Выбери любимый жанр

Заложна душа - Білий Дмитро - Страница 33


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

33
* * *

...Декілька стріл із сірим оперенням стирчало у воротях хутора. Самі ворота були відкриті, і в подвір'ї Оксана побачила прохромлених стрілами вовкодавів. По всьому ґанку літав білий пух — розпорота подушка валялася неподалік. Було тихо. Тільки на даху поскрипував маленький флюгер. Оксана довго стояла біля брами, не наважуючись ввійти до хати. Нарешті вона ступила на подвір'я і побачила Половченка. Спочатку їй здалося, що старий втомлено стоїть біля стіни, тримаючи в руках мушкет, і аж раптом помітила, що із грудей його стирчить довгий держак від вил. Оксана перехрестилася і, ледь стримуючи бажання тікати, вступила на поріг. Половчиха лежала біля порога дівоцької, тримаючи в руках кухонний ніж. Голова її була розрубана навпіл. Двері дівоцької були розчахнуті, всі речі перегорнуті й розкидані, немов тут точилася запекла боротьба. Оксана вийшла на подвір'я...

Здалеку, віддаляючись, лунали глухі удари тулумбаса...

22. Відьма

Цілий день брела степом Оксана — суха трава колола розпухлі стопи, але вона не помічала болю. Страх гнав її вперед. Нарешті вона вийшла на шлях і пішла по жорсткій ґрунтовці. Від спеки губи її потріскались, а одяг просякнув пилом і потом. Іноді все в голові її паморочилося, і вона ледь трималась на ногах. Втім, вона добре розуміла, що варто їй зупинитися хоч на хвилину — вона вже не підійметься. Лише один раз вона зупинилася поблизу копанки, яку викопали, мабуть, колись чумаки обіч дороги для таких подорожніх. Холодна вода повернула їй сили. Оксана напилась, умила розтріскані губи, обпечене обличчя і знову рушила в подорож до невідомого... Сонце вже сіло, коли Оксані здалося, що вона чує у нічній темряві гавкіт собак попереду. Через милю перед нею заблимали вогники — вона наблизилася до села. Оксана добрела до крайньої хати, спробувала постукати у ворота, але сили залишили її й вона впала, марно чіпляючись слабими руками за тин... Немов крізь сон вона відчула, як чиїсь руки підхопили її і кудись понесли. Крізь мару забуття до Оксани долетів жіночий голос:

— Здається, це вона...

* * *

Отямилась Оксана від різких пахощів, які наповнювали незнайому хату. Дівчина відчула, що лежить на лежанці, застеленій м'якою рядниною. На Оксані була нова сорочка, побиті стопи ніг чимось змащені і вміло перев'язані білими полотняними стрічками. Дівчина підвелася й озирнулася — на стінах висіли в'язки висушених трав. Перед закоптілою іконою горіла лампадка, але замість звичного аромату ладану по кімнаті стелився незвичний духмяний запах. Посеред покою стояв стіл, на ньому — глек і великий кухоль, у мисці лежали шматки житнього хліба. Дівчина машинально поправила волосся — воно було старанно розчесане й заплетене у довгі коси.

Оксана знову лягла — здавалося, пахощі посилюються й дурманять голову, відбираючи сили. Вона і не помітила, як знов провалилася в небуття.

— Очуняла, дівчино?

Оксана стрепенулася, відчувши на плечі чиюсь руку — над нею схилилося немолоде жіноче обличчя, на якому ще лишилися сліди зів'ялої краси. На голові у жінки був очіпок із зеленої тканини, карі очі немов посміхалися до Оксани, але вона відчула смутну небезпеку, яку загортав погляд цієї людини.

— Тяжко тобі, дитино, прийшлося, — продовжувала жінка, — але тепер біди твої скінчилися: у мене боятися нічого...

— Дякую вам, тітонько... — ледь вимовила Оксана, намагаючись сісти.

— Нічого, нічого, лежи, — загомоніла лагідно жінка і почала поратись біля столу, — зараз погодую тебе — у мене і узвар є, і хліб. Їж на здоров'я, а вставати тобі ще рано, бо дуже ноги твої у дорозі порепались...

Оксана через силу розжувала сухий окраєць хлібу і ледь проковтнула солодко-кислого узвару із глека. В хаті вже було темно — свічка та ще вогник лампадки кидали мерехтливе світло навкруги і відбивали велику тінь від скрюченої постаті на сірій стіні.

— Де я, тітонько? — запитала Оксана жінку. Та на мить припинила свою метушню і зупинилася, немов розмірковуючи над простим запитанням дівчини.

