Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 33
- Предыдущая
- 33/111
- Следующая
Одного ранку Герствуд написав їй, прохаючи її зустрітися з ним у Джефферсон-парку на Монро-стріт. Він вважав за краще зовсім не приходити до неї, навіть коли Друе був удома.
На другий день близько першої години він прийшов до невеличкого затишного парку і сів на простій дерев’яній лаві під зеленими кущами бузку, що ріс уздовж однієї з доріжок. Це було в ту нору року, коли весняна свіжість ще не зовсім зникла. Поблизу, біля маленького ставка, бавилися чистенько вдягнені діти, пускаючи човники з білими вітрилами. У затінку зеленої пагоди стояв застебнутий на всі гудзики охоронець порядку; руки його були схрещені на грудях, при поясі висів кийок. Старий садівник походжав на лужку з великими ножицями, підстригаючи якісь кущі. Високо над головою сяяла чиста небесна блакить, а в гущавині дерев, серед свіжого листя, жваво стрибали й цвірінькали горобці.
Вранці Герствуд вийшов з дому, як звичайно, роздратований. У барі він нудьгував без діла, бо в той день йому не було чого писати. Але сюди він прийшов з легким серцем, як людина, що вміє залишати неприємності позаду. Сидячи в затінку під цим свіжим зеленим кущем, він поглядав навколо мрійними очима закоханого. Він чув, як гуркочуть фургони по сусідніх вулицях, але цей звук, приглушений відстанню, долітав до нього, наче невиразне гудіння. Гамір міста ледве долинав сюди, а деренчання випадкового дзвоника бриніло, як музика. Він дивився навколо, охоплений мріями про щастя, які не мали нічого спільного з його нинішнім становищем. Уява перенесла його в ті дні, коли він
був молодий, неодружений і не мав ще ніякого становища в житті. Пригадалось йому, як він безтурботно упадав за дівчатами — танцював, проводжав додому, простоював під ворітьми… Йому майже хотілось повернутися знову до цього всього — тут, у цьому райському затишку, він почував себе зовсім вільним.
О другій годині, прудким кроком прямуючи до нього по алеї, з’явилася Керрі, свіжа й рожева. Вона зовсім недавно купила собі плаский солом’яний брилик з гарною шовковою стрічкою, синьою в білі цяточки. Керрі була в темно-синій спідниці, до якої дуже пасувала біла блузка у сині смужки, вузесенькі, не товщі за волосину. Коричневі черевички мелькали з-під спідниці. Рукавички вона тримала у руці.
Герствуд захоплено дивився на неї.
— Ви прийшли, моя кохана! — палко вигукнув він, підводячись їй назустріч і беручи її за руку.
— О, аякже! — відповіла вона, усміхаючись. — А ви думали, що я не прийду?
— Я не був певний, — відповів він.
Він поглянув на її чоло, спітніле від швидкої ходи, вийняв свою м’яку напахчену шовкову хустку і приклав її до обличчя Керрі.
— Ось тепер усе в порядку, — мовив він ніжно.
Вони були щасливі від того, що вони разом, що можуть дивитись одне одному в вічі. Нарешті, коли перший порив захоплення трохи ущух, він спитав:
— Коли Чарлі знову їде?
— Не знаю, — відповіла вона. — Він каже, що має тепер справи в місті.
Герствуд спохмурнів і глибоко замислився. Трохи згодом він підвів очі і промовив:
— 'Залиште його!
Він одвернувся і дивився на дітей з човниками, ніби сказав це між іншим.
— А куди ж мені йти? — у тон йому спитала вона, мнучи свої рукавички і втупивши очі в якесь дерево.
— А де б ви хотіли жити? — спитав він у свою чергу.
Щось у його тоні змусило її сказати, що вона не хоче
більше жити в Чікаго.
— Ми не можемо тут лишатись, — відповіла вона.
Герствуд і в голові не покладав, що їй може спасти на
думку кудись переїхати.
— Чому ж не можемо? — спитав він лагідно.
— О… бо мені б не хотілось.
Він слухав її, лише невиразно уявляючи собі значення
її слів. До того ж це звучало несерйозно. Тут не потрібне було негайне рішення.
— Мені б довелося тоді відмовитись від своєї посади, — промовив він.
З його тону могло здатися, що це не мало для нього великої ваги. Керрі трохи подумала, милуючись краєвидом.
— Я б не хотіла жити в Чікаго, в одному місті з ним, — сказала вона, маючи на увазі Друе.
— Місто таке велике, моя кохана! — відповів Герствуд. — Досить переїхати на Південну сторону, і це все одно, що переїхати в іншу частину країни.
Він уже обрав цю частину міста і саме тому згадав її.
— У всякім разі,— сказала Керрі,— я б не хотіла виходити заміж, поки він тут. Мені не хочеться тікати.
Нагадування про заміжжя прикро вразило Герствуда. Він ясно побачив, чого вона прагне, і зрозумів, що це питання не так легко буде розв’язати. В голові в нього, мов блискавка, промайнула думка про двоєженство. Він не уявляв собі, чим усе це може скінчитись. Здається, поки що його справи не дуже посуваються, — правда, вона його все більше поважає. Він поглянув на неї, і вона здалася йому просто чарівною. Яке щастя володіти нею, навіть ціною таких ускладнень! Опір Керрі ще підносив її в його очах. За неї треба боротись, це найголовніше. Як вона відрізняється від усіх тих жінок, які піддаються охоче! Він одігнав геть саму згадку про них.
— І ви не знаєте, коли він поїде знов? — спокійно спитав Герствуд.
Вона похитала головою.
Герствуд зітхнув.
— Ви рішуча жінка, Керрі, правда? — мовив вій через кілька хвилин, дивлячись їй просто в очі.
Вона відчула, що хвиля гарячого почуття заливає її. Це була гордість, що вона викликає захоплення, і ніжність до того, хто має таке почуття до неї.
— О ні,— відповіла вона несміливо. — Але скажіть, що я повинна зробити?
Він знову згорнув руки на грудях і подивився в бік вулиці, поза лужок.
— Я хочу, — мовив він патетично, — щоб ви були зі мною. Я не можу жити без вас. Нащо чекати так довго? Хіба ви від того щасливіші?
— Щасливіша! — вигукнула вона. — Ви самі знаєте, що ні!
— Ну от, — вів він далі тим самим тоном3— ми тільки марно гаємо час. Ви не щасливі, а я? Я майже цілий день сиджу й пишу вам листи. Знаєте, що я вам скажу, Керрі,— палко вигукнув він, пронизуючи її поглядом, — я не можу жити без вас, і край! А тепер, — закінчив він, безпорадно простягаючи до неї свої випещені руки, — кажіть, що мені робити?
Керрі було приємно, що він перекладав тягар на її плечі. Цей уявний тягар без відчутної ваги зворушив її жіноче серце.
— Хіба ж ви не можете почекати ще трошки? — ніжно промовила вона. — Я постараюся дізнатись, коли він їде.
— А що це нам дасть? — спитав він так само палко.
— Може, нам годі вдасться куди-небудь виїхати.
Власне, для Керрі нічого не стало ясніше, але жінка в
такому душевному стані легко скоряється з кохання до чоловіка.
Герствуд не розумів цього. Він сушив голову над тим, як умовити її, у який спосіб домогтися того, щоб вона покинула Друе. Як далеко вона зайде з кохання до нього? І він задумався, підшукуючи таке запитання, яке примусило б її виявити це.
Нарешті він вдався до однієї з тих нещирих пропозицій, які, приховуючи наші справжні бажання, допомагають нам зрозуміти залежні від інших перепони, що стоять на нашому шляху, — і допомагають знайти вихід. Нічого подібного він і в думці не мав робити і запитав навмання, не обмірковуючи своїх слів.
— Керрі,— сказав він, дивлячись їй просто в вічі з найглибшою серйозністю, якої він у цю мить не почував, — що, якби я прийшов до вас на тому тижні або, скажімо, на цьому тижні… ну, хоч би й сьогодні… і сказав би вам… що я мушу їхати звідси… що я не можу лишатись тут ні на хвилину і ніколи більше ие повернусь — чи ви б пішли за мною?
Його кохана поглянула на нього з глибокою ніжністю, і відповідь її була готова ще раніше, ніж він устиг скінчити.
— Так, — сказала вона.
— Ви б не стали сперечатись, затримувати мене?
— Якби ви не могли чекати? Ні, не стала б!
Він усміхнувся, зрозумівши, що вона сприйняла це все цілком серйозно, і подумав: ось чудова можливість провести найчарівніший тиждень або два. Він спочатку мав на думці сказати їй, ідо пожартував, і розвіяти цю милу серйозність. Але результат був надто спокусливий. І він не сказав нічого.
- Предыдущая
- 33/111
- Следующая
