Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 30

• Предыдущая
• 30/59
• Следующая

Темрява. Тем-ря-ва... -ва, освітлення зникло повністю. Усі прилади відключились, засипаючи морок поодинокими іскрами. Треба взяти себе в руки, нічого страшного не відбувається, просто зупинився основний генератор, зараз повинен ввімкнутися додатковий.

Командор вийшов у хол і сів на крісло, чекаючи на те, що спрацює аварійна система і подасть в мережу струм. Але додатковий генератор не увімкнувся, і через кілька хвилин Шуминський переконався, що жоден з генераторів не працює, бо світло не з’являлось. Більше не працюватимуть комп’ютери, кухонне приладдя, холодильник, кріокамери, кодові замки дверей, зупинилася автоматика, система безпеки. Тепер "Смерековий рай" — просто металева конструкція на кілька поверхів, музей досягнень техніки, які не працюють.

У темряву крізь вікна вливається мерехтливе місячне сяйво. З п’ятьох дверей до кают четверо закриті наглухо, а за трьома з них сплять люди, не знаючи, що їхні кодові замки заклинило і двері стали майбутніми кришками гробниць. Ілюмінатори в каюти практично неможливо розбити вручну, через фільтри вентиляції не проникне навіть бактерія.

Остап встав, підійшов до дверей і посмикав безжиттєві клямки — зачинено. Він відступив вглиб холу, намацуючи руками і спиною м’яке крісло. Дерев’яне бильце вперлось йому в коліно. Він впав на сидіння, сперши врешті напружену спину. Потрібно скинути цю сталеву напругу з м’язів, розслабитись і дочекатись ранку, не боятися нічого, а чекати, відкинувши всі дурниці і передчуття. Він думав, що сон сьогодні вночі більше не повернеться в його розпалену думками голову, але заснув через кілька хвилин після того, як звалився у крісло. Навіть незвичний запах горілих проводів, якого вже не торкались кондиціонери, не заважав йому покидати реальний світ і занурюватись у свої мрії.

Сонце вже високо піднялося над шпилями чорних в його промінні смерек. Металевий труп станції безвільною черепашкою застиг на зеленій галявині.

Остап солодко спить у кріслі, звісивши голову набік. Пасма його темно-каштанового волосся торкаються бильця крісла, з кухні до холу залітають тонкі смужки кавового аромату, кілька білих метеликів лазять по склопластику вікон. Світло дня залило порожню прихожу, день дивний, наче сон мертвого, і цей аромат... Свіжа кава тут? Це ж те саме, що свіжа троянда на північному полюсі.

З кухні вийшла Дороті і сіла на канапу. Остап випростався у своєму кріслі і криво усміхнувся замість привітання. Потім повільним поглядом пройшовся по стіні з дверима до кают, одні з них прочинені, за ними видно жовтогарячі і коричневі квадратики ковдри, столик, розкладне крісло, ліжко акуратно застелене — це кімната Едмінгтон. Вона сама відчинила двері, чи хтось допоміг їй? Кава.., Дороті на канапі... Двері до каюти Бріксті тремтять від ледь помітних ударів, отже Береговий вже прокинувся.

— Як ти відчинила двері, замки ж заклинило?

— Якщо набрати код ззаду наперед, то кодова система відключається механічно, засув вибивається, вакуумні порожнини розходяться.

— А я думав, що ці двері вас вже похоронили.

— Зовсім ні.

— А як інші? Ти не відчинила двері до їхніх кают?

— Замок відкривається тільки зсередини.

— Ми їм не зможемо нічого пояснити, стіни і вікна кают звуконепроникні!

— Напишемо те, що хочемо сказати на склі вікон.

— От, що означає жіноча мудрість, Дороті, ти геній! — Шуминський полегшено зітхнув і заусміхався більш природно.

Зворотній код відчинив перед ними і стулки головного входу. Через кілька хвилин Едмінгтон вже стояла біля ілюмінатора і дивилась всередину. Там творився справжній розгардіяш. Слони з фотографій незворушними усмішками в маленьких очах поглядали на розкидану постіль, на уламки крісла, на Тараса, який з останніх сил гамселив по дверях. Дороті подумала, що з таким старанням і впертістю він так і завмре знесилений біля виходу, так і не подивившись у вікно. Та рано чи пізно Береговий все-одно поверне голову до світла і побачить напис:

"Набери коди ззаду наперед і двері відчиняться. Дороті."

Остап зупинився перед вікном до каюти Даяни, звідси видно сонний спокій, що панує в маленькому приміщенні. Білява красуня спить у спокусливій позі на ліжку. На її вустах пружинить чарівна посмішка, ковдра наполовину сповзла з неї і її край торкається світло-зеленого килиму. Добродушне обличчя у полоні сну. Цікаво, що їй сниться? І раптом Остап подумав, що тепер будь-хто може вночі отак підійти і спостерігати за ними. Досі на вікнах працював захисний екран з ефектом йодованого скла, але з поламкою генераторів він відключився.

Наталка спить, її тіло повне енергії, здоров’я, вона чекає від життя тільки щастя, а щастя тепер полягає лиш в одному — вирватись звідси.

"Набери коди ззаду наперед і відкрий двері. Остап."

Ще кілька секунд чоловік ласкав поглядом магічні обриси грудей Хвойної, а потім пішов до входу. Виходячи на терасу, він подумав, коли Наталка прочитає цей напис, то зрозуміє, що він бачив її сплячою.

Хвойна прокинулася через півгодини. Вона, мружачись до сонячного світла, почала перебирати сьогоднішні сни, які повністю задовольнили її фантазію, тепер — черга за реальністю.

Дівчина швидко одяглася і аж тоді помітила напис на шибці ілюмінатора. Лиш зараз вона зрозуміла, що в мережі немає енергії. Щось сталося, можливо, маленька неполадка в системі? Зникло світло, затихла вентиляція, зник захисний екран, а її ковдра сповзла на підлогу, так-що Остапу сьогодні пощастило. Наталка набрала зворотну комбінацію цифр і двері легко піддались ніжному дотику її руки. Вона швидко увійшла до холу, усміхнувшись в знак привітання. Дороті, Остап і Тарас вже сидять за столом і п’ють каву. Американка спокійна, навіть весела, командор замріяний, а Берегового досі б’є в дрібній лихоманці, мабуть, він сьогодні зашвидко прокинувся і встиг добряче понервувати.

6. Чужа

На кухонному столі стоїть велика миска з тістом. Наталка з відразою втиснула вимиті руки у його пухку масу, намагаючись місити. З її обличчя не сходила гримаса незадоволення, адже це так неприємно вимазувати руки цією в’язкою жижею з муки.

Дороті порається біля маленької печі з приводом від сонячних батарей. Чоловіки запустили живлення від системи вітряків і сонячних агрегатів, але енергії поки що вистачає тільки на лампу в холі, міні-пічку і на кліматостворювач в оранжереї. Час від часу від агрегатів можна заряджати ліхтарики, зубні щітки та іншу дрібноту.

Зранку Остап запевняв всіх, що за рахунок енергії сонця і вітру працюватиме більшість приладів, що вони відремонтують генератори за день, а якщо й не відремонтують, то нічого страшного, адже колись, дуже і дуже давно, люди жили без освітлення, без кухонних машин, без кондиціонерів. Наталка ще могла зрозуміти, що можна жити без світла — це таємниче, інтригуюче, бо темрява ховає в собі безліч секретів, які вдень стають не такими вже й цікавими, — але як можна вижити без кондиціонерів? Коли холодно, ти закутуєш по-тепліше свої змерзлі руки і ноги, а коли спека, то витираєш липкий піт з усього тіла.

Хлопці довго оглядали генератори і зрозуміли лиш одне — вони справді не працюють. Тільки от питання, чому? На цей раз не видно жодних алебард чи списів. Тарас припустив, що електромагнітні котушки відключились під впливом сильного енергетичного поля, які інколи виникають при русі магми у надрах планет.

Вони обіцяють усе налагодити, уже запустили вітряки і батареї, але навряд чи відремонтують генератори, бо мало що тямлять у їхній будові. Жінки це чудово розуміють, але мовчать. Що ж, життя тепер перетвориться на суцільний напильник для мозолів — справжнє повернення до первісної культури, коли треба все робити самим, бо комп’ютери вже не дадуть жодної мудрої поради, нічого замість тебе не прорахують. Але якщо довго повертатися до первісного ладу, то можна потрапити і в першоначальний Рай, звідки вигнали Адаму і Єву.

• Предыдущая
• 30/59
• Следующая