Сині етюди - Хвильовий Микола Григорович - Страница 105

• Предыдущая
• 105/114
• Следующая

- Для чого ви все це говорите? - спитав Топченко.

- Як для чого? - несподіване запитання сп'янілого репортера приголомшило.- Ну, знаєте, взагалі...

- От бачите! - тоном наставника сказав, глузуючи, ревізор,- «взагалі»... Невже ви не знаєте більш цікавої теми?.. Ви пробачте за різкість,- звернувся він до Лесі,- я не виношу органічно порожніх розмов.

Лесі знову заскеміло в грудях. Цей «нахабний» ревізор остаточно знахабнів, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула руку за вином і вмить випорожнила чарку.

- Браво! Браво! - закричав Бродський.- Браво! Леся повернулась до чоловіка і сказала чітко:

- Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотіла вина, то напевне не кричав би «браво»... Ти дозволиш мені,- додала вона,- піти з товаришем Топченком на виноградники?

- Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю піти туди.

Ревізор усміхнувся, подивився спідлоба на Валентина і промовив:

- Чи не ревнуєте ви мене до своєї дружини?

- А відкіля це ви взяли? - спитав репортер. Знову ж таки сміючись очима і позираючи на флегматичного Бергмана, Топченко сказав:

- Відтіля, що ви якось без охоти відпускаєте зі мною свою дружину.

Репортер зареготав хоч і не природним, але зате голосним реготом:

- Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдіть самі. Я тепер ні в якому разі не піду з вами.

Бродський сподівався, очевидно, що ревізор виявить шляхетність і поспішить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинів жаль, не трапилось.

- І прекрасно! - сказав спокійно Топченко і, взявши під руку Лесю, вийшов з нею за ворота.

Берестечко дрімало і ніжилось в проміннях гарячого південного сонця, коли ревізор заступав по пісках поселка. На вулиці - жодної людини, тільки в крайньому дворі якісь невгамовні швайцарці грали в крокет. Виноградарі відпочивали.

- Який все-таки культурний поселок,- сказав ревізор, зупиняючись в тіні спаленого сонцем дерева.- Не можна його рівняти з нашими селами. Коли там хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий відпочинок, коли там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок... Як ви на це дивитесь?

Лесі дуже приємно було, що Топченко звертається до неї з таким питанням: на такі громадського значення теми Валентин давно вже з нею не говорив.

- Ваші порівняння,- сказала Леся,- безперечно вдалі, але радісного в них дуже мало. Я ніколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним життям.

- Невже ви перший раз тут?

- В перший.

- Ну, це вже не по-товариському! - зі щирим обуренням сказав ревізор.- Невже ваш чоловік не міг жодного разу повести вас сюди? З розмов із ним я бачу, що він не раз тут був... Ні, це не по-товариському. Ви пробачте, від такого поводження з дружиною пахне старовинним домостроєм.

Леся усміхнулася дитячою усмішкою.

- Ви, мабуть, не помиляєтесь,- промовила вона.- Але що зробиш?

- Як що зробиш? Він же, здається, комуніст?

- Так. Комуніст.

Топченко ще з більшим обуренням поставився до вчинків Бродського. Він говорив, що «це неможливо», що за це - хай Леся ще раз пробачить йому - за це навіть з партії виключають, що і т. д. Іншого разу Леся, мабуть, не дійшла б до такої одвертости з малознайомою людиною і не дозволила б хоч би тому ж Топченкові говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то під впливом скандальних, негідних справжньої людини Валентинових вчинків, чи то під впливом випитого нею вина,- тепер вона слухала ревізора з великим задоволенням.

- Ви ще раз пробачте,- сказав Топченко й притиснувся ліктем до Лесіної руки.- Я, знаєте, не міг би так жити.

Леся здригнула: подивившись на Топченка і побачивши в його очах ласку і щире співчуття до неї, вона відчула в ревізорі саме ту людину, що про неї мріяла минулої ночі. Топченко помітив це. Він ще щільніш притиснувся був до жінки, але в цей момент дорогу їм пересік Бергман.

- А я найближчою доріжкою,- сказав Бергман.- От і обігнав вас. Ви не туди йдете. Кращі виноградники на цей бік.

І Леся і ревізор незадоволені були появою Виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Бергманові і, подякувавши йому за турботу, пішли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.

- Я вам не договорив,- сказав Бергман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обіду і що із-за неї й вибіг сюди.- Товариш Сірко не вірить ні мені, ні моїм колегам, а по суті, я турбуюся не за себе, не за своїх колег, а за державу.

І Бергман знову почав довге оповідання про те, як виноградарі коректно тримали себе в час громадянської війни, з якими вони зусиллями організовували виноградну кооперацію і т. д. і т. п., і тому він ніяк не розуміє, чому його і його колег позбавили права голосу.

- Цим позбавленням,- сказав Бергман,- ми зовсім розвалили кооперацію, бо позбавлених осіб було виключено із рядів кооперації.

- Ви поінформували б про це центр,- кинув, позіхаючи, Топченко.

- Як же! Інформували,- сказав Бергман, витираючи піт з чола. - Відношення до нас радянського уряду...

Виноградар став тут перелічувати всіх відповідальних осіб, що побували в Берестечку і що «так симпатично» ставилися до нього. А перелічивши, підійшов до одного із головних питань.

- Ви тільки подумайте,- сказав він.- За офіційними даними, скажімо. Дагестанської республіки робітник в Кизлярі дістає 50 копійок в день, в Дагестані середня ціна 1 карбованець. А у нас по сімнадцятирозрядній сітці з співвідношенням 1:8 річні робітники по 1 розряду дістають 18 карбованців. Це нормально? Як ви гадаєте?

- Нічого я не гадаю,- сказав ревізор, ще раз нарочито позіхнувши і зиркнувши на Лесю, що йшла, кудись мрійливо поглядаючи своїми трохи гарячими від вина очима.- Ви ясніш кажіть.

- Будь ласка! Я вас вже поінформував про дагестанські норми Слухайте наші. Підрізник у нас дістає 2 карбованці 48 коп. плюс 27% себто 67 коп. (начислення на всю зарплату складають: соцстрах - 16%, на утримання робочкома і ведення культроботи - 5 1/2% утримання будинку відпочинку - 1%, стипендіяльний фонд - 1/2% будівля нардому - ?%, помешкання робочкому і утримання столу роботодателів - 3 1/2% - всього 27%) - отже, 2 карб. 48 коп. плюс 67 коп. - 3.15. Купоросники, сапальники, терпійники...

Виноградар не вгомонявся. А коли він підійшов до довійськових цін і сказав, що підрізник дістав від нього «тільки 1 карб.», Леся по вернулась до нього і кинула:

- До війни він діставав 1 карб., тепер 2.48 (27% до рук його не попадає). Невже ви гадаєте, що це вже таке велике збільшення, коли взяти на увагу, що курс довійськового карбованця був вищий і ще революцію саме для робітників та селян і роблено?

- Справедливо! Цілком справедливо,- заметушився виноградар.- Але увійдіть і у наше становище.

Але лагідна Леся на цей раз не захотіла «увійти в становище» і подякувавши Бергманові за інформацію, чемно вклонилася і пішла з Топченком на дальній виноградник.

Південне гаряче сонце почало вже падати, але ще стояла шалена спека. На небі жодної хмари, в повітрі жодного хижака, наче вимерле все. Сипучі піски дюнами посувалися праворуч, і в цьому безмежному степу не було їм ні кінця, ні краю. І коли б не виноградні лози, що участками витикались то тут, то там, здавалося б, що це не наддніпрянський степ, а сама пустельна Сахара. Словом, далі йти не можна було, і тому ревізор і Леся повернули до Дніпра. І, як тільки вони ступили на високий берег, одразу повіяло холодком. І одразу ж розмову повернено було на відношення Валентина до своєї дружини.

- Це все-таки, їй-богу, домостроєм відгонить,- продовжував ревізор, сідаючи біля Лесі, що вже, найшовши тінь, вмостилась на береговій траві.- Як хочете, а я вас все-таки вважаю за ідеальну жінку. Такі жінки залишились тільки на провінції.

Леся розуміла, що Топченко просто говорить їй компліменти, що Топченко, повернувшись до Харкова, забуде про неї і саме на другий день, і все-таки Леся з задоволенням слухала ревізора, і все таки вона слухала б його без кінця.

• Предыдущая
• 105/114
• Следующая