Выбери любимый жанр

Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 36


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

36

– Може, вип'єш? – Тарас кивнув на пляшку коньяку. – Чи додати в чай?

Єжи рішуче відмовився, затулившись на мить від пляшки піднесеною долонею.

Про Дарку більше за столом не згадували. Сусіда понесло по хвилях власної пам'яті. Він відчув у Тарасові вдячного слухача й почав розповідати про свій перший шлюб, про першу дружину – Терезію Володимирівну. Розповідав із ніжністю, як про втрачену коштовність. За вікном темніло і стихало, через що світло триріжкової люстри під стелею ставало, як здавалося Тарасу, все яскравішим і яскравішим.

В якийсь момент Єжи замовк, замислився. Потім підвівся й підійшов до шафи. Скрипнули фанерні дверці. Тарас, озирнувшись, побачив сорочки, що виглянули з шафи, і піджаки, які висіли на плічках. Єжи опустився навпочіпки й перебирав щось унизу, під ними.

Тарас повернув свій погляд на напівпорожню чарку. Допив коньяк.

– Ось! – радісно пролунав за спиною голос хазяїна квартири. – Подивися!

Тарас обернувся й побачив у руках Єжи довгу жіночу сукню. Він її тримав перед собою так, аби нижнім краєм сукня торкалася підлоги. Темно-синя з дрібними яскравими квіточками жовтого та червоного кольорів, вона дійсно було красива.

– Підійди! – попросив Єжи.

Тарас підвівся зі стільця.

– Візьми її отак, – він поглядом указав на свої руки.

Тарас узяв сукню за плечі, змінивши Єжи. Вона виявилася напрочуд легкою, майже невагомою.

А Єжи відійшов на кілька кроків убік і завмер, знову зупинивши на сукні свій погляд.

– Бачиш? – запитав він через хвилину. – Ні, тобі не видно!

Він знову підійшов, завів долоню за сукню, доторкнувся долонею до м'якої легкої тканини.

– Вона була така струнка! – знову подивився на Тараса. – Коли забирала свої речі, влаштувала через цю сукню скандал! Усю квартиру перерила! А я її в Аркадіївни заховав, у старої, що навпроти жила. Треба було щось на пам'ять залишити. Та й не хотів, аби вона в цій сукні перед кимось іншим крутилася. Ти, до речі, понюхай. Понюхай сукню!

Тарас підніс сукню до обличчя, уткнувся носом у тканину. Відчув ледь-ледь помітний солодкуватий запах.

– Парфуми «Красный Октябрь», – пояснив Єжи. – її улюблені. Я раз на рік ними сукню обприскую… І бачиш, міль її не бере!

Тарас віддав сукню Єжи, повернувся за стіл, обтяжений раптовою думкою про те, що він жодного разу не бачив Дарку в сукні. Увесь час джинси та светри і рукавички, десять, напевно, пар різноколірних довгих, до ліктя, рукавичок. Хоча без них вона не може, без них їй не можна!

Єжи, заховавши сукню назад у шафу, заварив свіжого чаю і знову всівся навпроти. Його обличчя відбивало тиху радість і спокій. Його обличчя так світилось особливою чистотою помислів і почуттів, що Тарас завмер, дивлячись сусідові у вічі. Завмер і напружено вслухався в тишу, що настала. Говорити більше не хотілося.

Коли хвилин через п'ять Єжи розлив по філіжанках свіжий чай, Тарас здригнувся, зрозумівши, що дзюрчання чайного струменя долинуло до його вух дещо пізніше належного, немов кіномеханік, який показував кіно, забув спочатку ввімкнути звук, і тільки коли ввесь зал закричав «Звук! Звук!», він виправив свою помилку.

Проте дзюрчання чаю не порушило безмовність. Просто тепер у тиші двоє чоловіків, кожен занурений у свої думки й почуття, пили чай. Чай без цукру.

І раптом тиша розсипалася вщент. Щось за вікном задзвеніло, затупало, жіночий крик ударився в зачинені вікна квартири й розсипався на звуки, перш ніж Тарас і Єжи змогли його зрозуміти. Єжи кинувся до ближнього вікна, відчинив кватирку, відсунув вазон із столітником і видерся на підвіконня. Тарас теж підскочив.

– Швидко, на вулицю! – скомандував Єжи, сплигнувши з підвіконня на підлогу. – Там жінку б'ють!

Єжи встиг забігти на кухню і схопити сковорідку. Вони вискочили у двір одночасно. Світло, що падало з вікон Єжи, освітило жінку, що присіла навпочіпки, руками затуляючи голову. Біля її ніг лежав порваний паперовий пакет, поряд із ним – білий батон, рибні консерви, кільце напівкопченої ковбаси, що вивалилося з паперової упаковки, і цілий оселедець.

Тарас озирнувся на всі боки, прислухався. Раптова тиша злякала його. Наче бандити, що напали на цю жінку, теж сховалися на мить десь зовсім близько.

Дивний солонуватий запах залоскотав у носі в Тараса. Він нахилився до жінки, доторкнувся до її плеча.

– Все гаразд! – спробував її заспокоїти. – Вони втекли! Вставайте!

Жінка повільно опустила руки, якими затуляла голову, подивилася з побоюванням на Тараса. А він, побачивши на її обличчі кров, злякався і зробив крок назад.

– Ходімте до мене, – сказав їй Єжи. – Треба викликати міліцію! Ходімте!

Поки Єжи допомагав жінці звестися на ноги, Тарас зібрав її покупки назад у пакет, узяв пакет під дно – ручки у нього було відірвано – і заніс до квартири.

Вже посадовивши жінку на кухні, Єжи намочив рушник і витер її обличчя та руки. Тарас викликав міліцію та «швидку» і теж зайшов на кухню.

– Сволота! – шепотів Єжи, продовжуючи витирати з її лиця кров, що знову й знову виступала з ран. – Скільки їх було?

Жінка здригалась і не відповідала. Тільки час від часу вона підводила зляканий погляд на Єжи і Тараса, що стояв з ним поряд.

Через декілька хвилин у двір заїхав міліційний джип. Міліціонери, зустрінуті Тарасом, теж пройшли на кухню. Єжи глянув на їхні брудні важкі черевики і скривив губи.

– Хто це її так? – запитав молоденький сержант.

– Ми не бачили, – відповів Тарас. – Коли вибігли, їх уже не було.

– Вони згори напали, – тремтливо прозвучав слабкий голос жінки. – Згори, як птахи! І ще сміялися при цьому!

«Швидка» приїхала хвилин через п'ять. Жінка-лікар оглянула потерпілу.

– Знову, – видихнула вона скрушно.

– Що «знову»? – обережно запитав міліціонер, на вигляд старший.

– Лице і руки поколені тонким гострим предметом, – пояснила лікар. – Втретє за цей тиждень! Якийсь маніяк орудує!

Вона допомогла потерпілій підвестись і разом із сержантом, що взяв її з іншого боку під руку, вивела жінку з квартири.

Старший міліціонер затримався на хвилинку, записавши телефони Тараса та Єжи і сказавши, що, можливо, передзвонить їм пізніше.

Обидві машини поїхали, і знову стало тихо. І у дворі, і в квартирі.

Єжи мовчки взяв у руку віник і почав підмітати підлогу на кухні. Наткнувся поглядом на паперовий пакет із продуктами. Виклав його вміст на стіл. Кільце ковбаси заховав у холодильник.

– Може, все-таки коньячку? Проти стресу? – запропонував Тарас, що заглянув на кухню.

Єжи відмовився.

– Пізно вже, – сказав він. – Та й на тверезу голову сни сняться добрі, без цих жахів, – він кивнув на вікно, за яким осінній вечір ось-ось збирався перетворитися на ніч.

Вночі Тарасові не спалось. Він крутився, лежав на спині з розплющеними очима. Кілька разів підводився й підходив до вікна, за яким було тихо та спокійно. Знову лягав, але заснути ніяк не міг. Увесь час згадувалася ця жінка, на яку «напали згори, як птахи». її крики з двору. Кров на її обличчі. Жах в її очах. Усі ці зорові та слухові спогади викликали якусь дивну заціпенілість тіла. Так, напевно, почувається кролик, на якого дивиться удав перед тим, як проковтнути. Жах передує неминучій загибелі, смерті. Це, звичайно, стосується скоріше кролика, ніж Тараса. Жах в очах цієї жінки із кров'ю на обличчі його, Тараса, не стосувався. Він – сторонній, навіть не свідок. Точніше – свідок не події, а наслідків.

Тарас зітхнув, повернувся на бік. Простягнув руку до тумбочки й узяв мобільник. Подзвонив Дарці.

– Як ти? – запитав.

– Нормально, – відповів знайомий голос. – Тихо. Нікого. Приходили з казино, обміняли десять тисяч доларів. Знову гривні немає. Вночі чомусь усім потрібна гривня, а вдень – долари…

– Дивно, – погодився Тарас, згадавши, що й сам постійно міняє євро та долари на гривні, й завжди вночі. – А мені не спиться…

– Випий! – порадила Дарка.

– Я вже. Не допомагає.

– Тоді приїжджай! Поговоримо!

36
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело