і втратите завтрашній ранок для праці. Тут багато знайомих, знайдіть собі попутницю.

Комаха неґативно хитає головою.

— Не маєте бажання йти з кимсь іншим? Що ж! Підете додому й ляжете спати. Ще не пізно.

І через голови публіки Вер гукає до Корвина:

— Ось ви де, Корвине. Підіть з доктором, візьміть моє пальто.

Простягаючи руку Комасі, Вер каже:

— Завтра ввечорі можете завітати до мене.

Вер удає, що не помічає розгублености Комахи і його одчаю. За цілий вечір він досить набрид їй, вона воліє повертатись додому не з ним, а з Корвиним.

… Додому?

Ви не вірите в це, докторе? Вам прикро, що вас викинено як ганчірку, і не вам, не вам, а Корвинові віддано перевагу? Ви почуваєте себе знищеним. Світ перестав існувати для вас.

Витриманости, витриманости більше, Серафікусе. Призвичайтесь бути витриманим і байдужим. Промовчте. Не показуйте ніколи, що ви в агонії одчаю. Хіба ви хочете, щоб Вер подивилась на вас холодним поглядом і прикре почуття лишилось в неї від концерту, на який ви пішли вдвох? Ви ж раділи, що зможете цілий вечір — цілий вечір!.. — просидіти з нею поруч, а тепер, не стримавшись, ви зіпсуєте все.

Так, так! Тільки не це! Не це! Ви не хочете зробити прикрости Вер. Ви все заховаєте в середині себе, замкнетесь у собі, — ви ж не хочете, щоб Вер була незадоволена з вас? Ви цього не хочете. Ви будете терплячіший від верблюда. Ви мовчки годуватиметеся з пустельних колючок. Ви слухняно, з покорою зробите так, як вам накаже зробити Вер.

Вер так звикла до вашої мовчазної слухняности, що навіть запитувала вас:

— Невже, докторе, ви ніколи не ревнуєте?

Сьогодні проводжає її додому Корвин. Додому?

Ви страждаєте від сумнівів, Серафікусе? Sursum corda! Серафікусе! Sursum corda! Вище серця! Excelsior! Бадьоріш! Мужности більше, Серафікусе! Киньте гадати будь-що, докторе! Ви ж не підете, Серафікусе, порожніми пустельними нічними вулицями, розміченими плянами ліхтарів, слідом за Вер і Корвиним, затримуючись на віддалі, стежачи за ними, за їхнім кроком повторюючи крок? Ви ж досить вихована людина, щоб не зробити цього, досить коректна, витримана й культурна?

Ви зідхаєте, Серафікусе: кохання для вас надто важкий тягар, який вам не піднести? Чи не тому ви так довго й уникали кохання, що не сподівались на свої сили?

Є різні способи кохання: можна в коханні кохати лише себе, можна кохати своє кохання до жінки і можна, нарешті, кохати не себе й не своє кохання, а лише ту, яку кохаєш. А ви, Серафікусе, як кохаєте ви? Чи кохаєте ви себе, чи, може, в пориві піднесеного самозаперечення ви кохаєте Вер, тільки Вер, усе віддавши їй, для себе нічого не лишивши? Вас тішить думка, що ви кохаєте не себе, а Вер? Отже, пишаєтеся, Серафікусе, що в коханні ви плекаєте й пестите вибачливе почуття самовідданости?

Навчіться з покорою й вдячністю приймати нещедрі дарунки Вер: це дано вам, а це віддано іншим… Найгірше почуття в коханні це заздрість. Не кладіть ніколи на вагівницю даного вам і відданого іншим.

Другого дня, ласкаво зустрівши Комаху, Вер сказала:

— Ви знаєте, вчора ввечорі після концерту я ще довго працювала й багато встигла перекласти. Корвин був по дорозі якийсь нудний, і я жалкувала, що пішла з ним.

Ви щасливі, Серафікусе?!

Ви бачите, Серафікусе, ви зовсім даремно псували собі настрій вчора, як і третього дня, як і на тому тижні. У вас кепська вдача, неможливий характер. Як і завжди, так і в коханні ви поводитеся прикро й безглуздо. Не будете ж ви, Серафікусе, незадоволені з того, що, окрім вас, Вер хоче бачити ще й інших людей і розмовляти ще де з ким, окрім вас? Ваше незадоволення й ваші претенсії безглузді, визнайте це, Серафікусе! Тепер ви спокійні й щасливі?

Ні? Вас цікавить питання, коли Вер умовилась зустрітись з Корвиним?

Серафікус прощається з Вер і питає:

— Ми побачимося завтра?

— Ні, завтра мені ніколи! Коли ви не зайняті, то післязавтра.

Ви пішли, Серафікусе. А Вер, лишившись насамоті, візьме трубку, щоб подзвонити до Корвина:

— Ви дома, Корвине? Який у вас сьогодні настрій? Вчора ви були неможливий! Ви зараз вільні? Приходьте до мене. Абож ні, у вас нікого немає? Мені обридло сидіти в хаті, я піду до вас.

Утворивши такі взаємини з Комахою й Корвиним, поставивши себе між тим і тим, Вер несвідомо для себе задовольняла свою пристрасть до потворного, до «навпаки».

Ніщо не заважало їй віддатись, і саме через те не віддатись набуло для неї особливої вибагливої гостроти, що хвилювала її химерною ускладненістю ситуації. Вона бажала віддатись і не віддавалась. Приготування до пристрасти можуть заступити саму пристрасть, надто коли надавати пристрасті особливого значення.

Не можна жити в становищі перманентної гарячки, в постійній 39-ступеневій температурі, коли кохання агонізує. Комаха жив з цим повсякчасним почуттям кохання, що агонізує. Від постійного чекання він божеволів. Він, власне, не ревнував, але його стомлювало чекання моменту, коли Вер йому скаже:

— Кінець!..

Кохання пригнічувало Комаху. Він іноді скаржився:

— Коли б ви знали, Вер, як тяжко вас кохати.

— Коли вам тяжко, то йдіть.

Та попри все він знав, що не піде. Утворилося чарівне коло, з якого не було виходу: почуття тягару викликало бажання звільнитись, але досить було з'явитись у нього цій думці, як його охоплював жах перед уявою, що це може здійснитись: надто він кохає Вер, щоб у нього вистачило сил піти від неї.

Він часто говорив Вер, що для нього життя без неї — то пустеля, бож він її так любить, а з нею це так само безнадія, і саме тому, що він її надто любить. Він часто говорив це Вер, і ця розмова швидко обридала їй. Вона починала позіхати.

— Ви б ішли вже, мабуть, Серафікусе. Приходьте краще якось цими днями.

• Предыдущая
• 31/76
• Следующая