Выбери любимый жанр

95-16 - Рудзький Ян - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

Підвал. Пробираючись через гори щебеню, Траубе і Шель спіткнулись об нерухоме тіло конвоїра. Тремтливі пальці легко вгадали цупку матерію мундира і шкіряний ремінь. Не задумуючись, чи солдат живий, в'язні вийняли у нього з кишені сірники. При блідому вогнику побачили завалений уламками стіни, тиньком і цеглою підвал, засипані сміттям сходи, що вели вгору, і грізні глибокі тріщини на стелі. Траубе засвітив ще одного сірника і схилився над німцем. Безформна глиба бетону розчавила йому голову. Скоцюрблені, мов кігті, пальці стискали чорний автомат.

В кутку застогнав третій в'язень, якого придавило величезним чемоданом. Коли Траубе і Шель витягли його, той сів і, обхопивши руками голову, почав жалібно скиглити: «Get me out… get me out!..»[6]

— Що він верзе? — спитав Шель.

— Хоче, щоб його визволили, — кинув Траубе. — Це американець Джонсон. Він працював у бараці доктора Шурікке прибиральником.

Оглядаючи підвал далі, в'язні помітили прохід, що вів кудись у глибину. Важкі металеві двері були вибиті, на тріснутому одвірку теліпався видертий замок.

В'язні переступили поріг, зацікавлені й стривожені. Масивні двері, що охороняли цей прохід, могли. навіяти різні припущення. Проте тривога була марною, приміщення виявилося зручно обладнаним сховищем. Засвітивши свічки, що стирчали у тригранному ліхтарі, вони роздивлялися довкола. В кутку стояли два ліжка, над ними містилася невелика бібліотечка, посередині сховища — крісельця й стіл; попід стінами тяглися полиці, заставлені банками консервів, бутлями і пляшками. Ні про що не забуто: тут були навіть радіоприймач, велика посудина з водою і примус.

Далі спогади спливали в пам'яті стомленої людини не зв'язаними між собою уривками.

Знадвору не долинав жоден звук, вони припускали, що бомба дощенту знищила будинок, а їх вважають за мертвих. З часом напруження минало. Американець отямився і ходив понурий з кутка в куток. Шель розгадав, як діє вентиляційна система: свіже повітря ринуло в підземелля крізь металеву трубу в стелі. Для трьох в'язнів світ, одгороджений товстелезними стінами підвалу, набрав свого звичайного вигляду. Адже йде війна. Скрізь бомби, трупи, і про них забули. Переконавшись, що радіоприймач працює від акумулятора, вони уважно слухали повідомлення з фронтів, потім спали, коли відчували втому, або гаяли час у тривалих розмовах.

Траубе чудово пам'ятав худе, але завжди веселе обличчя Шеля. Поляк розказував про життя в окупованій Варшаві, про свої знегоди й злигодні. Гітлерівці схопили його, коли він ніс зброю для оборонців гетто. Шель пройшов крізь горнило гестапівського пекла, аж поки виснажений, побитий і змучений опинився в товарному вагоні поїзда, що мчав на захід. Рік у концентраційному таборі Вольфсбрук не зламав гарту молодого поляка. Ні голод, ні знущання не могли похитнути його віри у щастя і скоре закінчення воєнного кошмару.

Пауль Абель Джонсон належав до зовсім іншої категорії людей. Худий довгань з високим лобом і довгим носом, що звисав на тонкі губи, був скептичний і байдужий до всього. Він служив навігатором в ескадрі бомбардувальників. Поблизу Ганновера вискочив з палаючого «Дакота», якось добув цивільний одяг і вирушив сам один на захід, сподіваючись дістатися до Франції. Проте його затримав патруль німецької жандармерії і відправив у табір Вольфсбрук.

Буркотливому навігаторові пощастило. В січні 1945 року, через місяць після арешту, комендант табору надумав вивчати англійську мову з допомогою американця. Уроки мали відбуватися таємно, тому Джонсона призначили на роботу в барак доктора Шурікке. Щовечора в'язня відводили в контору коменданта, а на ніч замикали в одиночці.

На запитання Траубе і Шеля Джонсон відповідав неохоче. Розмова з ним ускладнювалася тим, що американець слабенько володів німецькою, а Траубе знав англійську не настільки, щоб вільно вести з ним бесіду. Вечорами Джонсон захоплено слухав повідомлення з Лондона. Це були ті хвилини, коли на його похмурому обличчі з'являлася схожа на посмішку гримаса. «They’re comming»[7] — ділився він звістками. У відповідь на запитливі погляди Шеля і Траубе намагався пояснити: «Ідуть інгліш енд раши, ідуть на Берлін, сі?» Найчастіше невдалі спроби порозумітися закінчував помахом руки.

Коли радіо сповістило, що Радянська Армія підходить до столиці Німеччини і західний фронт теж недалеко, Шель виліз на стілець і, приклавши вухо до отвору вентиляційної труби, спробував вловити хоч які-небудь звуки, що свідчили б про бої. Ввечері дев'ятого дня він прислухався кілька хвилин до тривожної тиші, а потім замахав руками і скочив на землю, гукаючи:

— Постріли! Знаєш, Траубе? Жахлива стрілянина!

Джонсон догадався з жестів, про що йдеться, виліз і собі на стілець, приклав вухо до труби.

— Yes! — підтвердив жваво. — They're fighting![8]

Тихий шелест біля вхідних дверей урвав нитку спогадів. Хворого Траубе опанувало тупе чуття страху. Він намагався відновити в пам'яті картини минулих подій… Джип, Джонсон, який жує гумку… Руїни… Гаряче какао.

Ні! Неправда! Лишилася тільки ніч. Повна тривог і самотності ніч!

Десь рипнули сходи. Траубе спробував переконати себе, що це лише оманливі передчуття, але жах не покидав його. Переляканий, вслухався у тривожну тишу. Якусь мить навіть подумав про порятунок. Хотілося вискочити з темної кімнати й цього жахливого будинку, бігти навмання, аби тільки втекти! Та гаряче прагнення втечі зразу ж пригасила крижана хвиля немочі.

Він лежав мов очманілий, важко дихаючи. Повітря з посвистом вихоплювалося з грудей, зуби були зціплені. Траубе знав, що втеча не має сенсу…

На сходах, перед його дверима рипнула суха дошка. Він хотів підвестись, але не вистачило сил. З гіркотою подумав про дивну зрадливість тіла, яке завжди стає немічним, коли потрібно так багато сили.

Ручка в дверях обернулася. Виснажене обличчя хворого скривила смертельна тривога. Трохи підвівся на ліктях. Серце гупало, наче молот. З легенів вихопився схожий на ридання стогін.

Траубе знав, що має померти…

Шель запалив сигарету, згасив сірника і, затягуючись димом, вів далі свою розповідь:

— Нам було важко. Під руками — ніякого знаряддя. Ми не знали, скільки того щебеню, яким засипало сходи. Здавалося, що йому нема кінця-краю. Як тільки ми відкидали кілька цеглин, мов з величезної лійки, сипалося знову й знову. До того ж потріскана стеля щохвилини могла обвалитися.

Шель стомлено протер очі:

— Що тут багато говорити, ми працювали мов очманілі, щоб якнайскоріше вийти нагору. Підвал раптом видався нам тим, чим він фактично й був: могилою. Могилою, з якої треба було за всяку ціну вибратися. Після тридцяти шести годин пекельної праці я відчув подих свіжого повітря. Все інше — то вже дрібниці. Ми прокопали досить великий отвір, і я обережно виліз нагору. Навколо лежало величезне згарище і руїни, розбиті будинки, понівечений сад, поламані й попалені дерева. Там, де колись тяглася вулиця, люди в запорошеному одязі закидали на гострі виступи стін канати, потім, ухопившись за ті канати, тягнули їх, поки не падала стіна, здіймаючи хмари пилу. Неподалік стояв зелений джип, біля якого двоє чорних мов смола американських солдатів, голосно сміючись, жартували з високою грудастою німкенею. Ми вилізли з руїн, Джонсон підбіг до солдатів, гукаючи по-англійському: «Не стріляйте, ми — в'язні!»

Шель замислився, потім додав:

— Нам виділили квартиру, дали харчі і одяг. Джонсона, якого зразу ж визнали за героя, прославляли при кожній найменшій нагоді. Згодом його, здається, нагородили навіть якоюсь медаллю і підвищили по службі. Потім він почав працювати у верифікаційній комісії і перебрався в окрему квартиру. Наскільки мені відомо, Джонсон лишився в Німеччині.

вернуться

6

Визволіть мене… визволіть мене!.. (англ.).

вернуться

7

Вони йдуть!.. (англ.).

вернуться

8

Так! Вони б'ються! (англ.).

2

Вы читаете книгу


Рудзький Ян - 95-16 95-16
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело