Ангели помсти - Ульяненко Олесь - Страница 47

• Предыдущая
• 47/56
• Следующая

Таня Рудківська лежала на білих простирадлах, з синьою іскрою, разом із жужмом своїх думок, почуттями, забаганками. Так було завжди – попікувала кволо свідомість. Але миловида медсестра, в короткому халатику, без нижньої білизни, з повними ногами, темним волоссям, пещеною шкірою і мигдальними очима в ободах золота, у Тані не викликала ніяких емоцій. Їй стало просто заздрісно. Як і кожній бабі. А ще вона її зненавиділа. Дві змії у серпентарії – це занадто. Місцезнаходження: глиняний шматок півострова, більша частина якого припадає на колючки, віслюків, татар, росіян, жменю белькочучих незрозумілою говіркою співвітчизників. Тільки південна частина омивалася брудним теплим морем, рясніла голими пляжами, напівзруйнованими санаторіями для сухотників, паралітиків, сліпих та зизооких. Так, Таня лежала з холодними ногами і руками, з простреленою головою у велетенському палаці татарського бея, розстріляного, – з елементами паскудного євроремонту, з десятком-другим обслуги, стільки ж лікарів і медсестер. Сюди її привезли з Німеччини. Вона й зараз думала, що живе в Німеччині і знаходиться у клініці. Таня дивилася на медсестру і дратувалась. Окрім заздрості, в її голову поселялися зовсім інші думки. Вона запитала:

– Як тебе звати?

– Діана.

– Де ти живеш?

– На нижньому поверсі.

– Тоді не ходи сьогодні нікуди, – видала Таня.

– Добре.

– Там небезпечно.

Діана пішла і, звісно, не послухала. Стіна, яка давно потребувала ремонту, несподівано обвалилась і розчавила Діану на смерть. Таня про це дізналася – так відкрила у собі властивість упізнавати небезпечні місця, небезпечні будинки, закапелки і таке інше. Не більше. Вона могла дізнатися, через які двері входити, щоб лишитися неушкодженою; які двері будуть відчиненими впродовж дня; які двері просто небезпечні для здоров’я і можуть придавити пальця на руці або нозі, в які двері можна увійти і взяти без зайвого клопоту річ. Щодо людей, то вона нічого не знала, як до пострілу, так і після. Єдине, що додалося в її житті, – Таню перестали цікавити жінки як сексуальний об’єкт. Чи можна дякувати кулі? У нашому випадку Таня зробила з неї амулет і носила у красивому мішечку разом з натільним хрестиком. Кулю знайшли на місці злочину і поклали теплий метал у її холодну долоню, щойно дівчина прийшла до тями. В середині березня вона вже вільно рухалася безкінечними кімнатами спотвореного татарського замку. Туга, тягуча і нудна, наче жовта меляса, повзала кімнатами. Це вона відчула відразу, дивлячись на косяки світла на білій підлозі, на стінах і меблях, химерних до бульварного несмаку. Раніш такого з нею не відбувалося. З нудьгою й одужанням до неї прийшов сексуальний голод. Сама лише думка, що це може відбутися з жінкою, металевою п’ятірнею стискала шлунок. І вона почала балуватися. Скажімо, ніби повинна ввійти у лабіринт кімнат і вийти звідти неушкодженою. Треба вибрати низку кімнат, зв’язаних переходами, анфіладами. Пройтися з якимось предметом цими лабіринтами, а потім випурхнути на вулицю з тим буцімто довгожданим і бажаним предметом. Тані вдавалося пройти і вгадати кілька кімнат, але все закінчувалося поразкою. В перший раз вона взяла невеличку китайську вазу і спробувала пройти з нею до виходу. Три чорних кола сигналізували, що там небезпечно; так було і з освітленого боку палацу, і з тилу, що виходив на лазурне узбережжя. Вихід лишався один – до неї в апартаменти, що кмітлива Таня і зробила. Вона повернулась і сховала вазу в плюшевих ведмедиках, пандах, памперсах, сіла і задумалася. Це було неабиякою подією. В її маленькій голівці народився план. Наступного разу вона направилась у батькову кімнату. Її увагу привернув батьківський сейф. Вона з годину пробиралася прокладеним коридором до батькової кімнати і дісталася сейфа. Відшукала ключ і відчинила. Особливого для неї там нічого не було, але пачка стодоларових банкнот приємно ковзнула у трусики під синьою куцою спідницею. Та наприкінці дороги Таня наткнулася на сигналізацію. Вона повернулася назад, але не зайшла до кімнати батька, а сховала банкноти в сусідній, материній, кімнаті. Батька не було, а мама, як водиться, мало ночувала вдома. Хоча навряд чи Таня чогось боялася. Це займало її як гра у піжмурки в далекому дитинстві, в які вона, до речі, грала двічі чи тричі у житті. Але той щемкий, лоскітний, захоплюючий страх так багато нагадував про її нинішній стан. Це було щось близьке до оргазму. Навіть перебільшувало його, покривало чорною рядниною. За місяць тренувань вона поперетягувала весь батьків скарб до материної кімнати, і незабаром усі речі помалу опинились у її кімнаті. Вона знаходила у грі теплий смак дитинства, із запахами, звуками. Так розпочала свій біг у бік фантазій, нахабно вирішивши, що колись вони таки справдяться. Відвертість їх, нахабність їх, а ще думка про те, що вони справдяться, збуджували її. Щоб довго не морочити голови, скажемо відверто, вона повернулася до мастурбації. Мама почала уперто тягати доню на вечірки із зализаними молодиками, бріолінові коки яких кумедно клювали гламурний вечір, з атлетичними мачо, з поглядами, мудрими і червоними від недосипу та наркотиків; ветхими дядечками в однакових костюмах, з білим пушком на голові замість волосся, ніздрі яких досвідчено ворушилися від жіночих запахів і легкої здобичі. Словом, для нашої Тані не існувало бар’єра, і мама відіграла в цьому неабияку роль, обманувшись в одному. Таню цікавили темні кімнати і ще темніші люди. Коли не було гри, це її не збуджувало. За тиждень мама Еріка з ляком помітила, як доня глушить кінськими дозами мартіні, з досвідченістю хрещатицької пройди фліртує з мужиками, але далі чергового стакана не заходить.

Море, як і забагато пристрасті, обридає, вирішила мама Еріка і потягнула доцю до міста. Батько репетував, пускав піну, говорив, що це необхідно для доньчиної голови. Але Еріка добре знала, що треба. Місто справді шокувало Таню. Вона, бідолаха, злягла від надміру фантазій і одного гожого дня надумала просто втекти. Лікарі пововтузилися біля неї, заглядаючи, куди потрібно і ні, дівчина-бо була гарною, і не просто, а щось у ній проступило таке, що заставляло шалено битися серце. Вона зараз виглядала як вроджена спокусниця. Не шльондра, не великосвітська безколірна міль, а жінка, котра може багато наобіцяти одним поглядом, а потім послати до біса. Таня ясно це розуміла.

І Таня пішла у світ чи світ за очі, поклавши до кумедного рюкзака кольтяру сорок п’ятого калібру, пачку патронів, чотири тугі пачки доларів. З цим вона вийшла на вулицю. Теплий вітер приємно подув в обличчя. Вона похитнулась – і незнайомий чоловік підхопив її під лікоть. Таня здивовано глянула на нього, таємниче і спокусливо усміхнулась і пішла теплим вигрітим містом. Вона йшла, як завойовник, полишаючи знайомий до сміттєвих урн район. Упевненість росла з кожним зробленим кроком. Потім був розхитаний подільський трамвай, де густі запахи цього дня змішалися з ветхозавітними: терпким часником, солодкою яловичиною, галушками і ще чимось. За вікнами трамваїв видавалося затісно, але не так затишно, як удома. Будинки, здавалося, стояли поруч, терлися один об одного, і це її захоплювало. Вона вийшла на Лук’янівці. Це місце нагадувало роз’їзну залізничну станцію. Але основне – тут було багато мужиків, з міцними ногами, крутими плечима. Пропахлі гірким потом і горілкою, вони якось не вписувались у її пробиту кулею голівку, тільки хтивість очей напускала на них тваринного тепла. Шрами на її голові давно зарубцювалися: їх зачистили косметологи, лише на лобі невелика цяточка, наче в індуски. Ця пляма, коли падала тінь, дійсно виглядала не дуже приємно, ніби хтось на небі пожартував: гарне обличчя дівчини виглядало мертвим, з діркою в лобі. Біля ринку Таня з подивом спостерігала за людьми, як за прибульцями з пекла, які мацали руками помаранчі, червоні яблука джонатан, зелені пучки цибулі, а велетенські пучки салату здивували її ще більше. Ми не описуємо гастроестетські смаки Танечки, а просто підходимо до того моменту, коли підшлункова залоза просить їсти, пускаючи гіркі соки організмом.

• Предыдущая
• 47/56
• Следующая