Ерагон - Паолини Кристофер - Страница 26

• Предыдущая
• 26/96
• Следующая

— До речі, нам будуть потрібні коні, — додав старий.

— Можливо, вам, — промимрив юнак. — А я маю Сапфіру.

— Ще не народився той кінь, — похитав головою Бром, — який зміг би обігнати дракона, але для двох Сапфіра занадто молода. До того ж, бути разом безпечніше, а верхи ми просуватимемось куди швидше.

— Але як же ми наздоженемо разаків? — заперечив Ерагон. — Верхи на Сапфірі я знайшов би їх за пару днів. Тим часом на конях це триватиме довго, якщо ми взагалі їх коли-небудь наздоженемо.

— Якщо ти хочеш, щоб ми були разом, мусиш на це піти, — мовив Бром.

— Ну гаразд, — трохи повагавшись, вирішив юнак. — Нехай уже будуть коні. Але купувати їх доведеться вам. Я не маю грошей, а красти більше не хочу. Це неправильно.

— З якого боку глянути, — посміхнувся Бром. — Адже, вирушаючи в похід, ти мусиш усвідомити, що твої вороги разаки — це слуги короля. Значить, їм нічого не загрожує й де б вони не були, закон їх оберігатиме. До того ж, вони мають достатньо грошей і їх скрізь підтримують. Зрозумій, для Галбаторікса важливо схилити тебе на свій бік. Ну, а якщо це не вийде, тоді він уб’є тебе, хоча, гадаю, зараз він іще навіть не підозрює про твоє існування. Чим довше разаки тебе шукатимуть, тим невпевненіше він почуватиметься, знаючи, що з кожним днем ти набираєш сили й можеш пристати до його ворогів. Тож слід бути дуже обачним, аби не обернутися з мисливця на здобич.

Ерагон був неабияк стурбований словами старого. Заглибившись у невеселі думки, він крутив у руках суху гілочку.

— Але годі вже балачок, — нарешті сказав Бром. — Уже пізно, і в мене болять усі кісточки.

Юнак кивнув на знак згоди й присипав вогнище землею.

Світанок видався сірим: небо вкривали хмари, дув пронизливий вітер. Але в лісі було тихо. Після легкого сніданку Бром з Ерагоном загасили вогнище та спорядили свої торби, готуючись вирушити в дорогу. Вони не забули й про лук із сагайдаком, які Ерагон тримав напоготові. На Сапфіру вдягли сідло, але доки мандрівники не знайшли собі коней, вона залишалася вільною. Парубок дбайливо прив’язав їй до спини свого меча, не бажаючи обтяжувати себе зайвою ношею. Адже користі від меча зараз було не більше, ніж від звичайної ґирлиґи.

Скрадаючись у хащах, Ерагон почувався в безпеці, але коли вони виходили з лісу, його рухи стали більш обережними й виваженими. Сапфіра знялася в повітря й кружляла над мандрівниками. Невдовзі ліс скінчився, й вони повернули до ферми.

«Гадаю, я ще коли-небудь побачу ці місця, — заспокоював себе Ерагон, оглядаючи зруйновані будівлі. — Не блукатиму ж я вічно по світу. Коли мине небезпека, я повернусь». Розправивши плечі, хлопець зітхнув і рушив назустріч пригодам, що чекали на нього в незнайомих, варварських краях, які лежали далеко на південь.

Просуваючись за мандрівниками, Сапфіра раптом змінила напрямок свого лету й повернула на захід, до гір. Незабаром вона вже зникла за обрієм, і Ерагон засумував. Навіть зараз, коли навколо не було жодної живої душі, вони не могли бути разом. Дракон мусив так само ховатися, щоб не потрапити на очі чужинцям.

Сліди разаків на снігу були ледь помітні, та Ерагон цим не переймався. Навряд чи ті будуть звертати з найкоротшого шляху до свого краю. Утім, невдовзі шлях розбігався в різні боки. Який із них обрали разаки, встановити було майже несила.

Мандрівники рухалися мовчки, намагаючись не втрачати темпу. Ерагонові ноги кровоточили. бо на ранах, які щойно почали загоюватись, полускалися рубці. Аби якось відволікти свою увагу від болю, хлопець спитав:

— А що ще вміють робити дракони? Ви казали, що знаєте про них абсолютно все.

— На жаль, я знаю не так уже й багато, — відмахнувся Бром, і каблучка на його руці зблиснула сапфіровим сяйвом. — Чимало людей протягом багатьох століть хотіло дізнатися про це. Отож усе, про що я тобі розповім, не вичерпує таємниці драконів. Вони завжди були загадковими істотами, хоча й не прагли цього. У будь-якому разі ти знаєш про них бодай основне. Ми з тобою неодмінно заплутаємось, якщо почнемо одразу з середини їхньої історії. Тому спочатку я розкажу тобі про життєвий цикл драконів, і якщо це тебе не обтяжить, тоді перейдемо до інших тем.

Після цього Бром пояснив, як дракони паруються і за яких умов із яєць вилуплюються дитинчата.

— Розумієш, — вів, далі старий, — коли дракон відкладає яйце, малятко всередині вже готове вийти на світ. Але воно може чекати довгі роки на сприятливі умови. Найперше тут важить те, чи достатньо навколо їжі. Коли ж було укладено угоду з ельфами, дракони почали віддавати певну кількість яєць вершникам. Як правило, не більше одного або двох на рік. При цьому малята не вилуплювались аж до того часу, поки не з’являлася та людина, що мала стати їхнім вершником. А от як вони відчували це, того не знає ніхто. Бувало й таке, що люди ставали в чергу, аби перевірити своє право бути обраним.

— То, може, Сапфіра народилася й не для мене? — захвилювався Ерагон.

— Це можна було б припустити тільки в тому разі, якби ти їй не сподобався, — заспокоїв його Бром.

Слід сказати, що в глибині душі юнак був дуже здивований тим, що з багатьох людей в Алагезії дракон обрав саме його. Справді цікаво, скільки йому довелося чекати в яйці? Парубкові ставало моторошно від однієї тільки думки про те, що дракон міг провести в непроглядній темряві цілі десятиліття…

Тим часом Бром продовжував свою розповідь. Він докладно пояснив, коли й що саме дракони їдять. За його словами, доросла істота, яка тривалий час проводить спокійне життя, може обходитись без їжі довгі місяці, але в період спарювання має харчуватися щотижня. Одні рослини зцілюють їхні болячки, а від деяких інших дракони нездужають. Існують також різні способи чищення шкури та догляду за пазурами.

Далі старий розповів, яку тактику слід використовувати, коли атакуєш з повітря, а ще коли б’єшся з іншим драконом — пішим, верхи на коні чи на драконі. Животи цих істот захищено панциром, а вразливими місцями в них є тільки пахви. Ерагон увесь час перепитував Брома, і той був дуже задоволений такою цікавістю парубка. За цією розмовою вони навіть не помітили, як почало сутеніти.

Надвечір мандрівники були вже неподалік Терінсфорда. Там вони вирішили й заночувати.

— А хто був той Вершник, якому належав Зарок? — не вгавав Ерагон.

— Могутній воїн, — відповів Бром, — який свого часу наробив тут шарварку, маючи неабияку владу.

— Як його звали? — поцікавився юнак.

— Ось цього я тобі не скажу, — відрубав старий. І хоч як Ерагон не наполягав, Бром стояв на своєму.

— Я зовсім не маю наміру щось від тебе приховувати, — пояснив він. — Але зараз деякі знання можуть тобі зашкодити. Тож дозволь мені тримати їх при собі, доки ти не будеш готовий їх сприйняти. Це для твоєї ж власної безпеки, бо дехто схоче скористатися цими знаннями для злої справи.

— Може, воно й так, — сердито зиркнув на нього Ерагон, — але мені здається, що вам просто дуже подобається говорити загадками! А я не хочу витрачати свій час на такі дурниці, тож коли маєте сказати щось путнє, то кажіть, а ні, то не варто мене дратувати!

— Заспокойся. Свого часу ти про все дізнаєшся, — м’яко мовив Бром. Та парубок тільки зневажливо гмукнув.

Нарешті вони знайшли собі зручне місце для ночівлі. Коли мандрівники розпалили вогнище и почали готувати вечерю, до них приєдналася й Сапфіра.

— У тебе був час щось уполювати на вечерю? — спитав Ерагон.

— О, якби ви йшли трохи повільніше, — зіронізував дракон, — то я встиг би злітати до моря й повернутися назад.

— Не треба нам дорікати, — кинув Ерагон. — Коли в нас будуть коні, ми станемо рухатись куди швидше.

— Нехай і так, але чи цього буде досить, щоб наздогнати разаків? — не вгавала Сапфіра. — Вони випереджають нас на кілька днів і багато льє. Боюсь, що вони знають про наше переслідування. Інакше навіщо б вони залишали сліди, руйнували ферму й убивали людей? Хіба не задля того, щоб ти почав їх переслідувати?

• Предыдущая
• 26/96
• Следующая