Подарунок для Аяти - Марковская Алла Анатольевна - Страница 3

• Предыдущая
• 3/17
• Следующая

Думки людей я прочитати не могла, мало того, що моi здібності вже слабенькі, та ще й на Іноті було дивним чином блоковано магію. Але у палаці я напевне дізнаюсь, що коiться.

Я підійшла до брами Рородану. Біля брами стояли кремезні руді тітки з жорсткими очима бувалих воiнів. Такі солдати зазвичай у вартових не ходять, такі у гвардіi служать… Оглянули вартові мене з ніг до голови, запитали моє ім'я. Перевірили запрошення і підняли списи вістрями догори, пропускаючи до Рородану. Брама за моєю спиною почала зачинятись, і я побачила загін воiнів з луками. Отакоi…

— Вас заарештовано, прошу скласти зброю і йти за мною, — почула я голос невисокоi жінки у кольчузі, наплічниках і залізних наручах: вона нагадувала маленького товстенького побутового робота, зламаного і агресивного.

— У чому мене звинувачують? — здивовано запитала я.

— Вас підозрюють у викраденні принцеси Іол. — Дивно, вона таки відповіла на моє запитання, а могла би і не пояснювати…

Два десятки стріл націлились у мене.

Гарний був у мене плащ… кинула на руду военачальницю і, перевтілюючись, стрибнула на стіну. Моi кігті вп'ялись в крихку цеглу, тіло вкрилось довгим темно-попелястим хутром, одяг з рослинних стебел і шкіри розпався на молекули і теж став шерстю. Я перетворилась на дуже великого звіра, зростом як iх верхові ящери. Воiни заклякли на місці, жодна не наважилась вистрілити. Вмить я видерлась на верх стіни і стрибнула на дах першого великого будинку площі, дах застогнав під моiм важким тілом, та витримав.

А на мене влаштували облаву.

Мушу зв'язатись з Летосом, нехай піднімається, бо Сеом і Туіта теж можуть постраждати.

Стрибаючи під градом стріл (опам'ятались войовничі дівчата) з даху на дах середньовічного міста у супроводі ледь чи не половини населення, я все-таки встигала спланувати послідовність втечі. Ці агресивні жінки мусять бачити, як я покину місто, бо почнуть знищувати усіх, хто хоч чимось на мене схожий. Потрібно відволікти iх від погромів, отже нехай женуться за мною через усе місто до космодрому, може, втомляться. А Сеом і Туіта протримаються.

По дахам мене переслідували невеликі хижі ящери… Один підслизнувся і впав на бруківку, задерши ноги. Попереду на пласкому даху одноповерхового будинку чекають найсміливіші з переслідувачів, погрожують палицями, налаштовують арбалети. Звичайні ж міщани, ремісники і купці, он пекар у борошні з лопатою для хліба. І що, вона проти мене з лопатою? А там далі коваль з шматком заліза: «Пані, невже ви так хочете мене убити?»

А ящери наздогнали мене, і почали муркотіти як кошенята і ластитись, з тваринами я завжди можу домовитись, шкода, що з людьми так не виходить. За моiм проханням моi нові друзі-ящери побігли вперед, розштовхуючи городян, а я стрибнула на бруківку. У мою сторону полетіло все, що могло літати, і лопата для хліба також… декілька стрибків, знову будинок. На дах будинку я влетіла одним стрибком, і помчала у напрямку космодрому. Городяни рушили за мною.

Місто гуділо. Ящери, ніби втративши розум, бігали, штовхаючись і заважаючи усім. Воiни, брязкаючи обладунками, перевіряли кожен дах, слідкували за кожною тінню, застрелили якогось домашнього птеродактиля. А я бігла на ринкову площу, бо за нею, за парканом, було поле космодрому.

Саме тоді Сеом увімкнула вторинне силове поле для захисту будівлі посольства. Але хтось розумний відімкнув електрику і пів-міста з палацом залишилось без тепла і світла.

Ось і прикосмодромний ринок, я влетіла на дах першого торгового намету, намет впав. Якийсь чоловік голосно заверещав, жінки лаялись, аж вуха заклало. Переслідувачі заповнювали невеличку площу ринку, руйнували намети і знищували товар. Роздерши тканину намету, я підхопилась на лапи і помчала до стіни космодрому. За спиною страшний гармидер, не обертатись — бруківка слизька, впаду як той ящір…

Та вздовж стіни на мене чекає загін воiнів в залізних обладунках і з гвинтівками!.. І вони без попередження відкрили вогонь. Я відчула біль, та це не ті кулі, які можуть звалити мене з лап. Добре, що вони не озброєні гранатометами. Я стрибнула на тіток і відразу на стіну.

