Выбери любимый жанр

Ангели помсти - Ульяненко Олесь - Страница 53


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

53

– Я не хочу говорити з цим козлом, – сказав Боб.

Таня закинула ногу на ногу, характерно стиснувши коліна і ляжки, як роблять лесбіянки в години найбільшого збудження, і відкрито заглянула в пташине обличчя Макнамари. Вона по-звірячому потягла ніздрями, відзначивши про себе, що цей чоловік не має запахів. Вона розуміла, що це за один Макнамара, особливо приваблювали і видавали його блискучі дитячі очі. Зараз у неї енергія била через край, горизонти відступали, відкриваючи широку панораму звідси, з невеличкого і затишного антикварного магазинчика. Боба в глибині душі вона вважала за інфантила, селюка і недоріку, борг життя висів свинцевою гирею на шиї. У Боба не було впевненості, думала вона, у Боба горить під ногами земля. Боб тричі ходив під смертю: під циганами, під місцевими вурками, під її батьком, він існував поза законом. Кожен міг убити його, і вона навіть десь у віддалених порухах своєї душі бажала цього, аби не… Аби не дар Боба. У нього дійсно були дар і гострий розум. Його не приваблював злочинний світ. І він ніколи не мав ініціативи, це найбільше дратувало Таню. Але їй подобалося з ним у ліжку, його небагатослівність і ще щось таке, чого вона ніколи не бачила в телевізорі. Таня не чекала моменту його зрадити. Прагматична від природи, чистісінька донька свого батька, вона приймала те, що пливло в руки, як належне. Таня знову закинула ногу на ногу. Гламурні тіні пробігли її обличчям, очі наповнилися чорнилом. Таня відверто глянула на Макнамару.

– Чим можемо служити? – запитала вона, не відводячи синіх очей від теплих і карих Макнамари.

– Запитай у свого друга, – сказав Макнамара і безтурботно хихикнув.

– Прийде час – запитаю, – сказала вона, витягла сигарету з пачки і почекала, коли Макнамара піднесе запальничку. Вона виклично пустила пучок синього диму йому в обличчя.

– Дитинко, у тебе в очах пекло. Ніколи не бачив таких гарних очей. – Макнамара, здавалось, ухилився від розмови, наголосивши на словах «таких гарних очей», відчуваючи, як Танька пересмикнулася, мов натягнута линва. Боб за столом відчув себе ніяково. Він пошукав допомоги поглядом у Тані, як це робив раніш, але нічого, окрім чорнильної ночі, там не знайшов. У таких випадках вурки вдаються до удаваного гніву, тягнуться до ножа або пістолета. Боб лише стенув плечима, вірніше, лівим, котре було вище за праве, напевне, зробив про себе висновок і нахабно, з глумливою посмішкою подивився на Макнамару.

– До чого тут я, Макнамара?

У голові Боба атоми розбивалися простіше: жінки є, жінки роздягаються, жінки віддаються. Це зовсім не говорило про його тваринячу натуру. Це, швидше, був звірячий інстинкт міста, що билося за вікном чорним пульсом, змінюючи одну картинку на іншу.

– Я приб’ю тебе, козел, якщо ти її зачепиш.

Макнамара засміявся знову, витягнув пачку жовтого «Кемела», підкурив, а потім простягнув пачку льодяників Бобу. Макнамара сказав, не перестаючи зачудовано дивитися на Таню:

– Вам варто вийти на вулицю і подивитися на столики «Конвалії».

– Що я і зроблю, – відповів старий клоун, вийшов і невдовзі повернувся.

– Саме так і є, він навів мусорів, – сказав Руді й потягнувся до пляшки «Бонакви».

Макнамара застережливо виставив руку.

– Ти не жилець, – сказав Руді.

– Дідуган, не бери на понт. Ти і мухи в житті не скривдив, – засміявся дитячим сміхом Макнамара. – У мене ділова пропозиція.

Усі троє сиділи під скісними синіми променями, місто гудроном котило автомобілі, а Таня зараз думала, як утекти з цим чоловіком, який називався Макнамарою, світ за очі, а потім тихої ночі повернутися в тепле ліжко до Боба.

– Це ти навів фараонів? – запитала Таня.

– Звісно, ні, – спокійно, розкурюючи куцу сигаретку, відповів Макнамара. – Я слідкую за ним ось уже три місяці. Це твій батько, Таню, твій батько не полишає тупої думки, що тебе віднайде.

– Бля, а чому не менти?

– Не знаю, – сказав Макнамара. – Видно, він знає щось таке, чого не варто знати органам.

– Говори, – сказав Боб, – та не забалакуйся, красунчику.

– Хе, – сказав Макнамара.

– Що таке «хе», Макнамара? – визвірився Боб, і все його тіло по-мавпячому засмикалося. – Ти хочеш повернутися додому? Тоді говори, що у тебе в голові.

– Я хочу поговорити про холодильники, – чітко вимовив Макнамара, дивлячись, як обличчя дівчини накрило непідробне здивування. Він щедро подякував подумки молодості і продовжував усміхнено дивитися на Таню.

– Роз’ясни, – сказав Боб.

Таня різким рухом наказала йому мовчати – несподівана симпатія змінилась у неї дикою злістю.

– Ти хочеш сказати, що знаєш більше, ніж я у своєму домі, Макнамара? – проказала вона, а очі у неї були холодні, аж сизі.

– Саме це я і хочу сказати, – Макнамара солоденько усміхнувся.

На цьому все і закінчилося.

– Як знаєш, – Руді помацав кишеню піджака, де лежали сигарети «ля Ісла», і тільки тоді заспокоївся.

– Запізнюється служниця. Я ще хочу кави, – сказала спокійним і рівним голосом Таня. Вона встала і вийшла.

Чоловіки лишилися самі. За вікном шумно котилося місто, а в зимовому саду тріскотіли два папуги, дзюркотіла водичка з ротів голих хвостатих русалок. Таня повернулась і тикнула блискучий ствол сорок п’ятого калібру в потилицю Макнамари.

– Ти не той чоловік, що нам потрібен, – сказала Таня. За вікнами вуркотів прихований гнів міста. Макнамара, видно, мало чекав на подібне. Він зблід, і тільки тепер Таня відчула його запахи, противні, наче у тварини.

– От і все, – сказала вона і натисла на курок. Але пострілу не було. Таня звела курок ще раз.

– До чого тут я і Боб, Макнамара? Тебе навряд чи шукатимуть, тим паче тут.

– Перестань, Танюша, – спокійно сказав Боб, витягуючи руки, наче намагаючись спіймати кулю.

Тетяна видихнула й опустила важкий пістолет, що відливав нікелем.

– Оце так да, – протягнув Макнамара. – Цього найменше чекав.

– Воно завжди так, – старий клоун попорпався у кишені й роздратовано витягнув пачку сигарет, кинувши її на столик.

– Нехай він розкаже про холодильники, – сказав Макнамара, дивлячись в очі Тетяни, але дівчина непорушно слідкувала за мавпячими рухами Боба. Той мовчав.

Таня тримала пістолет дулом донизу, і тут бабахнув постріл. Куля відсобачилася, шваркнула вбік і розбила клітку з папугами, затим відкришила півцицьки русалці. Це подіяло на Макнамару. Віддихуючись і отираючи піт, він витягнув згорток паперу.

– Це план, – сказав байдужим тоном Макнамара.

– Швидше, – сказала Таня. – Я така збуджена, що прострелю тобі голову, навіть коли переді мною будуть багатства царя Тутанхамона. Засік, корень?

– Ша, – статечно розкинувшись за столиком і з жалем дивлячись на порожню чашку, сказав Макнамара. – Ось цей квадрат – це філія банку «Аваль». Банк як банк, нічого особливого. Бабок, звісно, на кілька мільйонів. Собача охорона. Але…

– Але там є холодильники. Ціла банда холодильників, – сказав клоун. – Це не піде.

– Чому не піде? – по-дитячому образився Макнамара.

– А тому, що вони всі на третьому поверсі. Якщо Боб і дістанеться до грошей, то він ніколи не вийде…

– Старі завжди гальмували прогрес, – Макнамара самовдоволено запихкав сигаретою.

– Блядь. Я тебе пристрелю, – у Тані від збудження роздулися бліді ніздрі.

– Я все обдумав.

– Думати можна що завгодно. Кожен у своєму божевіллі заходить за свою межу, – сказав Руді. – А мені вистачає свого.

– Чого тобі вистачає, старий? Пісної маци? Гіркого масла чи олії і суботньої служби у синагозі? – закипів Макнамара. Він умів говорити. Але не цього разу.

– Облиш Руді, Макнамара. Хто серед нас розсудливіший, то тільки він, – зашипів Боб, а Таня підняла обома руками ствол.

– Давай не тягни перед смертю. Викладай, чого тебе сюди занесло. – Але саме зараз вона відчувала себе непевно. Раніше, коли вони були разом – Боб, Руді, вона йшла своїми фантазіями тихо і впевнено, ступаючи королівною. А зараз цей осінній зайда, який пахнув дощем, часником і псятиною, займав з кожною хвилиною все більше і більше місця. Від його спокійної і, здавалося, лагідної вдачі не лишилось і сліду. Таня відчула, що задихається, і ствол забігав чорним вічком.

53
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело