Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/59
• Следующая

Сонце ніжно ласкало білі тіла людей, от тільки смуглявість Дороті різко виділялась на фоні інших. Вони лежали, слухали стару добру музику сонячних пляжів, пили молоко і соки, хрумтіли печивом та згадували різні кумедні випадки університетської практики: хто і як проводив її — в Карпатах, в Капському царстві, в штучних біоценозах Місяця.

Тарас підвівся на лікті, думаючи якби зручніше лягти, його погляд пробігся по галявині і завмер в одній точці — Хвойна стояла на колінах, завівши руки за спину, її біляве хвилясте волосся переливчастим потоком лежало на плечах, бікіні впали на траву. Береговий відчув, як його серце здригнулося не в такт звичайному ритму, він знову ліг обличчям донизу, закривши очі, та це не допомогло.

Остап спить, розморений сонцем, Дороті теж поринула в сни, а Тарас і далі спостерігав за Хвойною. Вона лежала спиною догори, повернувши голову в протилежну від нього сторону, отже, можна не боятися, що хтось помітить твою нескромну цікавість до жіночих спокус. І тут Береговий дещо усвідомив — непристойно поводиться він, а не вона. Наталка засмагає так як на цивілізованих пляжах засмагають більшість жінок, і жоден порядний чоловік не буде шукати у такій ситуації випадкове видовище, а якщо побачить, то відведе очі. Але який же він тоді в біса чоловік? Береговий з важким зітханням відвів очі: ці груди, стегна, думки про них виводять з рівноваги.

Проминула вже 12 година, сонце зависло над "Смерековим Раєм", роздивляючись його під оптичним прицілом. На цій галявині, біля цих смерек, під цим сонцем надто зручно і безтурботно як на повсякденну реальність. Такі теплі моменти — велика рідкість у повсякденному житті, а коли вони з’являються, то людина спочатку не вірить у цю теплоту, шукає холодні місця, а не знаходячи їх, стає щасливою хоч на деякий час, на годинку.

Ця "годинка" дуже швидко промайнула, десь із глибин складного моря відчуттів прийшла холодна порожнеча, з’явився клятий дискомфорт, який найгостріше відчув Остап, бо прокинувшись, побачив яскраве сонце, а йому чомусь було холодно. Чоло вкрите крижаним потом, через ніс важко дихати. Мабуть, почалася звичайна простуда, яка часто трапляється через протяги, холодний душ, а проходить через декілька днів. Зараз краще встати і піти поміряти температуру.

— Я на хвилинку. — сказав він, підвівшись. У горлі чомусь хрипить, коли говориш. І тут хрип перервався — Шуминський побачив Наталку, яка являла собою справді магічне видовище. –Я... на хвилинку — повторив він і пішов до входу в "Рай", ледве переставляючи ватними ногами. Через деякий час він зняв з чола клейку смужку і подивився на червоний квадратик посередині неї — 37, 98?. Ого, це вже не просто так, сама по собі така простуда не закінчується, потрібно пити ліки. Малинове варення і запевнення типу "я не хворий", "все мине за годину" вже не допоможуть. З грудей вирвався сухий кашель. Остап підійшов до шафки з аптечкою і почав ритися в її шухлядах. Після кількох таблеток стало значно краще, гарячка перетворилася у холодну слабкість, тепер потрібно лиш добратися до ліжка і трохи полежати.

Через годину в його каюту зайшла Дороті. Вона, ще досі одягнена в купальник, принесла скандинавський коктейль. Шуминський сів на ліжку і взяв склянку, де плавали крижинки з цукровим снігом.

— Ви чудово знали, що Наталчине чудодійне одужання дуже дивне, і нічого не сказали про це мені.

— Рано чи пізно, ти б сама здогадалася.

— Це свідчить про те, що ви обоє мені ще не повністю довіряєте. — Дороті похнюплено перебігала поглядом від однієї картини на стіні до іншої, подумки взиваючи до святих мадонн Рафаеля і просячи їх поглянути вниз на землю, щоб побачити цю несправедливість, але мадонн нічого не цікавило, крім їхніх повненьких немовлят.

— Не повністю. — Остап кивнув головою в знак згоди.

— Так, але я зрозуміла не тільки це. Ваш Андрій Чуб не міг бути донором для Наталки, це зрозуміє кожен, хто хоч трошки знається на медицині. Нирку вирізали тобі або Тарасу, так?

— Ти думаєш, що шов в мене або в Берегового теж так швидко зажив, і ти потрапила в компанію надлюдей? Ні, ти помиляєшся, бо ні я, ні Тарас донорами не були.

— Приходив Бріксті?

— Його ми не бачили.

У пронизуючому погляді Едмінгтон з’явилась тінь недовіри, командор відразу ж помітив це і спробував хоч якось підтвердити свої слова:

— Якщо не віриш, то подивись у медичні бланки. У мене з Хвойною повна несумісність, у Берегового і Бріксті — часткова.

— Хто ж тоді? Даяна? Томас?

— До нас приїхала на коні білява дівчина, схожа на шведку, вона була одягнена як амазонка. Не знаю, як саме і чому, але Береговий вистрелив у неї і вбив. Наталка ж тоді без пересадки була приречена на смерть, тому ми з Тарасом зробили аналізи вбитої — усе сходилось, вона була ідеальним донором. Ця операція зайняла у нас цілу ніч і стала справжнім жахом для нас.

— Отже в Наталки прижився орган позаземної істоти? Вона стала першим експериментом такого роду?

— Можливо, ця амазонка була такою ж людиною як і ми з тобою, вона могла вціліти після аварії якогось космольоту.

— Де її труп?

— Тарас бачив, як вона ожила, пройшла крізь ковпак кріокамери і втекла. Але залишилися її одяг і зброя, дуже старовинні як і алебарда, що стирчить в радіоточці.

— Абсурд.

— Згідний з тобою, але ж весь цей абсурд я сам пережив.

— А зараз з тобою що?

— Легка застуда, нічого серйозного.

— А у мене болить голова, Тарас шморгає носом і теж виглядає не вельми здоровим.

— Думаєш, що моя хвороба заразна?

— На всякий випадок дозволь зробити аналізи.

— Звичайно. Якби я думав головою, а не іншим місцем, то б сам давно перевірив себе.

Вони пішли у медпункт. Коли б енергомережа працювала, усе можна було б зробити за лічені хвилини, а так довелося розглядати проби крові та мазки слизової протягом години під звичайним мікроскопом із сонячними призмами.

— Безперечно, в тебе — грип, звичайний грип. Ліки поставлять тебе на ноги через декілька годин, і все буде гаразд. — Дороті відклала предметне скельце вбік і відвела погляд від тубуса мікроскопа.

Остапа нагодували таблетками і порошками. Ліки, для попередження хвороби, прийняла і решта. За обідом Шуминський жваво розмовляв, пробував жартувати, намагаючись запевнити всіх, що його кашель і температура — дрібниці, проте йому не повірили. Слабкий, але добре помітний сірий відтінок під його очима говорив сам за себе. Деколи покашлював Береговий, незважаючи на солідну дозу ліків, яку він випив годину тому. Цей кашель кригою впинався у свідомість і руйнував надію на щасливий кінець міні-епідемії.

Під вечір командору стало гірше. Він перестав прикидатися здоровим і врешті ліг в ліжко. Кілька разів на нього нападали такі довгі приступи кашлю, що у його супутників закрадався сумнів, що вони коли-небудь закінчаться. І не було жодних приладів для обстеження, адже всі медичні тестери працюють тільки з енергомережею, тому проаналізувати, вивчити і спрогнозувати хворобу неможливо. Саме це і не давало всім спокою.

Скоро дихання Шуминського стало рівнішим і спокійнішим, гарячка дещо спала, і сірість не так різко кидалась у вічі. Його ще годували термопірином, антибіотиками і на ніч "залили" снодійним. Біля дев’ятої він спокійно заснув у своїй спекотній кімнаті. Двері до його каюті відчинили навстіж, щоб з холу хоч трохи надходило свіже повітря. Тарас пообіцяв, що кілька разів навідає вночі свого товариша, а Едмінгтон підмітила, що йому б самому не завадила нічна доглядальниця. Береговий заснув, щойно впавши на ліжко.

На мить жінки залишилися самі в холі, їхні погляди зустрілися. Хвойна винувато посміхнулася. Побачивши цю усмішку, Дороті зупинилася і прихилилася до одвірка.

— Ти щось хотіла сказати?

— Так. — білявка підійшла ближче і знову в її очах зблиснуло подвійне дно невинності і каяття. — Я хочу поговорити про наш поцілунок.

— Я слухаю, але тільки одна ввічливість втримує мене на місці.

• Предыдущая
• 33/59
• Следующая