— Та де ж! — у нашому селі, Горобцівці. Тебе сусіди мої підібрали, а я лікую потрохи. Бо дуже ти хвора.

— А як звуть вас?

— Мене кличуть тіткою Одаркою, дівчино... — після цих слів жінка знов почала ходити по кімнаті, переставляючи домашні приладдя та грюкаючи мисками. Оксана довгий час спостерігала за її рухами. Було в їх одноманітності та безглуздій похапливості щось лячне. Непокій почав закрадатися в серце Оксани. Вона заплющила очі і забулася в каламутному сні.

* * *

І снився їй сон, а може все, що було до цього, було сном — хто знає?

...За великим столом сидять вони з Остапом і стоять перед ними весільні страви. Одягнутий козак її коханий у червоний кунтуш і обличчя його сановите й урочисте, і тримає він її ніжно за руку широкою долонею своєю. А вона — краща за ранкову зорю у білій сукні із брабантськими мереживами, у прозорій весільній фаті на русявих косах, і десь грають веселі музики, але окрім неї й Остапа не видно нікого. Стіл довгий і ломиться від наїдків, лави довгі рушниками застелені. Але десь гості поділися? Повертається до неї Остап і усміхається лагідно. І Оксана йому люб'язно посміхається. Але усмішка у неї зникає, бо із кутків очей Остапових починають цівки крові сочитися, і темніє обличчя його, і вже замість прегарного молодечого обличчя козака з'являється зморшкувате старече суворе лице з білими звислими вусами, але і воно розчиняється, і вже замість нього страшні очі і червоний рот із білими іклами; кричить розпачливо Оксана: Не Остап ти!; — а страшний старець біля дівчини регоче і притискує Оксану до себе, і за столом вже страшні гості вишкіряють зуби і блимають банькуватими нелюдськими очима, простягаючи до неї руки з покрученими чорними пальцями. Але хтось б'ється у віконце — це великий бусол намагається скло пробити закривавленими крилами, та скло заростає зеленим мідяним лушпинням... Хоче рвонутись Оксана востаннє, але чує позаду голос Одарки: — Не бійся, дівчино, з ним тобі добре буде! І стає у кімнаті чорно — тільки спека і регіт...

Прокинулась Оксана і довго не могла втямити — чи це з нею уві сні було, чи ще попереду трапиться?

* * *

Вранці наважилась Оксана на подвір'я вийти. Все у дворі поламане та побите, реманент старий валяється, борона потрощена. Чорний кіт на призьбі звернувся. Оксана до паркану дошкандибала — на патиках побиті глечики стирчать. Навпроти через вулицю такі ж занедбані хати. У багатьох вже вітром стріхи порозносило. Чорніють сволоки, немов ребра у мерців. Десь ворота риплять — суховій вулицею перекотиполе несе. Довго стояла Оксана біля паркану, погляд Одарки спиною відчуваючи, тоскно вдивлялася вздовж вулиці, сподіваючись живу душу побачити. Довго так простояла. Раптом бачить — вздовж вулиці чоловік шкутильгає — свитина на ньому драна та полатана. Солом'яний бриль ледь травою підбитий. На обличчі рідка світла борода й очі червоні сльозяться. Іде він, на патик спирається. Оксана до нього:

— Доброго дня вам, добрий чоловіче!

Той Оксану побачив і раптом закричав, патик випустивши:

— Бідна! Бідна! Чума в селі! Смерть під стріхою! Бідна! Тікай, тікай від себе! Віддасть тебе босорка! Усі згинули! — вигукуючи це, чоловік руками замахав і побіг до Оксани. Дівчина відсахнулася, чоловік до неї руку з потрісканими, немов попеченими, пальцями простягнув.

— Не лякайся, дівчино, — від голосу Одарчиного здригнулась Оксана, а господиня її дивна чіпкими пальцями за плечі схопила і до хати повела, примовляючи:

— То навіжений чоловік, дурник, до серця його ману не бери! А ти ще хвора і треба мені тебе лікувати, — озирнулася і на чоловіка крикнула: — Іди геть, дурню, ти мені зараз не потрібен!

Той, скиглячи, кудись пошкандибав.

— Може я далі, у степ піду, тітонько! — промовила Оксана, але Одарка так на дівчину глянула, що та покірно за нею у хату пішла. І з кожним кроком стопи її все сильніше жаром пекло, немов хто голки у них штрикав. Так що на поріг дівчину Одарка ледь не на руках занесла, примовляючи:

33

Вы читаете книгу


Білий Дмитро - Заложна душа Заложна душа
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело