Выбери любимый жанр

Петро Дорошенко - Карнацевич Владислав Леонидович - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

Родина Дорошенка належала саме до другої – привілейованої частини козацтва. І потрібна була справжня революція, потрібен був широкий політичний кругозір і талант Богдана Хмельницького, щоб об’єднати не тільки низових і городових козаків, але й міщан, українських шляхтичів, православне духівництво в боротьбі за одну мету – національне визволення України. На тлі кривавих подій антипольської війни 1648—1657 років, власне, і народжувалася зі строкатої палітри «станів» українська нація. На лихо, розбіжності в соціально-економічних інтересах, політичних пристрастях, зовнішніх орієнтирах між українцями різних станів і регіонів були такі великі, що вже незабаром після смерті Богдана нація знову виявилася розколотою. Дорошенко був одним з тих, хто намагався повернути втрачену єдність, але і його інтелекту, дипломатичних і полководницьких здібностей забракло, щоб він став для земляків тим, ким був його великий попередник. Важливу роль у цьому зіграли амбіційні сусіди України, але, можливо, ще більшу вагу мав той факт, що гетьман Правобережжя так і не став своїм для всього населення країни, його програма і його вчинки не були сприйняті такою переважною більшістю українців, яка підтримала свого часу дії Хмельницького. А втім, цей закид стосується до всіх лідерів епохи Руїни.

Петро Дорофійович Дорошенко народився 1627 року, мабуть, у найважливішому центрі Вольностей Війська Запорозького[3] Чигирині – майбутній столиці гетьмана Б. Хмельницького. Походження уже відкривало перед ним блискучі кар’єрні можливості на козацькому поприщі. «Я з прадіда козак», – говорив згодом гетьман, і це було справді так. Петрів дід – Михайло – особистість в історії відома. Гетьман Михайло Дорошенко укрив себе славою в походах проти турків і татар, брав участь у Хотинській війні 1621 року[4]. Про нього, як про блискучого полководця, говорили не тільки земляки, розповідаючи один одному перекази про героїчний період боротьби з «бусурманами», але й турецькі хроністи, і польські. Сам видатний воєначальник, польський король Ян ІІІ Собеський, який ще не раз з’явиться на сторінках нашої книги, високо оцінював досягнення діда Петра Дорошенка – але ж Ян III Собеський писав це через півсторіччя після його смерті. Михайло Дорошенко загинув у бою під татарською столицею Бахчисарай у 1628 році – так і не встигнувши розповісти онукові про свої звитяжні подвиги.

Розповіли інші. «Про Шагін-Ґіреєву війну, на яку наших запорозьких козаків покликано було…», Петрові розповів його батько – Дорофій Дорошенко. Відомо, що останній дослужився до високого чина полковника – тобто не тільки військового, але й адміністративного керівника порівняно великого регіону, але історикам важко назвати конкретний полк. Ім’я матері Петра Дорофійовича нам невідоме. Свого часу вона прийняла постриг у черниці і взяла ім’я Митродора, а потім, коли стала ігуменею Покровського монастиря на Чернігівщині, мати гетьмана ще раз змінила ім’я – на Марію. Зате ми напевно знаємо, що й з материного боку Петро Дорошенко був потомственим козаком. Його мати належала до поважного козацького роду Тарасенків. Імена її батьків – Тихін і Ганна, а можливим родичем був організатор козацької розвідки за Хмельницького – полковник Тарасенко. І Дорошенки, і Тарасенки ведуть свій родовід, швидше за все, з Канева – ще одного багатого на історію міста східного Правобережжя.

Петро був не єдиною дитиною в родині. Крім нього, ми знаємо імена ще чотирьох його братів та однієї сестри. Двоє з них стануть активними соратниками Петра. Це старший брат – Григорій, якому доведеться двічі побувати в московському полоні, брати участь у багатьох боях по обох берегах Дніпра, шість років пробути полковником стратегічно важливого Брацлавського полку, дивом уникнути розправи з боку розгніваних жителів Лисянки… Григорій, як і Петро, свого часу поріднився з родиною Хмельницьких (одружившись із сестрою Павла Яненка-Хмельницького, донька якого була дружиною самого Петра Дорофійовича).[5]

Молодший брат Дорошенка – Андрій також брав активну участь у військовій і політичній діяльності Петраа. Йому теж довелось і пережити московський полон, і побути власником полковницького пернача[6] – спочатку в Чигиринському, а потім у Паволоцькому полку Правобережжя. Першою його дружиною була донька паволоцького полковника славного роду Гамалія, а другою – донька брацлавського полковника І. Лисиці.

У документах, що належать до періоду правління Богдана Хмельницького, можна знайти імена ще двох братів Дорошенка – Степана і Федора. Перший не брав участі в політиці, другий, очевидно, прибрав ім’я Антоній під час постригу і пізніше став ігуменом Чигиринського монастиря. Петрова сестра в 1666 році вийшла заміж за колишнього генерального писаря Лівобережної Гетьманщини С. Голухівського, але вже наступного року проживала на батьківщині в Чигирині «як удова». Історики вважають, що саме її син (а отже, племінник головного героя цієї книги) – згадуваний в документах Яків Колоша – городовий чигиринський отаман, що побував спочатку в полоні у жителів Лисянки разом із Григорієм Дорошенком, а потім змінив цей полон на російський.

Родинні зв’язки гетьмана Дорошенка на цьому не вичерпуються. Двоюрідний брат Петра по батькові – Тарас Дорошенко – ще за часів національно-визвольної війни значився козаком Трипільської сотні Київського полку. Дані ці належать до 1649 року і взяті з реєстру, складеного за підсумками Зборівського мирного договору. Зважаючи на те, що кількість козаків, які могли потрапити до цього реєстру, була обмежена, слід припустити, що і Тарас був не остання людина у військовій організації козаків. Двоюрідний брат Петра Дорофійовича по матері Кіндрат Тарасенко обіймав посаду полкового судді Прилуцького полку на Лівобережжі.

Нарешті, тут варто сказати кілька слів і про родинні зв’язки Дорошенка, набуті ним після одруження. Гетьман за своє життя зіграв три весілля. Ким була перша його дружина, ми не знаємо, але відомо, що донька від цього шлюбу – Любов – вийшла заміж за чернігівського полковника зі знаменитим в Україні прізвищем – Юхима Лизогуба. Багато років дружиною Петра Дорошенка була Євфросинія Павлівна – уроджена Яненко. Вона була донькою соратника і родича Богдана Хмельницького – Павла Яненка-Хмельницького, котрий був свого часу київським полковником. Звичайно, для Дорошенка це був винятково важливий союз. Утретє він одружився вже в Московській землі – з Агафією Борисівною Єропкіною. Від цього шлюбу в Петра Дорофійовича було троє синів і донька, і саме союзові Єропкіної та Дорошенка зобов’язана своїм народженням правнучка гетьмана – Наталія Гончарова – дружина О. С. Пушкіна.

Досить глянути на список старшин, які підтримали обрання Петра Дорофійовича гетьманом, щоб зрозуміти, наскільки важливими у його житті були описані нами родинні зв’язки. Звичайно, за часів Руїни брат часто йшов на брата, але він же, навіть представляючи табір противників, міг порятувати родича від неминучої загибелі, посприяти звільненню з полону, вчасно попередити про назріваючі інтриги.

Але всі матримоніальні комбінації Петра та його братів були попереду, а спочатку доводилося сподіватися на суспільний стан батьків і власні здібності та наполегливість. Родина Дорошенка володіла землями в околицях Чигирина, Дорофій, як уже було сказано, мав полковницький чин – отож, у Петра були чудові перспективи, якими він і скористався. На жаль, даних про навчання майбутнього гетьмана в істориків немає. Проте ми навряд чи помилимося, припустивши, що він дістав традиційно непогану для козацької еліти того часу освіту – або в стінах Київської академії – вищого навчального православного закладу, або в єзуїтському коледжі. Зміст написаних ним листів та універсалів, записи промов, спогади сучасників свідчать про те, що Дорошенко добре знав не тільки російську, польську і непогано – татарську мови (що, на наш погляд, було цілком природно для будь-якого активного учасника політичного і військового життя козацтва), але й латину – мову дипломатії і науки. Переконуючи в чому-небудь слухачів або читачів, гетьман вдавався і до прикладів із всесвітньої історії. Включення його вже в молодому віці до найрізноманітніших посольств (причому на перших ролях) також промовляють на користь припущення про освіченість, дипломатичні здібності, глибокий розум Дорошенка. До речі, він, мабуть, був і доволі дотепною людиною, а документи видають у ньому винахідливого демагога – коли потрібно, Петро Дорофійович уміло переходив на патетику, іншим разом – виявляв «уїдливість», непохитність в оцінках.

вернуться

3

Вольності Війська Запорозького – це назва досить великої території, на яку розповсюджувались ці вольності.

вернуться

4

Під містом Хотин (на кордоні з Молдавією) у 1621 році велися бойові дії між об’єднаними польсько-козацькими силами з одного боку і турками – з іншого. Козаками командував гетьман Петро Сагайдачний, який дістав тут поранення, що виявилося смертельним.

вернуться

5

Першою дружиною Григорія Дорошенка була якась Кононович-Посудевська – представниця любецької шляхти. Її брат був активним прихильником Юрія Хмельницького. Після смерті другої дружини Григорій сватався до доньки відомого лівобережного полковника Василя Золотаренка, але врешті-решт обвінчався з донькою сердюцького полковника Мовчана.

вернуться

6

Пернач – невеликий жезл із шестиперою верхівкою – символ влади козацького полковника.

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело