Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 3

• Предыдущая
• 3/13
• Следующая

А вдруге знов, то щось уже не те...

Ця панія таки собі вродлива,

Та нам же що до неї, як вона

Нам панія, ще й клята бусурменка,

Ще й зрадниця?.. Он знов ідуть сюди...

Дочисть отут, а я піду здобуду

Гострішої лопати, ніж оця.

А то таку чорти дали копистку,

Що не вшкрябнеш нічого, хоч покинь!

Виходячи, зустрівається з Халілем і нехотя штовхає його.

 ВИХІД X

Xаліль увіходе.

Xаліль

Як смієш ти штовхать, гидотний псе?

Дивись, хто йде, джавуре кривовірний!..

Оце ж тобі! (Б’є.)

Панас

А щоб ти був пропав!

Дмитро

За віщо б'єш старого? Він не винен.

Хіба тебе штовхнути він хотів?

Xаліль

А, так!.. То на й тобі!

(Заміряється вдарити Дмитра, але той хапа його за руку.)

Дмитро

Стривай бо трохи!

Xаліль

Ти смієш так?

(Вирива руку й вихоплює кинджала.)

 ВИХІД XI

Аміна з Фатимою ввіходять.

Аміна

Це що? В моїм саду

І ти людей наважився вбивати?

Xаліль

(спускає руку)

Він смів не дать ударити себе.

Аміна

А ти? ти смів отут буяти в мене?

Не смієш ти і увійти сюди!..

Віддай мені кинджал!

Тим часом Панас одводе Дмитра далі; спершу вони тихо проміж себе розмовляють, а наприкінці сцени з Халілем Панас виходе.

Xаліль

Навіщо?

Аміна

Дай же,

Коли кажу!

Xаліль

Моїй цариці я

Усе віддам... Віддає. Не слухатись не можу

Тебе…

(Аміна кидає кинджал у кущі.)

Чого ж ти кидаєш його?

Аміна

Бо щоб його закинуть тільки й здатний,

Коли в таких, як ось твої, руках.

Xаліль

Не будь така до мене неласкава!

Я випадку того давно шукав,

Щоб слово те сказать тобі, що зараз

Наважився промовити... Одна

Моїй душі утіха ти й кохання...

Аміна

Нікчемний, геть! Ще слово хоч одно,-

І знатиме баша, що ти промовив!

Xаліль

Ну, я мовчу... Але, Аміно, знай:

Колись таки мене ти будеш слухать,-

Тоді усе, що хочу, я скажу...

(Виходить.)

 ВИХІД XII

Аміна

Нікчемний!.. Він до мене про кохання

Насмілився казати!.. О, гидкий!..

Фатима

Та заспокойсь! Що ж він зробив такого?

Аміна

Мовчи! Я вже тобі казала й знов

Ще раз скажу, але уже востаннє:

Не згадуй більш про його ти мені,

Коли мою ти хочеш ласку мати!

Фатима

Не буду вже...

Не гнівайсь тільки так!

Аміна

І як він смів звести на мене очі?!

(Обурена ходить який час по стежці туди й сюди, а тоді відразу повертається, підходить до Дмитра й стає перед їм.)

Невільнику! тебе я першу тут

Не бачила: ти мабуть тут недавно?

Дмитро

Ще й дня нема.

Аміна

А, так... нема і дня...

Тим я тебе й не помічала перше...

А звідки ж ти? з якої ти землі?

Дмитро

З козацької землі... З землі тієї,

Де через вас багато сліз лилось.

Аміна

Лилося сліз багато через мене?

Дмитро

Ба ні, не так!.. Лилося через тих,

Що ордами на край наш набігають,

Плюндруючи, у бран людей беруть,

Та через тих, що в їх людей купують

І на рабів їх повертають тут.

Аміна

Хіба рабів не можна купувати?

Дмитро

А що ж у нас є ліпшого на світі

За ту святу, над все найкращу волю?

Хто відніма добро це у людей,-

Найбільший той єсть лиходій, злочинець.

Аміна

Чи ба, який!.. Якби оце баша Почув, то він...

Дмитро

То що? Нехай карає!

А правда все ж у мене, а не в його.

Коли ж і ти так думаєш, як він,

То хоч краса і пишная у тебе,

Та з правдою вона не поєдналась.

Аміна

Невільнику! не забувай, що я...

Що кажеш ти... до панії своєї...

Дмитро

То краще я мовчатиму тепер

(Починає робити.)

Фатима

Його словам ти не дивуйся, пані,

Бо в тій землі козацькій всі такі:

Ані раба, ні пана в їх немає;

Це чула я багато вже разів,

Як з бранками-козачками чимало

І часто я балакала… від їх

І мову їх навчилась розуміти.

Аміна

(До Дмитра.)

Скажи мені, чи є сади у вас?

Дмитро

Колись наш край увесь як сад той цвів,

Як пишний сад великий та багатий,

І дивною красою всіх тоді,

Мов чарами, приваблював до себе,

І раєм був, чи міг би бути він.

Та іншиї часи прийшли до його,

Зустрілася його недоля зла,

Тяжке-важке на його лихо впало,-

І пишний сад посохнув та зів'яв,

Долина сліз із райської долини

Зробилася,- такий мій рідний край!..

Але садів таких, як цей, чимало

Зосталося в моїй землі й тепер,

І так, як цей, чи краще, процвітають.

Аміна

А в тебе був у ріднім краї сад?

Чи вмієш сам ти саду доглядати?

Дмитро

Любив сади я змалку і умів

Кохати їх і добре доглядати.

Аміна

Коли це так, то я тебе звелю

Настановить доглядачем над садом

Оцим моїм,- його ти доглядай.

Чи догодиш мені ти їм,- побачу.

Дмитро

Похилий раб повинен догожать.

Аміна

Не через те... а просто так... я хочу...

Дмитро

Так через те хіба, що ти - краса?

Аміна

Зухвальний раб! З таким, як ти, не можна

І розмовлять! Фатимо, ну ходім!

(Повертається і хоче йти.)

 ВИХІД XIII

Доглядач

(надходячи здалека)

Чи чуєш! гей! Чи вам позакладало?

Іди сюди! Каміння тут носи!

От, клятий рід!..

Фатима

Іди, гука доглядач! Чого ж стоїш?..

Щоб лиха не було!

Дмитро

Та ось же йду!.. Зробитися з людини

Твариною!.. Треклятеє життя!..

(Виходить.)

 ВИХІД XIV

Аміна

Як сміє він так говорить зо мною!

Фатима

То що хіба? Але ж бо він тобі

Негарного тут не сказав нічого.

То він красу твою так похвалив.

Не дурень він, то й розбира, де гарне.

До того ще й з обличчя - бач, який:

Хоч у латках, змарнілий у неволі.

А тільки глянь, то зараз так і вздриш,

Що красень він. А очі так і сяють -

От як зірки ясні на небесах,

Та так собі і зазирають в душу!

Аміна

Ти хвалиш так його, немов би ти

У його вже і закохалась палко.

Фатима

Хто - я?.. Авжеж!.. Минулося давно!..

А що таки його кохати можна,

То правда це.

Аміна

Його кохати? Ні!

Фатима

А чом же ні? Що раб він, те байдуже:

Чи раб, чи пан,- коханню те дарма.

І він ось раб, а завтра викуп прийде

За його звідки, з їхньої землі,

І буде він не раб, а вільний знову.

Аміна

Хіба вже йде за його викуп? Де

Ти чула це? І скоро має бути?

Фатима

Hi, це я так...

Аміна

А, так...

Фатима

Я про кохання...

Аміна

Обридла ти мені з оцим своїм

Коханням! Все одно й одно торочить!..

Така нудьга!

Фатима

Дак що ж робити нам?

Давай співать, чи грати, чи купаться...

Аміна

А хай йому!..

Фатима

Ходімо до ставка!

Аміна

А правду ти казала: в його очі

Такі ясні!.. палкі!.. Як гляне він,

То так немов... О, як мені увіривсь

Оцей Алі!.. Як докуча!..

Фатима

Аллах!..

Та не кричи! Тут люди скрізь,- почують.

Аміна

Геть одчепись! Хоч буду вже клясти,

Коли нічим запомогти не можу!

Фатима

Та скільки хоч кляни і все роби

• Предыдущая
• 3/13
• Следующая