Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 38

• Предыдущая
• 38/88
• Следующая

– Дуже талановитий, государине матінко! А головне, відданий справі. Наприклад, він мені не тільки зі Статутом допоміг, але й зі складанням бюджету.

– Ну що ж, дорогий графе, якщо Теплов настільки талановитий, як ти стверджуєш, то нехай і допомагає тобі надалі управляти Академією! Згоден?

– О-о-о, звісно, звісно ж!

– Я накажу встановити йому гідне жалування й надати повну свободу дій. А тобі, Кириле Григоровичу, віднині знов дозволяється бувати при дворі…

– Дякую, государине матінко, красно дякую!!! – заволав Розумовський і навіть підстрибнув у своєму кріслі від радощів.

– Немає за що, графе, – посміхнулася настільки дитячому захвату Єлизавета Петрівна. – Бувай при дворі, коли побажаєш… але, зрозуміло, і про віддану тобі в піклування Академію не забувай. І ще дивись мені, на Велику княгиню Катерину Олексіївну не дуже заглядайся: не твого поля ягода… Зрозумів?

– Чого вже тут не зрозуміти, государине матінко!

– Отож бо. А тепер можеш іти… Ні, от іще про дещо забула сказати…

– Про що саме?..

У голосі Кирилка миттю прорізалася тривожна нотка.

– Нічого страшного, не хвилюйся так! – посміхнулася імператриця. – Просто хотілося поставити тебе до відома, що через три дні в палаці відбудеться бал-маскарад, на якому я бажаю бачити і тебе, і Теплова. Запрошення вам обом привезуть сьогодні ж до вечора. От тепер точно все, люб'язний Кириле Григоровичу!

Так почався новий етап у розвитку Санкт-Петербурзької Її Імператорської Величності академії наук. Теплов узяв на себе безпосереднє керівництво, Кирилко забезпечував швидке вирішення господарських питань. Їм удвох доводилося виконувати величезну роботу. До Академії були запрошені архітектори й садівники, які зайнялися будівництвом і прикрасою академічної території. Старі дерев'яні будинки були знесені, кам'яні нарешті відремонтовано, заново пофарбовано й побілено. Академія поступово облагороджувалася, з'явилися доріжки, лавочки, навіть невеликі клумбочки.

Виникли й нові кафедри. Професорам було надане житло й призначене гідне жалування, що виплачувалося регулярно, без запізнень. Теплов наводив порядки, роздаючи детальні інструкції й вимагаючи їхнього неухильного виконання.

Втім, зміни подобалися не всім. За проповідь норманізму довелося розжалувати Міллера, а Шумахера завалити роботою в канцелярії, щоб не тинявся Академією без діла. Аналогічними мірами колезький асесор ліквідував донощиків і кляузників, заборонив бійки, домігся того, щоб усі спірні питання вирішувалися шляхом переговорів.

Щоправда, іноді доводилося порушувати власні ж правила. Наприклад, Теплов пригрозив Тредіаковському шпагою за постійне свавілля. Поет дуже злякався (про те, як вправно Григорій Миколайович володів холодною зброєю, давно ходили легенди) і написав кляузу імператриці. Вся Таємна розшукових справ канцелярія реготала до сліз, читаючи цей шедевр виказування! Втім, справа розв'язалася сама собою: Тредіаковський опанував себе, поступово призвичаївся до нововведень і, на втіху Теплову, навіть зробився їхнім палким шанувальником.

Іншим разом Ломоносов, що здавна конфліктував з колезьким асесором, спробував вирішити чергове спірне питання звичним для себе шляхом – на кулаках. Випивши для хоробрості неабияку порцію хлібного вина[7], Михайло Васильович відправився в кабінет неофіційного керуючого. Невисокий щуплий Теплов сидів в улюбленому дубовому кріслі й щось зосереджено писав, коли до нього увірвався вчений-рудознавець, що нагадував розлюченого бика. Очі гіганта були налиті кров'ю, величезні кулаки загрозливо стиснуті.

Григорій Миколайович миттю підхопився, вийшов з-за столу і попросив відвідувача зберігати спокій. Ломоносов не став вислуховувати його, а одразу ж кинувся в атаку… І тут сталося щось незрозуміле: Теплов начебто спокійно стояв на місці, як раптом ніби в повітрі розчинився й миттю виник поруч, дещо осторонь, тож величезний кулак гіганта зі всієї сили врізався у стіну!

Завивши від болю, рудознавець з моторошним горланням упав на підлогу, Теплов же спокійно вийшов з кабінету. На гуркіт падіння, пронизливі зойки й розпачливу лайку Ломоносова збіглося півакадемії. Учені з потаємним задоволенням і навіть з деякою зловтіхою спостерігали, як підпилий гігант намагається атакувати знов і знов, безуспішно молотячи збитими в кров кулаками повітря, а верткий Теплов раз у раз спритно ухиляється від ударів, незмінно виринаючи за спиною нападника.

Нарешті колезькому асесору все це набридло, і він повернувся до кабінету зі словами:

– Що ж, ви можете бити ні в чому невинні стіни й падати, скільки вашій душі завгодно, а мені, знаєте, працювати пора.

Після того випадку над Ломоносовим потішалися всі без винятку! Тому Михайло Васильович здебільшого відсиджувався тепер у лабораторії. Втім, незабаром з Академії пішов Гмелін, тоді Теплов передав залишену без куратора кафедру хімії саме Ломоносову. Далі ж Михайло Васильович узявся вести курс експериментальної фізики, що мав приголомшливий успіх…

Справді, попри кепський характер, задиристу вдачу й нестриманість, Ломоносов був дійсно талановитим, складав трактати, продовжував складні дослідження з кольоровим склом і пічними кахлями, вивчав склад венеціанського лаку й берлінської лазурі, працював над створенням спеціальних словників. А на довершення писав хвалебні оди государині, тим самим викликаючи у Її Імператорської Величності досить позитивні емоції… які, до того ж, досить щедро оплачувалися.

Довідавшись, що її молодшенький синок у настільки юному віці (лише у вісімнадцять рочків!) посів таку високу посаду, стара Наталя Розумиха невпинно вимагала влаштувати в Академію на керівні посади добру половину родичів з Леміша. Швиденько розписавши свою «табель про ранги», вона для початку надіслала в Санкт-Петербург двох дядьків.

Якось на територію Академії наук в'їхав навантажений скарбом віз, з якого зістрибнули два мужики в ошатних жупанах, широких, схожих на турецькі шароварах і рясно змащених дьогтем чоботях, надягнутих спеціально з нагоди перебування в столиці. Незвані гості дивовижною мовою заходилися пояснювати першому зустрічному (яким виявився садівник Єгор), що прибули аж із самого Леміша особисто від графині Наталії Дем'янівни Розумихи, щоб розшукати найголовнішого в Санкт-Петербурзі графа Кирилка Розума, першого серед місцевих графів і всіляких вчених людей.

Гостей відвели до Розумовського, який зовсім випадково з'явився в Академії: адже практично всіма тутешніми справами давно й успішно відав Теплов, тож офіційний керуючий бував тут лише наскоками – перевірити, чи добре йдуть справи.

Ким були дивні гості, Кирило поняття не мав, доки не прочитав листа матері, в якому було сказано: ці люди – твої троюрідні дядьки, тож будь ласка підбери для них в Академії найважливіші посади, оскільки вони надзвичайно розумні й освічені… На ділі ж з'ясувалося, що один з дивних гостей ледь читає, а іншій грамоті взагалі не навчений, зате вміє красиво виводити першу букву свого ім'я – при цьому гордо йменуючи таке мистецтво «поважним підписом». Обидва новоспечених кандидата в начальники хотіли посад прибуткових і необтяжливих. Загалом, скромністю явно не вирізнялися…

Юнак відправив дядьків у гостьовий флігель, спеціально для подібних випадків зведений, сам же поспішив до Теплова за порадою. Колезький асесор, який тримався з незмінною сухістю, ввічливо запропонував Розумовському прилаштувати родичів сторожами в бібліотеку Академії. Назву для цієї посади придумав надзвичайно гарну: «нічний управитель»! Коло їхніх обов'язків зводилося до того, щоб уночі (коли всі й без того спали!) не пускати нікого на територію бібліотеки.

На жадану посаду були зараховані обидва родича одночасно, чергували вони в бібліотеці поперемінно. Неписьменний під час чергувань мирно спав, зате грамотний цілі ночі просиджував над книжками й рукописами, повільно, літера за літерою розбираючи вчені слова. Пристрасть до науки і занапастила небораку: один раз він заснув за читанням, перекинув запалену свічку на рукопис – здійнялася пожежа, частина бібліотеки згоріла, а разом з нею і грамотний «нічний управитель».

• Предыдущая
• 38/88
• Следующая