Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 33

• Предыдущая
• 33/88
• Следующая

Їхню бесіду перервав несподіваний приїзд пана обер-єгермейстера. Після чергового кровопускання імператриці нарешті полегшало, тож Олексій з милостивого дозволу государині помчав до Олександро-Невської лаври. Він дуже нудьгував, тому що відповідно до найвищого циркуляра листуватися з братом не міг, а мав лише право передавати настанови й поради через Ададурова.[6]

– Здоров будь, братику мій дорогоцінний!!! – заволав Олексій Григорович ще з порога, разом з тим намагаючись звільнитися від ченців і послушників, що всіляко заважали незваному гостеві проникнути в помешкання отця настоятеля. Брати обійнялися й розплакались. Потім довго вибачалися перед архімандритом, що лише посміхався в сиву широку бороду та нишком змахував мимовільні сльози розчулення.

Прийнявши в підсумку благословення отця настоятеля, повернулися до Гафії. Тут обер-єгермейстера також прийняли дуже тепло. Посадивши братів за швидко накритий стіл, господарка завбачливо зникла, надаючи їм можливість наговоритися досхочу. Зміни, що відбулися з Кирилом, вразили старшого брата, тож він незабаром перейшов до найцікавішої теми:

– Що ж, Кирилко, тепер варто подумати, як би представити тебе при дворі, але щоб не просто так, а якомога ефектніше… Думаю, успіх тобі буде забезпечено! Тільки б дочекатися зручної нагоди, тільки б дочекатися…

Санкт-Петербург, весна 1745 року.

Під час перебування в Олександро-Невській лаврі брати так нічого й не придумали. Однак незабаром нагода представилася: імператриця одужувала, тож зажадала маскараду з феєрверком й іншими подібними розвагами. Попри те, що вона вже давно вийшла з дитячого віку, Єлизавета Петрівна очікувала свята з нетерпінням, властивим хіба що цікавій маленькій дівчинці, й увесь час розпитувала фаворита, що роздавав численні вказівки прислузі:

– Олесеньку, а запрошення ти розіслав?

– Так, моя панночко, розіслав.

– Нікого з намічених гостей не забув?

– Як можна, моя панночко, як можна?!

– А феєрверки замовив?

– Будуть у тебе найкращі феєрверки, які тільки можна дістати!

– А музиканти?

– І музиканти, і співаки – всі, всі будуть…

– А сюрприз? – муркотіла імператриця й мружилася, немов розніжена кішечка на сонечку.

– І сюрприз станеться неодмінно.

– А який сюрприз, Олесеньку?

– Зачекай, моя панночко, і сама все побачиш.

– Ну, то який же?! Який, який?

– Якщо скажу заздалегідь, буде нецікаво.

– Цікаво, Олесеньку, ще й як цікаво!

– Сюрприз, моя панночко – він на те й сюрприз, щоб не знати про нього заздалегідь. На балу сама все побачиш. А якщо все тепер же розповісти…

– Одне тільки слівце, Олесеньку, один-єдиний натяк!..

– Усьому свій час, моя панночко, всьому свій час…

Загалом, фаворит всіляко уникав намагань імператриці вивідати його секрет. Государиня ж надувала пухкі губки, від чого ще більше нагадувала дитину, й тікала геть, удаючи смертельну образу… яка зазвичай тривала не більше півтори години, потім же наполегливі спроби вивідати секрет повторювалися. Олексію лишалося єдине – стоїчно терпіти приставання Її Імператорської Величності, аби тільки не пробовкнутися…

Між іншим, приховувати було що! До придворних розваг Кирило відмінно підготувався. У Венеції були придбані прекрасні машкари, у Парижі пошита безліч шикарних костюмів. Окрім місячного навчання танцям у «фехтувальника» месьє Поля, парубок узяв кілька уроків балету під час перебування у Франції, в Італії відвідував учителів співу. У салонах різних мадемуазелей, куди його тягали друзяки-студенти, він навчився вести витончені світські бесіди «про все і ні про що конкретно», відточив уміння триматися невимушено і з належним достоїнством. Перед коротким візитом до Фрідріха Прусського, на настирливу вимогу Теплова, довелося вивчити палацовий етикет…

Загалом, час у Європі минув недарма. Парубок вдягався за останньою модою, не дуже яскраво, але добротно. Незграбність зникла, Кирило рухався плавно й упевнено, немов барс. Добре розмовляв німецькою і французькою. Нарешті, світлий пушок на губах і підборідді огрубів уже настільки, що його доводилося час від часу зіскрібати бритвою.

Одне слово, юнак змужнів! Розглядаючи при зустрічах брата, Олексій прикидав, який фурор зробить поява Кирила при дворі, й нишком потирав руки.

І от настав довгоочікуваний вечір. Одягнений у зелений оксамитовий костюм Короля Гірських Ельфів, тримаючи в руках дерев'яний позолочений ціпок з величезним смарагдом, обер-єгермейстер віддавав останні настанови слугам. Єлизавета Петрівна з нагоди свята вбралася в привезений з Парижа костюм Смарагдової Феї, тим самим ненав'язливо, але доволі прозоро натякаючи на прихильність до фаворита й готовність підкорятися його волі.

Продемонструвати таку готовність государиня поспішила, коли Олексій змахнув ціпком і з награною бундючністю мовив:

– Можна починати, Ваша Імператорська Величність!

Імператриця радісно кивнула і вдарила в церемоніальний дзвін, оголошуючи початок свята. До палацу потягнулася низка карет, зали наповнилися пишно вирядженими гостями: тратами й арлекінами, циганами й турками, магараджами й падишахами, метеликами й совами… Загалом, важко сказати, яких костюмів тут тільки не було!

Хоча ні, жодна жінка не ризикнула одягнутися феєю – але це зрозуміло: знаючи характер своєї коханої, Олексій ненав'язливо порекомендував запрошеним не розлючувати Її Імператорську Величність і не влаштовувати «конкуренцію фей». Тому Смарагдова Фея була на святі одна-єдина – прекрасна й неповторна…

Вибагливо одягнені слуги розносили вино й інші хмільні напої, а також легкі закуски. Коли потік карет ущух, церемоніймейстер оголосив танці. Відкривалася ця частина програми новомодним полонезом, величним й урочистим, попереду всіх виступила государиня зі своїм фаворитом. Пари за парою повільно рухалися залою, згинаючись в уклонах.

Потім відбувся обмін партнерами, і випещену ручку імператриці граціозно перехопила зненацька сильна рука Чорного Шахового Короля. Єлизавета Петрівна здійняла на незнайомця здивований погляд. Двометровий красень був одягнений у чорний оксамитовий костюм, доповнений чорним плащем з картатою, як шахівниця, підкладкою, горду голову з каштановим кучерявим волоссям вінчала золота корона, верхню частину обличчя закривала чарівна венеціанська машкара, прикрашена золотим тисненням і дрібними дорогоцінними камінчиками. Незнайомець рухався м'яко й граціозно, легко виконував найскладніші па.

Хто він такий?!

Однак государиня не встигла нічого зрозуміти, оскільки обмін партнерами повторився, і Єлизавета Петрівна знов опинилася поруч з Королем Гірських Ельфів. Імператриця завертіла головою, намагаючись угледіти, куди ж подівся Чорний Шаховий Король, однак він немов крізь землю провалився.

– Сюрприз!.. – ледь чутно шепнув обер-єгермейстер, на мить наблизивши губи до вушка государині, в якому іскрилася смарагдова сережка. Не в силах приховати цікавості, Єлизавета Петрівна злегка ляснула віялом руку фаворита: скажи ж нарешті, хто це?! Обер-єгермейстер щось вимовив, і хоча через музику слів було не розібрати, однак по рухах губ вона вгадала відповідь:

– Терпіння, моя панночко, терпіння!..

Тут танець скінчився, і Олексій проводив заінтриговану імператрицю до трону. Знов заграла музика, в інших залах також ожили оркестри, сховані в задрапірованих нішах. Тепер весь палац наповнився стрункими рядами танцюючих.

Єлизавета Петрівна намагалася не пропускати жодного танцю. Чорний Шаховий Король то зникав із зали, то знову з'являвся у найнесподіваніший момент, щоб пройшовши з імператрицею черговий танцювальний тур, повернути її обер-єгермейстерові і вкотре зникнути. Чим довше це повторювалося, тим сильніше розпікала цікавість Її Імператорську Величність.

Втім, це почуття мучило не лише государиню: вже мінімум половина гостей перешіптувалася в марній надії з'ясувати, хто він такий – цей загадковий Чорний Шаховий Король?! Не витримав навіть канцлер Бестужев-Рюмін, що підбіг до імператриці із запитанням:

• Предыдущая
• 33/88
• Следующая