Выбери любимый жанр

Шості двері - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 15


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

15

— Зараз поїдемо за цiєю адресою, — керує Ада, розгортаючи папiрець, який їй дали батьки. — Влаштуємось, а потiм одразу — до iнституту, подамо документи. Тодi трiшки погуляємо. Я дам тобi свою бузкову блузку…

Господиня, з якою домовилася Адина мати, живе в самому центрi, їхати недалеко. Анна-Марiя iз захватом дивиться у вiконце тролейбуса. Мiсто барвисте, як палiтра художника, на вулицях люди якiсь iнакшi, нiж там, звiдки вони приїхали — веселi, усмiхненi, гарно вбранi. Найбiльше враження справляє молода жiнка в елегантних туфельках на високих тонких пiдборах. Анна-Марiя вирiшує, що обов'язково купить собi такi самi, а там — хоч трава не рости! На радощах, що Анна-Марiя вiд'їжджає, мачуха видала їй величезну суму — аж 200 карбованцiв, за умови, що це буде перший i останнiй внесок на облаштування життя пасербицi у столицi. «Далi — думай сама…» — сказала вона на прощання.

I тепер Анна-Марiя їде в тролейбусi, ковтає смачне лимонне повiтря великого мiста i вперше думає не про сенс життя, а про новi туфлi на високому пiдборi.

Цього ж вечора, стомленi, аж розiмлiлi вiд перших годин самостiйного життя, збудженi, щасливi, ледь перекусивши печивом, яке привезли iз собою, подруги виходять у мiсто на першу прогулянку. Iспити починаються через два тижнi, але дiвчатка не збираються гаяти цей час, вiдсиджуючись у будинку!

— Проживемо, — заспокоює Ада. — Предки обiцяли висилати грошi щотижня. А ти свої заховай, нам тут iще довго паритися. Може, влаштуєшся кудись на пошту чи прибиральницею — заробиш!

Мiсто крутиться перед очима завороженої Анни-Марiї, як карусель, як чарiвна парасолька в руках Оле-Лукойє. Вона весь час задирає голову — розглядає оголених атлантiв, що пiдтримують балкони мало не кожного будинку, заглядає в склянi вiтрини, вдихає аромат кави, яку готують мало не в кожнiй забiгайлiвцi.

— На нас звертають увагу… — шепоче Ада, коли вони проходять повз компанiю столичних хлопцiв. Вона налаштована на пригоди.

— Ти зi мною не пропадеш! — каже Ада. — Я не збираюся стояти в загальнiй черзi! Бачила, як на мене дивився той, iз кафедри, коли ми подавали документи? Я вже довiдалася, як його звати — дуже незвично — Стефан. Вiн, до речi, аспiрант i син ректора…

Ада — маленька, з пишним рудим волоссям, мiцно збита, з яскравою жовтогарячою помадою на повних губах. Анна-Марiя поруч iз нею почувається незграбною чаплею.

— Навiщо тобi туфлi на пiдборах? — усмiхається Ада. Проте Анна-Марiя вже тягне її до взуттєвого магазину, вона мрiє скорiше зробити першу дорослу покупку й позбутися своїх розтоптаних мокасин.

«Перше, що ти зробиш, коли почнеш заробляти грошi — купиш собi туфлi на високих пiдборах, — згадує вона напучування Калiостро. — Це — перша необхiднiсть для вродливої жiнки. Можеш одягнути найпростiшу сукенку, але туфлi мають бути бездоганними!».

У магазинi подруги довго роздивляються взуття. Анна-Марiя вперше примiряє високi пiдбори — легкi чорнi «човники» сидять на нозi, як улитi. Пiдбори тоненькi-тоненькi, з позолоченою стрiлкою посерединi. Анна-Марiя вже не може не купити їх, хоча коштують вони половину одноразового «внеску» мачухи.

Пiзнiше, коли на небi з'явився серпик молодика, подруги влаштовують похорон старих черевикiв Анни-Марiї в ботанiчному саду: пiднiмаються на порослий травою пагорб i закидають їх далеко в кущi! Густi чагарники миттєво поглинають їх. Починається нове життя. I в ньому немає мiсця для старих мокасин.

Пiсля дев'ятої вечора вулицi ще бiльше пахнуть кавою, до її аромату домiшується запах акацiї, вiд якого голова йде обертом. Дiвчата повертаються до квартири. Господиня вже спить, i вони, перешiптуючись, смiючись, застеляють вузькi лiжка бiлими накрохмаленими простирадлами.

Анна-Марiя вiдчиняє вiкно й радiсно спостерiгає, як мiсячне свiтло грає на позолочених пiдборах нових туфель, що стоять на пiдвiконнi. За вiкном життя ще триває — десь удалинi звучить музика, дзеленчать трамваї, чутно смiх. Анна-Марiя випростовується на прохолодному простирадлi й тiльки тепер розумiє, яким довгим був день. Вона вiдчуває, що це мiсто прийняло її, i вона знову повними грудьми вдихає його наркотичнi запахи — акацiї, кави, розiгрiтого за день асфальту…

Вона не здогадується, що вранцi на неї очiкує нове диво — соборнi дзвони, високi ноти яких увiрвуться в її сон тривожно й урочисто.

***

…Два тижнi Анна-Марiя їсть тiльки печиво (28 копiйок за пачку), запиваючи його окропом. Вона вирiшила не спокушатися i майже не виходить на вулицю — старанно учить ненависну алгебру… Iнодi заходить на кухню, щоб поставити чайник.

— Ти така худенька, — каже до неї господарка квартири Галина Степанiвна. — Давай хоч бульйону тобi наллю…

Анна-Марiя намагається не дихати, щоб запаморочливий запах не дав розслабитися. Бадьоро вiдмовляється, посилаючись на дiєту, i знову сiдає за пiдручники. Новини з позавiконня приносить невгамовна Ада. Вона десь пропадає цiлими днями. Але її успiхи не порiвняти з Анни-Марiїними.

— Ходили зi Стефаном у ресторан, — доповiдає вона, дiстаючи iз сумочки загорненi в серветку котлети «по-київськи». — Налiтай! Вступ менi забезпечено, вiн обiцяв. Звичайно, довелося дещо дозволити… Ти не хвилюйся, i для тебе я що-небудь вигадаю!

Вiд Ади пахне парфумами, сигаретним димом, вином, уся вона — суцiльне руде свято. Вона вже чудово розумiється на мiських маршрутах, назвах вулиць, цiнах i взагалi встигла накупити собi безлiч рiзних ганчiрок, а головне — моднячi джинси, якi щiльно обтягують її пишнi стегна.

— Тобi, звичайно, просто так не вступити, — зiтхає Ада. — Стефан каже, що цього року божевiльний конкурс… Може, прогуляємось?

Анна-Марiя стискає зуби. Нi, вона зобов'язана вступити! Iнакше доведеться викинути чудовi черевички на пiдборах у тi самi чагарники, попрощатися iз дзвонами… А для неї це вже неможливо!

***

— Я нiколи нi про що тебе не просила, чи не так? — Ада повернулася з чергового побачення, сидить на своєму лiжку й блимає на Анну-Марiю круглими чорними очима. — Якби не я — парилася б ти зараз на своїй розкладачцi. Ти цього хочеш?!

Вiд одного тiльки спогаду про розкладачку до горла Анни-Марiї пiдкочується солона нудота.

— Отже, — продовжує Ада, — не просила, а тепер — благаю! Стефан запрошує мене з тобою до нього в гостi. Не знаю, що вiн хоче вiд тебе, але дуже наполягав, мовляв, бажає познайомитися з моєю сестрою (я, до речi, сказала, що ти — моя сестра)…

— Ну навiщо менi йти? Iспити починаються через чотири днi! Та й одягти менi нiчого, — опирається Анна-Марiя.

— Вдягнеш мої джинси!

— Вони менi короткi!

— Нiчого — це останнiй писк моди, особливо в комплектi з твоїми новими туфлями! Ти не повинна мене пiдвести. Може, вiн хоче попросити в тебе моєї руки… Будеш правильно поводитися — вступиш до iнституту. Я вже постараюся, не хвилюйся!

Вранцi наступного дня Ада старанно пiдмальовує Аннi-Марiї повiки нiжно-блакитними тiнями, наводить «стрiлки», пiдфарбовує вiї новим брасматиком «Луї Фiлiп». В Адиних блакитних джинсах, на високих пiдборах Анна-Марiя має навiть дуже привабливий вигляд… Цього разу дзеркало пiдтверджує припущення тiтоньки Валi про належнiсть Анни-Марiї якщо не до королiвського роду, то до аристократичного — точно! Навiть волосся бiльше не дратує: пiсля болгарського шампуню, що продається тут у кожному галантерейному магазинi, воно лежить на плечах рiвною важкою хвилею. Ада додає останнiй штрих — щедро збризкує Анну-Марiю парфумами з вишуканого флакончика. Вiд цього запаху в тiєї аж голова йде обертом.

— Ти, головне, нiчому не дивуйся i не пручайся. Просто сиди, слухай, усмiхайся. Словом, не будь провiнцiйною дурепою! Запропонує сигарету — не вiдмовляйся. Вiд випивки, звичайно, теж. Пам'ятай, що це все ти робиш заради мене. Добре? Марi, Марi! Я так тебе люблю! Ти така гарненька, ти навiть сама не уявляєш! — Вона смикає Анну-Марiю, обiймає, кружляє у вальсi. — I пам'ятай — для тебе це такий самий шанс, як i для мене! Ну, що ми тут можемо без надiйної пiдтримки?!

15
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело