Ерагон - Паолини Кристофер - Страница 12

• Предыдущая
• 12/96
• Следующая

— Давай запалимо світло, — запропонував господар.

Ерагон почув, як старий спіткнувся й вилаявся, а щось із гуркотом впало на підлогу.

— Ага, ось воно.

Зблиснула маленька іскра, і нарешті зробилося світло.

Бром залишив свічку біля складеної з каміння пічки. Перед нею стояв дерев’яний стілець із високою спинкою та ніжками, схожими на орлині лапи. Сидіння й спинку було оббито шкірою з візерунком у вигляді переплетених троянд. Довкола валялися купи книжок, а на інших стільцях лежали сувої паперу. На письмовому столі було розкидано письмове приладдя.

— Знайди собі місце й сідай. Але заради всіх святих, обережніше! Ці речі дуже коштовні.

Ерагон переступив через пергамент, списаний клинцюватими рунами. Він обережно зняв зі стільця сувій хрусткого паперу й переклав його на підлогу. Коли парубок присів, довкола здійнялася така курява, що він ледь втримався, аби не чхнути.

Піднісши свічку, Бром розпалив у пічці вогонь:

— Ну ось, чудово! Що може бути краще за розмову біля вогнища?

Він відкинув каптур, і раптом виявилось, що волосся в старого не біле, а сріблясте. Потім оповідач повісив над вогнем чайник і вмостився на стільці з високою спинкою.

— Отже, чого тобі треба? — його запитання пролунало суворо, але водночас доброзичливо.

— Останнім часом, — почав був Ерагон, міркуючи, як би його найкраще підійти до теми розмови, — я багато чув про вершників Дракона та про їхні подвиги. Здається, усі хочуть, щоб вони знову повернулися, та ніхто не каже, як усе почалося, звідки взялися дракони й чим саме відрізняються вершники від звичайних людей.

— Про це можна довго говорити, — буркітливо озвався старий. Він з підозрою зиркнув на Ерагона. — Якби я став розповідати тобі цю історію всю поспіль, за вікном проминуло б дві зими, а ми так би й не зрушили з місця. Тому її слід трохи скоротити. Але доки ми не почали, мені потрібна моя люлька.

Ерагон терпляче зачекав, доки Бром наб’є свою люльку тютюном. Загалом, старий йому подобався. Іноді він бував просто нестерпний, але завжди знаходив час погомоніти з юнаком. Якось Ерагон запитав його, звідки він родом, але той тільки розреготався й відповів:

— Із села, схожого на Карвахол, але не такого цікавого.

Заінтригований Ерагон почав був питати про це в дядька, але Герроу знав лише те, що Бром придбав собі будинок у Карвахолі років п’ятнадцять назад і відтоді тихо в ньому жив.

Бром узяв кресало й запалив люльку:

— Ну, нарешті… — сказав він, попихкуючи. — Тепер не будемо відволікатися, хіба що перегодом вип’ємо чаю. Отже, вершники, чи шуртугали, як їх називають ельфи… Гм, з чого ж нам краще почати? Гаразд, їхня історія тривала сотні років, і за часів своєї слави вони володіли територією, удвічі більшою за теперішні землі імперії. Про них розповідають силу-силенну всіляких казок, більшість з яких — суцільна дурня. Якщо вірити у все, що про них кажуть, то вони мало чим відрізнялися від богів. Дехто з учених присвятив своє життя пошукам примарної правди, але я сумніваюся, що вона взагалі існує. Утім, це не так уже й важливо, якщо обмежитись трьома твоїми питаннями: як почалася історія вершників, чому їх так шанують і звідки взялися дракони. Почнемо з останнього.

Ерагон вмостився зручніше й, затамувавши подих, приготувався слухати старого.

— Історія драконів не має початку, хіба що вони з’явилися разом із самою Алагезією. А коли в неї є кінець, тоді дракони зникнуть разом із цим світом, бо вони потерпають так само, як і наша земля. Дракони, гноми та ще деякі інші народи споконвіку живуть на цих теренах. Вони з’явилися тут раніше за всіх, могутні володарі вільної стихії. Їхній світ залишався недоторканним, аж поки з-за моря не припливли на своїх срібних човнах перші ельфи.

— А звідки припливли ельфи? — не втримався Ерагон. — І чому їх називають світлим народом? Та й чи вони справді існують?

Бром спохмурнів:

— Ти справді хочеш, щоб я відповів на твої питання? На жаль, я не зможу цього зробити, якщо ти відволікатимеш мене через кожне невідоме тобі слово.

— Вибачте, мені дуже шкода, — відповів на те Ерагон. Юнак похнюпився й спробував набрати винуватого вигляду.

— Та ні, нічого тобі не шкода, — схоже, Брома це потішило. Він перевів погляд на вогнище й деякий час дивився, як полум’я лиже днище чайника. — Якщо вже тобі так кортить знати, то ельфи справді існують, а світлим народом їх називають тому, що вони більш вишукані, порівняно з іншими. Ельфи походять із країни, що називається Алалея, але де та земля, ніхто, крім них самих, не знає.

Бром зиркнув з-під кошлатих брів, аби нереконатись, що його більше таки не перебиватимуть:

— Ельфи були гордим народом і добре зналися на магії. Спочатку вони вважали драконів за звичайних тварин. Через це сталася жахлива річ. Якийсь зухвалий молодий ельф вполював і забив дракона, як зробив би це зі звичайним оленем. Тоді оскаженілі від люті дракони вистежили й убили того ельфа. На жаль, на цьому кровопролиття не скінчилося. Дракони зібрались разом й атакували ельфійський народ. Налякані ельфи намагалися припинити ворожнечу, але так і не змогли з ними порозумітися.

Щоб не переповідати всі перипетії, скажу, що то була довга й кривава війна, про яку згодом шкодували обидві сторони. Спочатку ельфи тільки оборонялися, оскільки були проти насильства, але потім жорстокість драконів змусила їх атакувати першими заради власного ж таки життя. Війна тривала п’ять років, але була б іще довша, якби один ельф на ім’я Ерагон не знайшов драконове яйце.

Ерагон здивовано закліпав очима.

— Ага, бачу, ти не чув про свого тезку, — пожвавішав Бром.

— Та ні, — озвався хлопець, і в цю мить пронизливо засвистів чайник. — Але чому мене назвали на честь ельфа?

— У такому разі ця історія буде для тебе ще цікавішою, — відповів Бром.

За допомогою гачка він зняв чайник із вогнища й налив окропу в два кухлики. Припрошуючи Ерагона, старий попередив:

— Це зілля не можна довго заварювати, тому пий швидше, доки чай не став надто міцний.

Ерагон зробив маленький ковток, обпікши собі язика. Тим часом Бром відставив свого кухлика й знову запихкав люлькою:

— Ніхто не знає, чому те яйце покинули. Дехто каже, що батьки дракона загинули в бою з ельфами. Інші вважають, що вони лишили його навмисно. Утім, Ерагон розумів, як важливо було виростити мирного дракона. Він потайки дбав про нього, назвавши вихованця по-стародавньому — Біддаумом. Коли той виріс, вони вдвох вирушили до драконів і вмовили їх помиритися з ельфами. Так два народи уклали мирну угоду Задля подальшої злагоди вони вирішили заснувати спільноту вершників Дракона.

Спочатку вершники були посередниками, через яких ельфи й дракони спілкувалися між собою.

Але згодом усі збагнули, яким важливим є їхнє існування, і вершників стали неабияк поважати. З часом вони обрали собі за домівку острів Вройнгард і заснували на ньому місто Дору Ареба. Перед тим, як Галбаторікс розбив їх, вершники мали більшу владу, ніж будь-хто з королів Алагезії. Отже, я відповів на два твоїх запитання?

— Так, — розгублено мовив Ерагон. Виходить, що з якоїсь невідомої причини його нарекли так само, як того першого вершника. Відтепер власне ім’я звучало для парубка по-новому.

— А що означає «Ерагон»? — спитався він у старого.

— Не знаю, — відповів Бром. — Це дуже давнє ім’я. Навряд чи хтось, окрім самих ельфів, пам’ятає його значення, і було б неймовірною вдачею, якби тобі пощастило зустріти одного з них. Утім, це дуже гарне ім’я, і ти мусиш ним пишатися. Не кожен має таке славне ймення.

Ерагон спробував цим не перейматися й зосередився на решті почутого від Брома. Щось тут не сходилося.

— Не розумію, — сказав юнак. — А де ж були ми, коли з’явилися вершники?

— Ми? — здивувався Бром, звівши брови вгору.

— Ну, так, усі ми, — Ерагон зробив невиразний жест. — Узагалі, люди.

Старий розреготався:

— Ми такі самі гості на цій землі, як і ельфи. Наші прадіди з’явилися тут тільки через три століття після вершників.

• Предыдущая
• 12/96
• Следующая