Ерагон - Паолини Кристофер - Страница 50

• Предыдущая
• 50/96
• Следующая

— Спершу дійди живим додому, — похмуро відказав Бром. — А потім будеш святкувати.

Присоромлений парубок сповільнив крок, ідучи поруч зі своїми вчителями. Але вдома він не міг стримати захвату, радісно гукнувши:

— Ми це зробили!

— Так, але тепер треба з’ясувати, чи варто все це наших зусиль, — відповів Бром. Джоуд дістав із полиці географічну карту Алагезії й розгорнув її на столі.

Зліва на мапі далеко на захід простирався океан. Уздовж берега лежало гірське пасмо Хребта. Хадарацька пустеля перебувала в центрі, а на сході мапа закінчувалась. Десь там мали бути вардени. На півдні лежала Сурда, невеличка країна, що від'єдналася від імперії після занепаду вершників. Ерагон чув, що вона таємно підтримує варденів.

Біля східного кордону Сурди були Беорські гори. З давніх переказів Ерагон знав, що вони в десять разів вищі за гори Хребта, хоч і не дуже в це вірив. На схід від Беорських гір на мапі було порожньо.

Недалеко від Сурди лежали п’ять островів: Ніа, Парлім, Уден, Ілліум та Бейрланд. Ніа був скелястим виступом у морі, натомість на Бейрланді існувало маленьке містечко. Далі на північ, неподалік від Тейрма, лежав дивовижної форми острів, що називався Акулячий Зуб. Ще далі на північ було видно величезний острів, схожий на кістляву руку. Ерагон навіть без мапи згадав його назву. Це Вройнгард, прадавня батьківщина вершників, колись славетне, а тепер спорожніле місто, що стало притулком для різних чудовиськ. У центрі Вройнгарда було місто Дору Ареба.

Карвахол виглядав на мапі чорною цяткою посеред Паланкарської долини. На тій самій широті, але з другого боку рівнини, лежав ліс Ду Вельденварден. Його східні кордони губилися на мапі, так само, як і Беорські гори. На заході Ду Вельденварден було заселено, але глибини лісу залишалися безлюдними. У його нетрях причаїлись різні небезпеки, подейкують, страшніші, ніж на Хребті, і ті, хто потрапляв у цей ліс, повертались додому несповна розуму, якщо взагалі повертались.

Раптом юнак аж здригнувся, помітивши в центрі імперії місто Урубейн. Звідти країною керував Галбаторікс зі своїм драконом на ім’я Шруйкан.

— Мабуть, саме тут і живуть разаки, — тицьнув пальцем Ерагон.

— Моли Бога, щоб це був єдиний їхній притулок, — озвався Бром, розгладжуючи мапу зашкарублими пальцями.

Джоуд витяг із торбинки папери й сказав:

— Судячи з того, що я помітив у записах, олію Сейтр відправляють до кожного великого міста імперії. І отримували її здебільшого багаті ювеліри. Але як нам вийти на них без додаткової інформації?

— Гадаю, деякі міста можна відразу ж викреслити, — задумливо сказав Бром. — Разаки плентаються туди, куди їх пошле король. І так буває частенько. А отже, бути готовими до подорожі в будь-який момент вони можуть тільки тоді, коли сидітимуть на перехресті всіх шляхів. Чи не так? — старий збуджено закрокував кімнатою. — Те перехрестя має бути людним, щоб разаки могли прослизнути непоміченими, — вів далі старий. — А ще там має вирувати торгівля, аби якісь незвичні замовлення — наприклад, їжа для коней, — теж не викликали підозри.

— Ти маєш рацію, — кивнув Джоуд. — З огляду на це, ми можемо відкинути більшість північних міст. Отже, залишаються Тейрм, Джилід та Сейнон. Ми точно знаємо, що в Гейрмі їх нема, і олію навряд чи відправлятимуть північніше. Наприклад, до міста Нарда, — воно надто мале для таких замовлень. Сейнон давно відрубано від усього світу… Отже, це Джилід?

— Можливо, — припустив Бром. — Тут є певна іронія долі.

— Авжеж, — погодився Джоуд.

— А як щодо південних міст? — спитав Ерагон.

— Давай поглянемо, — озвався Джоуд. — У нас залишається Урубейн, але нам він не підходить. Якби при дворі Галбаторікса бодай хтось помер від олії Сейтр, то всі одразу б здогадалися, що її закуповують великими партіями. Але в нас залишається ціла купа міст, і будь-яке з них може бути тим, яке ми шукаємо!

— Так, — кивнув Ерагон, — але олію відправляли не до всіх. У записах згадуються лише Куаста, Драс-Леона, Аруфс та Белатона. Перше разакам не підходить, адже місто зусібіч оточене горами. Аруфс так само, як і Сейнон, ізольовано, хоча він і є центром торгівлі. Залишаються Белатона й Драс-Леона, розташовані недалеко одне від одного. Як на мене, для разаків була б найзручнішою Драс-Леона.

— І через неї проходять усі товарні шляхи імперії, — додав Джоуд. — Це справді непогана схованка для разаків.

— Отже, Драс-Леона, — сказав Бром, запалюючи люльку. — А що про неї є в записах?

— Ага, ось! — озвався Джоуд, зазирнувши в пергамент. — На початку року було цілих три поставки олії Сейтр до Драс-Леони. Її відправляли щодватижні, і кожного разу її перевозив один і той самий торговець. Так само було минулого року й позаторік. Навряд чи знайдеться ювелір або навіть ціла компанія ювелірів, у яких вистачило б грошей на таку кількість олії.

— А як щодо Джиліда? — звів брови Бром.

— Звідти дуже важко дістатися вглиб країни, — озвався Джоуд. — До того ж, за останні роки олію там замовляли тільки двічі, — якусь мить подумавши, він додав: — Але ми забули про Хелгрінд.

— Ну звісно, Темні Ворота, — спохмурнів Бром. — Давненько я про них не чував. Але все ж таки мені здається, що для разаків Драс-Леона — найбільш підходяща місцина. Тож ми рушимо саме туди.

Від несподіванки Ерагон аж присів, забувши розпитатися про невідомий йому Хелгрінд. «Я сподівався на швидке переслідування, — розгублено думав юнак. — А тут Драс-Леона… Це ж біс знає де!»

Рішуче згорнувши мапу, Джоуд передав її Бромові.

— Гадаю, вона тобі знадобиться, — сказав старий. — Адже ти частіше мандруєш невідомими землями.

Кивнувши на знак згоди, Бром прийняв подарунок.

— Узагалі, це неправильно, що ви йдете без мене, — сумно посміхнувся Джоуд. — Глибоко в душі я хочу бути з вами, але життя нагадує про мій вік та обов’язки.

— Я знаю, друже, — відповів Бром. — Ти й так чимало зробив для нашої справи, тож час тепер попрацювати молодим.

— А як же ти? — нагадав Джоуд. — Твоя мандрівка коли-небудь закінчиться?

— Та я вже бачу її кінець, — глухо мовив старий. Він загасив люльку, і незабаром геть виснажені друзі розійшлися по своїх кімнатах. Перш ніж заснути, Ерагон подумки переповів Сапфірі все, що сталося цієї ночі.

Уранці Ерагон із Бромом почали ладнатися в дорогу. Джоуд вийшов попрощатися з ними, а Гелена спостерігала за друзями з ґанку. Чоловіки міцно потисли одне одному руки.

— Я сумуватиму за тобою, друже, — сказав Джоуд.

— А я за тобою, — захриплим голосом озвався Бром. Потім, схиливши голову, він звернувся до Гелени: — Дякую за вашу гостинність. Це було так люб’язно з вашого боку.

Господарка зашарілася, і Ерагон подумав, що вона зараз вліпить Бромові ляпаса.

— У вас чудовий чоловік, тож подбайте про нього, — вів далі старий. — На світі залишилося мало таких відданих і хоробрих чоловіків, як він. Але навіть йому несила пережити лихі часи без підтримки людей, які його люблять. Тож раджу вам про це подумати.

Обличчя Гелени миттю перекосила гримаса обурення. Вона роздратовано зблиснула очима і з гуркотом зачинила за собою двері. Зітхнувши, Джоуд пригладив волосся. Ерагон і собі подякував за допомогу, а потім виліз на Кадока. Господар іще раз побажав їм доброї дороги, і вони з Бромом нарешті вирушили.

Крізь південну браму Тейрма прибульців випустили без зайвих слів. Минаючи вартових, Ерагон зненацька помітив під муром якийсь рух. Причаївшись і вимахуючи хвостом, там сидів Солембум. Кіт-перевертень, як завжди, невдоволено кліпнув на хлопця.

— А хто такі коти-перевертні? — спитав Ерагон, відводячи погляд від примхливої істоти.

— Чому ти питаєш? — здивувався Бром.

— Бо я чув, як у Тейрмі хтось про них згадував, — пояснив юнак. — Хіба вони існують?

— Аякже! — обурився старий. — За доби вершників їх шанували не менше, ніж драконів. Коти-перевертні часто супроводжували королів та ельфів, хоча їх ніхто не примушував цього робити. Мало хто знав про них щось достеменно. Гадаю, зараз їх уже куди менше.

• Предыдущая
• 50/96
• Следующая