100 чарівних казок світу - Фрезер Афанасий - Страница 45

• Предыдущая
• 45/125
• Следующая

– Ні-ні, мене все цілком влаштовує, тим паче що на іншу квартиру я поки не заробив, тому і в цій мені не соромно приймати моїх гостей. До речі, про них. Пане Факраш, чи не могли б ви залишити мене на деякий час, а то до мене мають приїхати гості, а я зовсім до цього не готовий, – запобігливо, щоб не образити старого, попрохав Горацій.

– Та це ж найпростіше, не клопочися цим, о мій визволителю, я навіки тобі зобов'язаний, тож не заважатиму тобі, а лише віддячу, – сказавши так, Факраш розтанув у повітрі.

– За що мені все це? – простогнав Горацій.

Час линув швидко. Якось Горацій надіслав запрошення професорові приїхати до нього, знайшовши привід: розібрати клинопис на печатці, а заразом мав намір просити руки доньки професора – адже якщо в Горація тепер є таке грошовите замовлення, отже відтак з'являється й право побратися з юною Сільвією.

Поки Горацій був заклопотаний листом, у його будинку сталися разючі зміни: замість ветхої будівлі постав справжній східний палац. Стіни його були запнуті червоним оксамитом, а кутки прикрашали мармурові колони. Скрізь у будинку сновигали заклопотані раби. Верескнувши з жаху, до Горація притьмом прибігла пані Рапкін, яка тепер не впізнавала свій дім, вона гнівно репетувала, що Горацій, мовляв, не мав права так кардинально перебудовувати чужу власність, що в цьому будинку порядна англійська родина тепер і жити не зможе. Скінчивши свій довгий лайливий монолог, сердита пані Рапкін пішла геть.

Жах від зміни, що сталася з його будинком, у Горація змінився панікою, адже найближчим часом мала з'явитися шановна родина Фютвоїв! Він хотів перевдягнутися до приїзду дорогих гостей, але знайшов тільки халат, розкішно оздоблений коштовним камінням і золотим розписом. Вирішивши, що цей халат більше пасуватиме до його теперішніх чертогів, ніж звичайний діловий одяг, Горацій поспішно вбрався в нього.

Отетерілий професор Фютвой тим часом сидів у кареті візника. Він не міг отямитися з дива. «Цей шахрай, – думав збитий з пантелику професор, – прикидався скромним бідняком, а сам живе в палаці!!!» Сільвія та її мати були без міри зачаровані від побаченого. Усередині цього палацу, чиє розкішне оздоблення могло дорівнятися навіть Букінгемському палацу, скрізь можна було бачити темношкіру прислугу в невпинному русі, а сам Горацій, виряджений у дорогий халат, вийшов їм назустріч.

– Вітаю вас, шановний професоре! Вибачте за такий прийом, але я, слово честі, не знав, що мій організатор захоче нашу скромну вечерю оформити на свій лад, у східному стилі, – розуміючи, що кожне сказане слово заганяє його у ще більшу пастку, говорив Горацій.

– Та це ж коштує чималих грошей, – видихнув професор.

– Анічогісінько, запевняю вас, мені все це дісталося зовсім дешево, – відчуваючи, що хоча б зараз він говорить правду, упевнено мовив Горацій.

– Навіщо сперечатися, облишмо ці розмови. Може, проведете нас до столу? – поцікавилася пані Фютвой.

– Ах, так, даруйте мені, я такий неуважний, – вибачився Горацій, тим часом міркуючи, де ж тут могла б бути їдальня.

Поки Горацій думав, раби принесли до вітальні невисокий столик і розклали навколо нього подушки, жестами вказуючи на них гостям.

– А й справді, панове, присядьмо тут, – нарешті викрутився Горацій, – щоб повною мірою дотриматися східного колориту.

– Я достатньо знаю про Схід, і розумію, що це вже може тільки на шкоду піти старому англійцеві, – пробурчав професор.

– Любий, припини псувати нам вечір, сідай, я ще ніколи не була на східному прийомі, – захоплено мовила пані Фютвой.

– Ти не до шейха прийшла, на прийомі в якого це було б доречно, – бурчав і далі професор.

Тим часом подали закуски і вино. Ні те, ні інше не могло сподобатися своїм східним колоритом професорській родині, хіба що шербет, який танув у роті, дещо змінив становище на краще, та й то лише в очах жінок. Після такого прийому вже не могло бути й мови про можливе весілля. Паленіючи з сорому, бідолашний Гораціо ладен був крізь землю провалитися. Він мусив витримати всі удари, які йому судилися.

– Але ж, юначе, ви таки нерозсудливий, якщо хотіли цією розкішшю замилити мені очі. Чи ви думали, що можете затьмарити своїм багатством, походження якого мені досі не відоме, саму королеву, хай Господь продовжить її дні! Та нас цим не купиш, – люто гаркав професор, – я ціную в людях розум і ощадливість, а в сьогоднішній вашій поведінці я не побачив ні того, ні іншого. Гадаю, ви розумієте, що бачити вас надалі в нашому домі – приємність не з найкращих, тож бувайте здорові. При цих словах професор разом зі своєю родиною рушив до виходу.

– Стривайте, пане Фютвой, я зможу вам усе пояснити, – благав Горацій.

– Ви справді так вважаєте? – поблажливо усміхаючись, мовив професор.

– Пане професоре, дозвольте мені все вам розповісти, але тільки віч-на-віч. – Горацій вирішив, що лише правдою він зможе достукатися до серця цього старого бездушного пентюха.

– Що ж, я дам вам такий шанс, зараз я відправлю своїх дам додому і повернуся до вас, а тим часом я на вашому місці знайшов би найпереконливіші аргументи, на які ви тільки здатні, щоб повернути собі честь і гідність у наших очах, – прорік Фютвой, виходячи з будинку.

По якімсь часі професор повернувся в дім і знов умостився на подушці.

– Професоре, перш за все я хотів би вас повідомити, що хочу просити руки вашої доньки, – почав був Горацій, та професор перебив його.

– Ви не знаєте, чого зараз просите, й до того ж ви так низько впали в моїх очах, що не бачити вам Сільвії своєю дружиною як власних вух, – напрочуд спокійно сказав професор, – для мене цілком очевидно, що ви, шановний добродію, для неї не пара, і якщо ви попросили мене повернутися саме для цього, то тільки згаяли мій час.

– Ні-ні, не тільки з цієї причини, – сказав Горацій уже професорові в спину, на що той обернувся, – я хотів вам повідати справжню природу цього східного колориту, можливо, тоді ви мене зрозумієте і пробачите, а може, й переглянете своє рішення щодо нас із Сільвією.

І Горацій розповів усю ту неймовірну історію, що сталася з ним після відвідин аукціону, на який його послав професор. Той вислухав юнака дуже терпляче, не перебиваючи, а лише голосно сопучи час від часу. Коли Горацій замовк, професор надзвичайно лагідним і вкрадливим голосом сказав йому:

– Послухайте, мій любий друже, ви багато працювали і, очевидно, втомилися, от вам і примарився цей джин, а ще я, старий дурень, причепився до вас із тим аукціоном. От ваша вразлива, ще не зовсім сформована психіка й не витримала. Підіть за моєю порадою, – поїдьте відпочиньте, змініть обстановку, і побачите: від вашої нав'язливої ідея і сліду не стане. Зробіть це, юначе.

– Інакше кажучи, ви мені так і не повірили, – розчаровано зітхнув Горацій. – Але якщо джин – витвір моєї уяви, то як пояснити все це? – Горацій обвів руками інтер'єр довкола.

– Тут усе зрозуміло: мої розповіді задурили вам голову, то ви й назбирали все це крупинка до крупинки, а зараз видаєте за роботу джина, – сказав Фютвой, ледь стримуючи роздратування.

– О, стривайте, професоре, візьміть ось цю печатку, саме нею було запечатано мідну посудину, в якій сидів той джин. На печатці помітні якісь письмена, я гадаю, в них ідеться про полоненого посудини, – мовив Горацій, щиро сподіваючись, що написи на печатці й справді стосуються Факраша.

– Гаразд, пане Вентімор, домовимось про таке: якщо напис на печатці стосується вашого казкового джина, то ви будете цілком реабілітовані в моїх очах і тоді ми зможемо говорити про ваше весілля з моєю донькою, але в разі, якщо там ідеться про щось зовсім інше, ви слухаєте моєї поради і їдете лікуватися, а про весілля, звісно, доведеться забути, – виніс свій вердикт Фютвой, після чого, захопивши печатку і не прощаючись, вийшов з будинку Горація.

Щойно за професором зачинилися двері, крізь стіну увійшов Факраш. Він побачив дивну картину: молодий чоловік, якого він так прагнув обсипати дарами, ходив з кутка в куток, обхопивши свою голову руками, як це робить людина, чиї справи зовсім кепські.

• Предыдущая
• 45/125
• Следующая