Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів - Павич Милорад - Страница 44
- Предыдущая
- 44/64
- Следующая
Побачивши Коєна, вона пригорнула його і відвела у свою спочивальню. Тієї ночі вона взяла його собі за коханця, напоїла своїм чорним молоком і сказала:
— Лиш не пий забагато, щоб не постаріти, бо то час тече з мене. До певної міри він додає снаги, а потім знесилює…
Після ночі, проведеної з нею, Коен вирішив перейти у її християнську віру. Він говорив про це скрізь, не криючись, наче в якомусь божевіллі, і незабаром про новину довідалися всі, проте нічого так і не сталося. Коли він повідав про свої наміри добродійці Євфросинії, вона сказала:
— І не думай того робити, бо, якщо хочеш знати, я й сама не християнської віри — чи то пак, я християнка лише в цьому часі, по чоловікові. Насправді у свій особливий і дуже складний спосіб я належу до твого, єврейського світу. Мабуть, ти помітив, що часом на Страдуні можна побачити добре знайому плахту на якійсь зовсім незнайомій особі. Усі ми ходимо під такими плахтами, і я теж. Я — диявол, ім'я моє — сон. Я прийшла із гебрейського пекла, з Геєни, моє місце зліва від Храму, між духами зла, я породження Гебхурахове, про якого сказано «atque hinc in illo creata est Gehenna». Я — перша Єва і зовуся Ліліт, я знала ім'я Єгови і посварилася з Ним. Відтоді я лечу в Його тіні між семизначними змістами Тори. В теперішньому своєму образі, який ти бачиш перед собою і який любиш, я створена змішуванням Істини й Землі; я маю трьох батьків і жодної матері, і мені заказаний зворотній шлях. Якщо ти поцілуєш мене у чоло, я помру. Якщо перейдеш у християнську віру, сам помреш за мене. Тоді ухоплять тебе чорти християнського Пекла, і вже вони будуть дбати про тебе, а не я. Для мене ж, опинившись поза межами мого впливу, ти станеш назавжди втраченим. Не тільки в цьому, але й у інших, наступних життях…
Так дубровницький сефард Самуель Коен залишився тим, ким він і був. Та, незважаючи на це, чутки про нього й далі продовжували розповзатися світом. Його ім'я було швидшим від нього самого, і з тим іменем уже діялися речі, які Коена ще тільки чекали в майбутньому. Чаша переповнилася на масницю 1689 року, в неділю святих апостолів. Одразу після свята дубровницький актор Нікола Ріґі був приведений в суд і дав свідчення у справі про порушення громадського порядку, спричинені безпосередньо ним і його трупою. Він був звинувачений у тому, що висміяв у своїй комедії шанованого в місті дубровницького єврея Папу-Самуеля, як, зрештою, й інших євреїв, а Самуеля Коена виставив на посміховисько цілого міста. Актор боронився, стверджуючи, ніби він зовсім не підозрював, що під жидівською маскою знаходився Коен. Щороку, лиш тільки вітер змінить колір, молодь починала готувати якісь забави. Так і на цей раз Ріґі з актором Кривоносовичем взялися готувати «жидіаду», традиційну на масницю виставу з жидом в головній ролі. Оскільки Божо Попов-Сарака зі своєю аристократичною братією того року відокремився, міська громада вирішила зустріти свято маскарадом. Був винайнятий віз, на якому спорудили шибеницю, а Кривоносович, що вже грав раніше роль Жида, придбав собі пошиту з вітрила сорочку і капелюха з рибальської сітки, руду бороду зробив із кужелі й написав промову, яку звичайно проголошує в «жидіадах» Єврей перед смертю. В домовлений час вони зустрілися вже загримовані (в масках), і Ріґі присягав перед судом, що він був переконаний, ніби на возі, як це щороку було на свята, знаходиться Кривоносович, який, переодягнений Жидом, стоїть під шибеницею й терпить всі удари, плювки та інші глуми, як того й вимагає дійство. Отож, умістивши на возі всіх акторів, Ката і Жида, вони рушили містом від чорної братії до білої, показуючи комедію. Обійшовши Плацу, вони рушили до Госпи і Лучариці. По дорозі Ріґі яко Кат так званого Єврея (і, як він свято був переконаний, актора Кривоносовича під його маскою) відірвав тому біля великого фонтану носа з маски, в Таборі обсмалив йому бороду, біля малого фонтану віддав на глум юрби, що завзято на нього плювала, на двірцевій площі (ante Palatium) відірвав йому руку, зроблену з набитої соломою панчохи, і не помітив нічого незвичайного, хіба лиш те, що від підстрибування возу по дорозі з уст Єврея вилітали короткі мимовільні посвистування. Коли в Лучариці, перед домом пана Лукаревича, надійшов за сценарієм час повішення Жида, Ріґі накинув тому зашморга на шию, усе ще впевнений, що під маскою знаходиться актор Кривоносович з їхньої трупи. І тоді раптом той, хто був під маскою, почав читати зовсім не ту промову, яку на цьому місці належало йому читати, а якісь вірші чи ще щось інше, бог його зна що, звертаючись отак, з тим зашморгом на шиї, до добродійки Євфросинії Лукаревич, яка стояла на балконі своїх палат із мокрим волоссям, щойно вимитим жовтком дятла. Те звернення анітрохи не було схоже на передсмертне слово Єврея з «жидіади» і звучало натомість так:
