Пустоцвiт - Литовченко Олена - Страница 74
- Предыдущая
- 74/88
- Следующая
Але тут, у Венеції стався перший конфуз: високошляхетна принцеса Азовська-Володимирська прибула на місце зустрічі… з однією-єдиною служницею – Фантиною! На запитання:
– А де інші? Можливо, на кораблі? – князь почув цілком розумну відповідь:
– Не варто привертати увагу пишним почтом, це небезпечно, у Порту ми прибудемо інкогніто, тому вистачить з мене й однієї служниці.
Безсумнівно, все це цілком розумно, однак де ж кухар, медик і лакеї?! Де кошики з провізією й вином?! Розраховуючи на свиту принцеси (як було домовлено ще у Цвейбрюккені), Радзивілл не взяв із собою навіть слугу. Але на той момент він був просто осліплений блиском мигдалеподібних темно-карих очей високошляхетної Єлизавети, тому геть утратив здатність міркувати тверезо.
Пане-Коханку зійшов разом з нею на борт корабля… і тут його щасливе життя закінчилося, зате почалося справжнє пекло, дорога в яке пролягла через місце найвищого земного блаженства – тобто, через любовно приготовлену постіль!!!
Увечері першого ж дня плавання, сидячи в себе в каюті, мрійливий Радзивілл вибудовував сміливі плани підкорення неприступної красуні. Підбирав слова, відточував фрази, заплющував очі й уявляв, як нарешті наважиться взяти її за руку, вкриваючи поцілунками кожен пальчик…
Двері повільно відчинилися, князь інстинктивно вдихнув аромат її парфумів, голова пішла обертом… Принцеса Азовська-Володимирська завмерла на порозі його каюти як примара. Обличчя він не бачив, тільки лише споглядав чарівний силует. Кароль задихався від бажання підійти до неї, але щосили стримував цей порив і тільки молив долю, щоб спокусниця не зникла зовсім.
Вона постояла якийсь час і легким метеликом пурхнула просто в його обійми. Боже, яке блаженство: він стояв і притискав її до себе!!! Вона ж покривала обличчя князя легкими поцілунками… Почуття переповняли його, він безумно хотів кохатися з цією жінкою. Різким рухом Кароль підхопив її на руки, вона ледь чутно застогнала… їхні губи злилися в полум'яному поцілунку…
Наступної ж миті принцеса вже лежала на величезному ліжку перед князем. Радзивілл спритно розстебнув жилетку й жбурнув її кудись назад. Зірвавши із себе мереживну сорочку, відправив слідом за жилеткою. Тремтячими від напруги пальцями почав розв'язувати стрічки на сукні спокусниці. Але стрічки не піддавалися, тож він рвонув тканину щосили… І пережив найглибший шок, тому що перша ж спроба зірвати з принцеси сукню була зупинена істеричним криком:
– Каролю, обережніше, бо ви відірвете мені всі застібки!!!
Слідом за тим сталося щось незбагненне: високошляхетна принцеса роздягнулася сама, без допомоги служниці – князеві Радзивіллу було дозволено всього лише розшнурувати їй корсет, причому з постійними окриками й застереженнями. Потім з акуратністю природженої покоївки принцеса дбайливо розклала численні предмети дамського вбрання на полицях, прибудованих у кутку каюти, й лише після цієї хитромудрої процедури зависла на шиї у князя.
Тепер Радзивілл дивувався, як після пережитого тоді шоку не втратив самоконтролю й не вдарив у бруд обличчям… Та яка ж це високошляхетна пані стане проявляти настільки підозрілу турботу про знехтуваний одяг?! Справді, що таке сукня? Дурниця, дрібниця!!! У принцеси Азовської-Володимирської було три скрині суконь, а у разі потреби Пане-Коханку готовий був подарувати їй ще хоч тридцять три скрині з такими точно або ж набагато кращими вбраннями…
І раптом підняти крик через якісь застібки?!
Не викликати для розшнуровки корсета свою ледачу служницю?!
Такого неподобства не дозволила б собі жодна шляхетна пані – а їх у житті темпераментного князя було вдосталь!
Поводитися в такий спосіб могла хіба що покоївка, праля… служниця…
Саме служниця, як і її непутяща Фантина!
Але наступним ранком сталися одразу дві події, що зіпхнули нещасного Радзивілла в безодню непідробного розпачу. Пане-Коханку все ще дрімав на зім'ятій постелі, не в змозі прочухатися після пережитого напередодні потрясіння, а принцеса Азовська-Володимирська вже вислизнула з каюти й незабаром повернулася, принісши з собою пляшку огидного смердючого пійла, що матроси судна йменували «справжнім ромом». Протягом найближчої півгодини вміст пляшки невеликими порціями перемістився у шляхетний шлунок принцеси Азовської-Володимирської, що незрозумілим чином уцілів після настільки тяжкого випробування.
Пійло явно вдарило їй у голову, бо високошляхетна Єлизавета встала, похитуючись, повела прекрасним плічком, халат її розкішного пеньюара зісковзнув на підлогу…
І тут Пане-Коханку з жахом виявив, що ніякої нічної сорочки під халатом у принцеси немає!!!
А отже, халат пеньюара вона носила просто на голе тіло!
І в отакому непотрібному вигляді, виходить, тільки-но ходила до брудних матросів…
Що ж це таке, врешті-решт?! Це в якому ж хліву виховувалася шляхетна Єлизавета, принцеса Азовська-Володимирська, щоб носити халат пеньюара на голе тіло?! І якого це дідька світська пані, що у Цвейбрюккені віддавала перевагу винятково витонченим білим винам, раптом перейшла на підозріле пійло, жадібно хлебтаючи його з горлечка пляшки?!
Отже, до кінця другого дня плавання найменші ілюзії князя Радзивілла щодо особистості його супутниці розвіялися остаточно. Пане-Коханку нарешті почав помічати незначні дрібнички, яким колись не надавав значення, але які, взяті разом, явно свідчили проти її шляхетного походження.
Скнарість і скаредність цієї жінки впадали в око.
Принцеса носила взуття до непристойності дешеве: колись Радзивілл не зауважував на це через довгі сукні, тепер же разючу невідповідність взуття й одягу важко було не помітити.
До речі, з'ясувалося, що вона неправильно вдягає панталони. Та й самі панталони виявилися зшитими з грубої бавовняної тканини.
Вона зовсім не піклувалася про своє тіло (яке, якщо придивитися пильніше, аж ніяк не було доглянутим… а ледь помітні шрами від фурункулів і карбункулів виглядали вкрай підозріло), тож на другий день від принцеси вже відчутно смерділо, немов від дешевої повії.
Під час їжі ця жінка моторно орудувала ножем, зате виделка становила для неї явну проблему. Тож на кораблі принцеса відкинула всі умовності й їла переважно руками.
Вона плутала назви фруктів (хоча, здається, виросла на Сході під крильцем у шаха Жамаса!) і явно не знала, як правильно їсти виноград.
Протягом перших днів плавання принцеса кілька разів назвала свого покійного батька «лідером усіх козаків». Оскільки ж розжалуваним українським гетьманом був Кирило Розумовський, а ніяк не його померлий брат Олексій, такий вислів видавався несусвітньою дурістю!
Нарешті, ця жінка називала Омеляна Пугачова своїм «братом Петером», хоча покійний імператор Петро Федорович доводився Єлизаветі Петрівні не сином, а племінником, тож дочка покійної імператриці й її морганатичного чоловіка Олексія Розумовського могла бути кузиною, але ніяк не сестрою Петра III!..
При бажанні Пане-Коханку міг би продовжувати дивний список нескінченно, але йому й без того стало зрозуміло, що ні краплі шляхетної крові династії Романових у жилах красуні-принцеси Азовської-Володимирської немає й бути не може. Отже, або це не та жінка, про яку говорив граф Розумовський, або вона всього лише самозванка, яка незрозумілим чином піддурила легковірного Кирила Григоровича…
Радзивілл схилявся саме до останньої версії, оскільки в дитинстві шляхетний граф Розумовський був справжнісіньким пастушком – звідки ж йому знати, як повинні поводитися виховані персони королівських кровей… та хоч би просто дворянського походження? От і попався колишній пастушок (втім, як і сам князь Радзивілл) у тенета, вміло розставлені колишньою служницею… колишньою покоївкою… колишньою пралею… колишньою повією… колишньою… А-а-а, чи не однаково?!
Головне, що через цю дурну помилку тепер розсипався весь дивовижний план. Усе, що було зроблено – виявляється, зроблене дарма. Пани конфедерати дарма постачали грішми спритного хорунжого Омеляна Пугачова, дарма сподівалися на допомогу Франції, Османської імперії й інших перспективних союзників… Усе це – дарма, дарма, вся ця метушня затіяна дарма!!!
- Предыдущая
- 74/88
- Следующая
