Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 9

• Предыдущая
• 9/59
• Следующая

Ми прибрали кают-компанію, потім зробили аналіз напоїв, які вживали на вечірці. Аболютно нормальне спиртне, куплене там, де завжди, без стимуляторів, без запобіжників, та вчора воно на нас дивно подіяло. Даяна напише по наших аналізах крові, сечі і міжклітинки доповідь і введе її у диск F до папки особливо важливих звітів по стану нашого здоров’я.

12.00. Я повернувся з невеликої мандрівки, збирав гербарії, пройшовши кілька кілометрів.

Усе дуже гарне. Елементарні ромашки чи дика роза такі насичені і чіткі, що аж дух захоплює, коли їх бачиш. Можливо, це через надзвичайну чистоту тутешнього повітря?

А повернувся я швидко, бо поламав фотокамеру, впавши і розбивши її фіксатор об камінь. У кают-компанії нікого не застав. Взявши інший апарат, пішов знову бродити по плато.

13.30. Йду по неглибокій ущелині, записи роблю на блокнотному аркуші, якого потім буде вклеєно у бортовий журнал. Знайшов джерело.

14.30. Йду наверх по течії струмка, набрав вже більше сотні проб води, щоб потім вияснити видовий склад водоростей. Серед місцевих видів я знайшов 13 ендемічних для цієї планети, переважно це зелені водорості родів cценедесмус і вошерія. Вони не надто відрізняються від земних прототипів, але різниця є, справжня, а не надумана. Цим зацікавиться і Бріксті, бо у нього тепер манія знайти новий тип хлорофілу. Взагалі-то, тут часто зустрічаються дивні речі, так, наприклад, рогіз Typha latifolia Ocean часто росте на сухих горбах посеред хвойного лісу, де і натяку на воду ніколи не було.

Крім хлорофілів, Ендрюс тепер займається також дослідженням перетворення молекул АТФ у місцевих рослинах, заходячи доволі далеко у своїх судженнях. Його висновки часто вражають обґрунтованою сміливістю. Він каже, що процес фотосинтезу тут проходить не так, як на Землі, і пов’язано це з різницею спектру випромінювання Сонця-1 і Сонця-2.

Так, ця планета дуже схожа на Землю, але це не Земля. Це дещо інше, можливо, категорично протилежне.

15.00. Втомився. Радий, що вже не думаю про Бріксті. Сумні думки відходять на другий план перед ликом природи. Вибрів до озера, воно велике і гарне, хоча якимось чином не потрапило на карту. Останнім часом мене просто вражають деякі невідповідності місцевого рельєфу з картами, складеними з космосу. Тут так чудово і Typha на місці. Сосни відбиваються у воді, над ними сонце з неправильним спектром. Коли фотографував протилежний берег, то там, у заростях рогозу, щось заворушилося, доволі велике. Судячи за рухом рослинності, воно втекло. Я не зрозумів, що це таке, але надіюсь роздивитися його на світлині, тому вирушаю назад.

18.15. Як пес голодний приперся до станції. Жінки вже почали переживати, куди я подівся. У них все спокійно, нічого нового не трапилося.

Цікаво, як це так? До озера я зайшов за дві години, роблячи щохвилини проби води, а назад ледь не біг, рухався без затримок, та чомусь повертався три години. Припустимо, що швидка хода втомленої людини, це те саме, що й повільний крок бадьорої.

19.00. Поїв і переглянув на комп’ютері фото. Збільшив те зображення, де в кадрі протилежний берег лісового озера. У тому місці, де хиталися стебла рогозу, був звір. У холці не більший за два метри. У кадр потрапила пляма чорної довгої шерсті, блискучої і шовковистої. Не розумію, що це таке, чи голова, чи спинний горб. Можливо, це ведмідь або зубр, але ні одних, ні других раніше тут не відмічали. Якість фото барахлить, тому точно сказати, що це було, не можу.

21.00. Моя дружина і Дороті посварилися. Даяна приготувала на вечерю котлети із розмороженого м’яса (ми деколи харчуємося своєю контрабандою) і там якось опинилася невелика гостра кістка. Дороті прорізала нею собі тверде піднебіння, та це не завадило їй накричати на Даяну. Нерви.

Ендрюс далі не рухається. Він у прострації. У жінок через це все з рук валиться.

28 вересня 2146 року.

Дороті Едмінгтон." — почерк дуже нерівний.

— "Я так перелякалася зранку. Психушка, а не станція. Встала я з ліжка швидше за всіх, щоб передивитись записи у журналі за останній час (можливо, хтось підмітив те, чого не бачила я?), але перед цим зайшла у медпункт глянути, як там наш хворий, і подивилася...

На лампі мотузка, зав’язана у петлю, так, ніби когось запрошували повіситися, а Бріксті сидить на ліжку, втупившись своїми божевільними очима в цю петлю. Ну я і заверещала. За мить отямилась від страху і запитала нашого хворого:

— Ендрю, що це все означає?

— Не знаю. Я вже поснідав і якраз йшов у спортзал, як тут помітив цю петлю.

— У спортзалу? Ти вже здоровий?

— Я сам встав і прийшов сюди.

— Що з тобою сталося? Ти пам’ятаєш?

— Ні, — сказав так, ніби промовчав. Таке враження, що мені не відповіли на запитання і не хочуть відповідати, а це "ні" було як видих голосу.

Його обличчя застигло у дивній мертвизні.

— Ти заліз під стіл і там побачив... ?

— Ти знущаєшся наді мною? — різко перервав він мене і встав. Я відмітила, що рухається він досить впевнено. — Я йду у спортзалу і прошу мені не надокучати. — пішов до ліфту такий набундючений.

Мене й досі сильно болить піднебіння, яке я вчора травмувала за вечерею. Думаю, що Даяна навмисне поклала у фарш цю кістку, як же інакше вона могла потрапити у перемелене м’ясо? Я завжди казала, що найкраще користуватися машиною швидкого режиму. Але все це нерви. Просто нас покинули на самих себе. Ми були готові до такої роботи... але ж не до такої! Тут не ті умови, в яких ми завжди працювали. Океан тисне на нас.

11.00. Працювала з євгленами. Ендрюс позаздрив б мені, я ж виділяла пігменти, цілі веселки пігментів.

У лабораторію Даяни залетів чорний дрізд, турдус меруля. Це вельми дивно, бо досі жоден мешканець цієї планети добровільно не наближався до станції, навіть трава по її периметру відхилилася геть від металопластикових стін. Даяна спіймала пташку і тепер вимірює її серцебиття, просвічує рентгеном, робить морфологічні заміри, виколупує паразитів, бере мазки на аналізи.

12.00. Селвінг зайшла до мене. Сказала, що почуває себе винною за вчорашню кістку. Ми помирилися, бо насправді це смішно сваритися через кістку, ми ж не собачки. І як я могла не помиритися із своєю колегою, яка підготувала для мене таку незабутню вечірку в честь мого дня народження? Також вона сказала, що дрізд здох без видимих на це причин. Як я його розумію. Ми теж можемо здохнути тут без видимих причин.

Томас знову пішов на те озеро, де сфотографував якогось звіра. Ми з його дружиною просили залишитися, але він не послухався нас.

13.00. Пішла подивитися на спортивну залу, крізь замкову щілину під декоративною непотрібною клямкою. Ендрюса не було видно, але чути шум тренажерів.

15.00. Подивилася фільм "Тарзани Чортової Сарматії" — класика, чим трохи підняла собі настрій. Намагаюся не думати про нещастя Бріктсі, всі так роблять, навіть він сам. А дарма, бо тут не все так просто. Треба скликати збори і зв’язатися із Землею, та Селвінги напевне "замнуть" цю пропозицію. Вони хочуть зберегти склад персоналу до закінчення контракту з філіалом СКЕУ.

Ендрюс далі тягає кілограми на тренажерах, певно, зациклився на цьому, Даяна бродить в пошуках нової жертви, яку можна обміряти й угробити, а Томас ще не повертався.

16.00. Даяна схвильована, бо її чоловіка ще й досі немає. Але він завжди приходить з мандрівок пізно. У нього просто погане відчуття часу. Ендрюс на другому поверсі, не знаю, що він там робить.

Я по передавачу запросила на коктейль. Приготування напоїв не довіряю машині. Коктейлі — це моя стихія. Сьогодні приготувала "дейзі" — хороше бренді з лимонним соком, у пропорції один до двох, із двома кубиками льоду з яблуневим смаком та тонкою жовтою ароматною шкірочкою лимона, що своєю спіралькою обгорнула кристалики льоду.

Прийшли Даяна і Бріксті. Я хотіла організувати партію в покер, але мої плани зруйнувала Селвінг, завівши безглузду розмову з Ендрюсом, який сидів, мов п’яна мумія, нервовий і незадоволений. Вона, ніби, між іншим, запитала в нього:

• Предыдущая
• 9/59
• Следующая