Тільки тоді, почувши слова, схожі більше на освідчення в коханні з комедії масок, аніж на передсмертну промову Єврея з «жидіади», актори й глядачі відчули щось недобре і Ріґі, запідозривши обман, здер з читця маску. На загальне здивування, під маскою замість актора Кривоносовича виявився справжній єврей із ґето, Самуель Коен. Той жид з власної волі терпів усі побої, приниження й знущання, зайнявши місце Кривоносовича, проте Нікола Ріґі аж ніяк не може нести за це відповідальності, оскільки він не знав, що під маскою на возі знаходиться Коен, який підкупив Кривоносовича, намовивши того відступити йому своє місце і про це змовчати. Так несподівано для всіх було встановлено, що Ріґі не винен у стражданнях і приниженнях Самуеля Коена, і навіть навпаки — сам Самуель Коен провинився перед законом, згідно з яким на свята євреям заборонялося знаходитись між християнами. Оскільки Коен лише недавно вийшов із тюрми, де відбував покарання за свій візит до єзуїтів, нове звинувачення стало останньою краплею для того, щоби жида, в якого «обважніле волосся» і який десь у Герцеговині глядить туркам кінські могили, засудили до вигнання. Не було відомо лише, чи захоче єврейська громада стати на сторону Коена і заступитися за нього, що могло б сповільнити справу або й зовсім змінити її хід. Тому, в той час як Коен сидів у в'язниці, всі чекали, що скаже ґето.
А в ґето вирішили, що довго лиш зимою ягід чекають. В другій половині місяця іяра того ж року равві Абрагам Папо та Іцхак Нехама переглянули й уклали список всіх паперів і книг, що знаходились у домі Коена. Бо чутки про його візит до монахів схвилювали не тільки єзуїтів, а й гетто.
Коли вони підійшли до дому, всередині було тихо. Вони задзвонили і зрозуміли зі звуку, що ключ у дзвонику. Він висів усередині, причіплений до язичка. В кімнаті горіла свічка, хоч матері Коена ніде й не було. Всередині вони знайшли ступку для цинамону, підвішену аж під стелею колиску, лежачи в якій можна було читати книжку, притиснуту над очима до стелі, пісочницю з піском, що пахнув лавандою, підсвічник-трійцю з написами на кожному рукаві, що означають назви трьох людських душ: нефеш, руах і нешмах. На вікні росли квіти, і сорти їхні вказували на те, що перебувають вони під захистом зірок із сузір'я Рака. На полицях під стінами лежали лютня, шабля і 132 напірники з червоної, синьої, чорної і білої мішковин, заповнені рукописами Коена або його переписами чужих рукописів. На одному тарелі вмоченим у сургуч пером була виведена інструкція для швидкого й безболісного пробудження: для того, щоб прокинутись, людині потрібно лише написати яке-небудь слово, і вона відразу ж вийде зі сну — настільки чин писання є в своїй суті чином надприродним і божественним, а не людським. Стеля над колискою була покреслена буквами й словами, написаними в хвилини пробудження. Серед книжок увагу відвідувачів привернули три, що були знайдені на підлозі кімнати відразу під вікном, де Коен звичайно читав. Було очевидно, що він читав їх усі три одночасно, і те позмінне гортання сторінок нагадувало своєрідну багатошлюбність. На підлозі лежало краківське видання книги дубровницького поета д-ра Дидака Ісайї Коена (помер у 1599 році), іменованого Дидаком Пиром, — De illustribus familiis (1585 рік), поруч була книга Арона Коена Zekan Агоп (Борода Аронова), видана у Венеції в 1637 році з уміщеною в ній копією Аронового гімну Ісакові Юшуруну, який помер у дубровницьких темницях, а збоку лежало видання Добра олива (Semen Atov) Шаламуна Оефа, діда Арона Коена. Було зрозуміло, що книги добиралися за ознакою сімейної належності, але нічого іншого з тої закономірності не випливало. Тоді равві Абрагам Папо відкрив вікно. Якраз дув суховій, і його подих залетів до кімнати. Равві розгорнув одну з книг, якусь хвилину послухав, як тріпочуть на вітрі сторінки, і промовив до Іцхака Нехами:
- Предыдущая
- 44/64
- Следующая
