Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 72
- Предыдущая
- 72/88
- Следующая
– Ти сам себе аж ніяк не з кращого боку виявив, Степане Івановичу! – зупинила начальника Таємної експедиції государиня. – Занадто багато честі буде козацькому хорунжому, якщо за ним почне ганятися сам король, а от твоїм людиськам не завадило б виявити моторність, коли потрібно.
Шешковський лише мовчки вклонився. Імператриця невдоволено підібгала губи й коротко кинула:
– Далі!
– Далі, государине, назвавшись старообрядником і удавши каяття, Омелька Пугачов безперешкодно повернувся в Російську імперію, одержавши при цьому припис оселитися серед інших покаянних віровідступників у Мечетній слободі на Іргізі. Як можна зрозуміти з подальших дій самозванця, таке повернення й було справжньою його метою. Бо почувши восени минулого року про безлади в лавах яїцького козацтва, Омелька Пугачов негайно кинувся туди нібито для закупівлі в'яленої риби. Насправді ж зустрівся з одним із заколотників – Денисом П'яновим, у розмові з яким назвав себе врятованим від передчасної смерті государем російським Петром III.
– Що-о-о?!
Катерина Олексіївна сполотніла.
– У розмові з цим Денисом П'яновим бунтівник Омелька Пугачов… – почав Шешковський, однак був одразу зупинений пронизливим лементом государині, що під кінець перейшов у верещання:
– Рік тому!.. Вже цілий рік тому цей нахаба посмів називатися ім'ям мого покійного чоловіка, а мені так нічого й не доповіли?! Я ж повеліла!.. Я ж наказала не приховувати від мене подібних випадків!!! Доповідати про кожен!.. Негайно доповідати!!! Особисто!!!
– Не було сенсу турбувати Вашу Імператорську Величність…
– Що я чую?! Як це не було сенсу?! У чому ж тоді сенс, Степане Івановичу – невже в тому, щоб дозволити нахабному самозванцеві взяти в облогу Оренбург, піддаючи ризику життя моїх вірнопідданих?!
– Зрозуміло, сенс також і не в цьому, государине-матінко.
– У чому ж тоді?! Будь ласка, поясни!!!
– Сенс у тім, що ми довідалися від князя Радзивілла. Пригадуєте, я доповідав Вашій Імператорській Величності про його розмову з графом Розумовським?
– Ах, он воно що…
Катерина Олексіївна трохи стримала гнів, намагаючись зрозуміти, до чого веде начальник Таємної експедиції.
– Саме так, Ваша Імператорська Величність! Ризикну нагадати, що Кирило Григорович повідав Пане-Коханку про те, що десь у потаєному місці, відомому йому одному, тихо живе дочка покійної государині імператриці Єлизавети Петрівни, прижита нею від Олексія Григоровича Розумовського. Наскільки можна зрозуміти, нині на очах в усіх розвертається складна комбінація, що має метою звести на престол російський оцю саму князівну, народжену в морганатичному шлюбі.
– А яке відношення до цього має бунтівник Омелька Пугачов?
– Він покликаний усього лише відволікти нашу увагу від кандидатки на престол.
– Ти думаєш?..
– Думаю, Ваша Імператорська Величність! За минулий рік самозванець був упійманий, знову втік з-під варти і знов почав титулувати себе государем Петром Федоровичем. Але наскільки можна судити за наявними відомостями, ні рік тому, ні нині люди не надто вірять у те, що саме це дивом урятований государ.
– Проте за ним пішла кількість людей, достатня для облоги Оренбурга!..
– За Омелькою Пугачовим пішла голота, що бешкетує на землях бунтівного яїцького війська, не більше. Смішно було б думати, що з такою підтримкою він хоча б дійде до Санкт-Петербурга! Не те щоб навіть спробувати зійти на трон…
– Степане Івановичу, люди дурні й корисливі, від них можна чекати чого завгодно!
– Люди дурні, так… але ж не в самих людях справа! Є ще відносини між державами, а вони зараз доволі напружені. Як ви гадаєте, побачивши на троні нашої імперії козака-заколотника, чи приймуть його у своє коло європейські монархи?
– Вороги Росії приймуть!
– А друзі й союзники Росії? Дружні Вашій Імператорській Величності правителі що будуть робити?
Катерина Олексіївна замислилась. Розцінивши її мовчання як добрий знак, Шешковський продовжив розвивати думку:
– Отже, легко бачити, що спроба воцаріння на російському престолі самозванця Омельки Пугачова обернеться новою війною на просторах Європи, результат якої передбачити доволі складно. А тому такий варіант розвитку необхідно відкинути.
– Тоді навіїцо ж?
– Государине-матінко, зрозумійте нарешті, що цей хорунжий усього лише підкуплений членами Барської конфедерації, по щастю нині повністю розгромленої, щоб зіїрати роль прохідного пішака в шахах: якщо ця фігура пройшла на дошці всю вертикаль з восьми клітинок, тоді її міняють на яку завгодно старшу фігуру – наприклад, на королеву… що досить близько до нашого варіанта!
– Ти хочеш сказати, Степане Івановичу…
– Я не просто хочу сказати, Ваша Імператорська Величність – я з повною впевненістю стверджую, що поки вся наша увага буде прикута до земель яїцького козацтва, зовсім з іншого боку виникне справжня небезпека в особі дочки графа Олексія Розумовського й государині Єлизавети Петрівни! І хоч вона дитя морганатичного шлюбу, однак в її жилах тече кров Петра Великого… Отаку претендентку на престол із задоволенням сприймуть не тільки недруги Росії, але й, можливо, деякі наші нинішні союзники! А залишившись у переважній меншості, найбільш вірні не насміляться…
– Я зрозуміла твою думку, Степане Івановичу, дякую, – владним жестом государиня зупинила начальника Таємної експедиції. – Змушена визнати, що здогади твої доволі правдоподібні. Але в такому випадку чи вдалося тобі дізнатися якісь подробиці про цю… про цю…
Імператриця заклацала пальцями, намагаючись пригадати ім'я нахабної конкурентки.
– На мій найглибший жаль, Ваша Імператорська Величність, нічого нового про цю саму князівну Тараканову…
– От-от! Князівна Тараканова – так звуть цю особу?
– За наявними у нас відомостями, її звуть саме так. Однак, хоч як глибоко мені шкода, на цьому відомості про таємну спадкоємицю Петра Великого вичерпуються.
– Але ж те саме ти доповідав мені й минулого разу?!
– Цілком справедливо, государине.
– Але ж це було…
– Це було більше трьох років тому, Ваша Імператорська Величність.
– І за ці роки?..
– Що поробиш, граф Розумовський гранично обережний. Якби він побільше розповів цьому пихатому індикові Радзивіллу!..
– А чи існують інші способи вивідати бодай щось про цю саму князівну Тараканову?
– Іншим способом було допустити втечу з-під варти бунтівника Омельки Пугачова… – Шешковський глянув спідлоба на імператрицю й додав обережно: – І от бунтівник втік, тож навіть це нещастя незабаром обернеться на краще.
– Це чому?!
– Ми розраховуємо, що в такому випадку князівна Тараканова швидко виявить себе.
– І що ж?..
– Наш розрахунок поки що не виправдався, – гірко зітхнув начальник Таємної експедиції.
– Степане Івановичу, Степане Івановичу! Скільки ж нам іще очікувати накажеш?!
Шешковський тільки руками розвів.
– І це вся твоя відповідь?! – у тоні імператриці відчувалася перцева гіркота.
– Зрозуміло, ні!
Государиня глянула на начальника Таємної експедиції з потаємною надією.
– Що ж ти пропонуєш?
– Ви самі мені колись порадили вибити клин клином. Доки Розумовський вичікує, як стане діяти його прохідний пішак…
– Ти маєш на увазі бунтівника Омельку Пугачова?
– Його, його, Ваша Імператорська Величність! Отож, поки Розумовський вичікує, ми повинні вивести на шахівницю свій прохідний пішак.
– Ага, отже, ти не забув про ту давню вказівку?..
Імператриця самовдоволено посміхнулася.
– Я незмінно схиляюсь перед мудрою прозорливістю Вашої Імператорської Величності! Адже саме ви свого часу звернули мою увагу на так звану «султаншу», що розбурхала весь Париж.
І відступивши на крок, Шешковський відважив государині низький уклін. Напружене досі обличчя Катерини Олексіївни розгладилося: такий комплімент був приємний, годі й казати… Але окрім іншого, тепер імператриця заспокоїлася остаточно. Ще б пак, адже хоч і з подачі Теплова, але все-таки саме вона придумала настільки хитру комбінацію! Таємній же експедиції залишалося тільки втілити ідею в життя. А якщо так, то хвилюватися нема про що – рано або пізно вони виграють!
- Предыдущая
- 72/88
- Следующая