За стіною на мене чекав Летос, він підлетів до стіни і відкрив люк, я заскочила до трюму, люк зачинився, і я повернула собі людську подобу. Летос готовий був до оборони, та нема часу, потрібно рятувати наше посольство.

На поле вибігла тітка-диспетчер. Невже Аята дозволить захоплення і нищення космодрому? Мусить вона все це зупинити, я ж дала iй час схаменутись. Але вона напевне зараз думає тільки, як знайти і врятувати доньку, жінка залишається жінкою, коли у небезпеці ii діти, готова на бездумне все.

Летос знову сів на плити, я репетувала тітці-диспетчеру, аби вона бігла до мене, та вона махала на мене рукою:

— Відлітай!!!

На тітку-диспетчера чекав корабель-торговець, там вже увімкнули двигун, товстий чоловічок кричав, щоб вона бігла швидше.

— І що ти втнула тут? — спокійно запитав мій катер.

— Ти не повіриш… Нічого.

— Не вірю: за тобою сюди прибігло усе місто.

— Не глузуй…

Летос завис над будинком посольства. Я викрикнула:

— Відчиняй люк, стрибати буду!

— Ти навіжена… — буркотіла машина.

Силове поле навколо посольства згасало. Двері вибивали… Колодою!.. (Де узяли?..) Сеом і Туіта вже вибігли на дах і підстрибували, розмахуючи руками наче вітряки. Летос зависнув над iх головами. Трюмовий трап відчинився, я вистрибнула iм назустріч. Моi подруги дивились на мене як на божевільну. Я крикнула:

— До катеру! Швидше!

— А ти куди!? — Здивувалась Сеом, коли побачила, що я відчиняю квадратні двері даху, — тебе ж розірвуть!

— Розірвалки у них ще не повиростали… — огризнулась я.

Летос піднявся, аби зачекати у безпеці на висоті, поки я повернусь на дах. Я меч свій тут не залишу. Достатньо що плащ подарувала…

Коли я схопила сумку, двері у дім з тріскотом вилетіли і натовп увірвався до вітальні. Коли я вибралась на дах, там мене також чекали, здогадались тіточки врешті решт, як ще можна потрапити у будинок. Особливо сміливих я зіштовхнула сумкою з даху. Допоміг Летос, знизився і розштовхав моiх супротивників слабким силовим полем.

Все…

От тобі і мирна місія, от тобі і аудієнція у меолі Аяти…

Я посміхнулась до Сеом:

— А ти кажеш, у вас тут тихе болото?

Я стояла на балконі Джарека. Поряд зі мною триметровий ящір Тавас, командир відділу безпеки, злий настільки, що мовчав. Злий тому, що з корабля зник Гел, а мій брат поранений і слабкий, нахабно порушив наказ лікаря Коре і десь повіявся до міста, а з ним і Нейл. Тавас зітхнув, тихо промовив:

— Далеко вони не пішли, знайдемо iх у таверні Покинутого міста, там завжди усіляка наволоч збирається. Не сердься, Мілен — але твоi брати навіжені, дурні…

Хіба я iх захищаю?

Вже добрих років сто… а може й тисячу старий ринок, де торгували контрабандою: предметами, створіннями і речовинами, мав назву — «Покинуте місто». Влада планети Па не цікавилась тим, що відбувається у кримінальному районі стародавньоi столиці, мабуть, тому, що мала з тієi торгівлі власний зиск. А ще тому, що цей район належав таким космічним суб'єктам, з якими могли впоратись тільки ми, а ми такими дрібницями не займаємось. Та сьогодні мусимо навідатись у Покинуте місто…

З величезноi відкритоi площі космодрому, де гуляє вітер між космічними кораблями, де працюють вантажники, ремонтники, де літають вантажні і пасажирські платформи, і кожну хвилину сідає, чи злітає якийсь апарат, ми йдемо у лабіринт вузьких вулиць, між суцільні стіни старих будинків, з брудними вікнами за товстими гратами. Половина дверей у цих будинках броньовані. А ті, що не броньовані — вибиті. Загалом перші поверхи — це вітрини з бронебійного скла, але назви магазинчиків якісь дивні, з них не дізнатися необізнаному, що там запропонують покупцеві. Та й заходити туди небезпечно, потрібна обізнана людина, яка проведе по цьому небезпечному лабіринту — ще один спосіб заробити тестоли у Покинутому місті. Бо люди тут агресивні і жорстокі, завжди готові обібрати перехожого, жартуючи, що життя важка штука, а iсти і iм потрібно щодня…

• Предыдущая
• 3/17
• Следующая