Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 8

• Предыдущая
• 8/13
• Следующая

Повинен ти із нами утікати,-

Ти сам казав, сам нас на те підняв!..

І що ж я їм? Що я сказати можу?

Не здужаю покинути її:

Недовгий час із нею раювання

Кайданами до неї прикував

Мене всього!.. Покинуть товариство,

Зостатися - це ж зрадити своїх!

А що ж мені було гидчіш од зради?

Невже ж тепер я відмінився так,

Що став не той? О, Боже всемогучий!

За віщо ти мене сим раюванням

Так велико, так тяжко покарав?!.

 ВИХІД VI

Жінка в турецькій простій одежі з накриттям увіходить, озираючись туди й сюди; помітивши Дмитра, підходить до нього швидко збоку, так, що Дмитро її не бачить.

Жінка

Таки знайшла тебе!

Здоров був, Дмитре!

Дмитро

(кинувшися з несподіванки)

Хто ти така? Чого сюди прийшла?

Чого тобі в цьому садові треба?

Жінка

Тебе.

Дмитро

Мене? Хіба мене ти знаєш?

Жінка

А знаю, вже ж... Ти в Тальниківці жив,

Покинув ти там жінку і дитину,

Дмитро

(вражений)

Хто ти така, що знаєш так мене?

Хто ти, що все це відаєш? Кажи!..

Жінка

Я знаю й більш: іще той день я знаю,

Як з жінкою, з дитиною прощавсь,

Самотними їх дома покидавши,

І вирвавсь ти і скочив на коня,

Полинув, зник... Мене ж саму покинув..

Невже ж мене ще й досі не пізнав?!.

(Відкидає накриття.)

Дмитро

(вжахнувшись)

Олено,- ти?!. Чи це мара, мій Боже?

Олена

Це не мара, дружина це твоя

Прийшла... О, мій коханий, мій єдиний!

Я не могла без тебе жити, я

Прилинула, щоб вирвати з неволі

Тебе.

(Кидається йому на груди)

Дмитро

Ой цить, бо ще почує хто!..

Стривай, а то щоб хто ще не побачив...

Олена

(випускає його з рук)

А як тебе шукала я, коханий!

Дмитро

(збентежений)

Та як же це ти опинилась тут?

Олена

Я розкажу... Як я страшне почула:

В неволі ти... Я думала, що вмру...

Я кинулась, на викуп добула,

Позичивши, попродавши, що можна...

Бувай здоров, мій синочку маленький!

Я батенька твого шукати йду.

Матусенько, прощай! гляди онука!..

Ой, Боже мій, як мати не пускала!..

Небитими степами я пішла.

Хоч страшно йти, та помагає Бог.

І він мене направив ночувати

До пана в двір,- до турків їхав пан

Послом од нас... Навколішки я впала,

Благаючи, щоб він мене узяв

До табору свого,- і він послухав,-

Хай віку Бог йому за те продовжить!

Оттако я і опинилась тут.

Два тижні тут шукала все тебе -

І це знайшла, щоб вирвати з неволі.

Як їхати посел додому буде,-

Укупі з ним поїхали б і ми,

Якби твій пан за викуп мій тебе

Пустив; коли ж заправить він ще більше,

Зостанусь я, робитиму йому

І викуп твій я зароблю у нього.

 ВИХІД VІІ

Фатима надходе, але вздрівши, що Дмитро з Оленою розмовляють, ховається в кущі, щоб підслухати.

Олена

Чого ж мовчиш ти, милий? Ти такий,

Мов би мені ти, Дмитрику, й не радий.

Не поспитав про сина ти мене,

Про матінку... Моя порадо люба,-

Дружинонько!., промов же слово ти!

Я довго так була без тебе, ждала,

Далекий шлях степами я пройшла,

Щоб глянути на тебе, щоб почути

Те слово знов,- скажи ж мені його!..

Дмитро мовчить.

Мовчиш?.. Мені не знаєш що сказати?

Так довго ми не бачились, і ти

Ласкавого словечка пригадати

Не здужаєш, не можеш ізнайти,

Щоб вірную дружину привітати?

Чого ж це?.. Що тобі?.. Скажи мені!

 ВИХІД VІІІ

Панас

(вертається)

А це ще що?.. Чого це тут жінота?..

Та ти, бачу, потурчився украй:

До панії любенько стежку топче

І цю сюди приводить у садок.

Дмитро

Не смійте ви того казати, діду!

Панас

Який страшний!.. А не ходи туди!..

Я бачив сам, як позавчора нишком

В альтаночку до неї ти сховавсь.

Олена

Так он воно!.. Так он чого стріваєш

Немов чужу свою дружину ти!..

Та, може, ні, це помилка,- скажи бо!..

Мій Дмитрику, скажи,- дід помиливсь?

Дмитро мовчить.

Мовчить... то то вже правда?.. Боже милий!..

(Хапається за голову і прихиляється до дерева.)

Панас

Дак он це що! Це жіночка його!..

А я гадав, що це яка туркеня...

Біднесенька! Забилася сюди,

А тут таке... Вертайся на Вкраїну:

Вже він не твій, уже пропав навік!

Олена

Пропав навік!.. Одно сіяло сонце

І згасло вже, бо світить не мені,

Закрилося від мене туманами...

Скрізь темно, ніч... Але ж за віщо це?

За віщо ти свою дружину вірну

Міг промінять отут на бусурменку?

Чому мовчиш? Не відмовляєш чом

Ти, зраднику?! Ні, Боже мій, не те

Хотіла я сказати, ні!.. Спиняється. Покинув,

Зрікаєшся... Та ні! Не можна ж так!..

Не можу я... Ой, Господи, хотiла

Сказати щось - i слова не знайду…

Я все життя віддам, щоб повернути

Iзнов тебе... кохаю над життя…

Вона ж не дасть свого життя за тебе,

Вона тебе кохать не може так…

Хоч як вона нехай тебе кохає,

А все її я переважу в тім!

Панас

А вже ж, що так! То ж жінка, то дружина!.

Олена

Та не мовчи ж! озвися хоч слівцем!

Дмитро

Що я скажу? Що я найбезщасніший

Тепер за всіх?

Олена.

Найбезщасніший ти?

I принесла нещастя я? Ой, Боже!

Я ж думала, що щастя принесу!..

Гаразд! Щоб ти щасливий бути міг,

Я відціля піду, вернусь до сина,

Самотная свій вік важкий звікую.

Панас

(До Дмитра.)

Пускай її,- нехай собі iде!

Не вернеться: далеко Україна…

А може, й так, що стрінуть у степах

Її вовки, голодні сіроманці,

I рознесуть кісті її в яри…

Дмитро здригається.

Олена

Оце була б меніг найкраща доля:

Вiдразу смерть, не мучитися вік.

Панас

А то бува, як Бог не пожаліє,

Та у степу наскочить татарва,

То забере, в ясир її потягне,

I купить пан якийсь її в гарем -

От, може, цей твій пан їі і візьме…

Це, знаєш, би було: твій пан би взяв

Її собі - з душі знущаться й з тіла:

Це буде так, мов помінялись ви,

Бо візьме пан її, ти ж - панську жінку.

Дмитро

Ой, Боже мій!..

Панас

Ти Бога тут не клич,

Бо щастя це твоє без Бога краще.

Та тільки ось: чи буде щастя те,

Як знатимеш, що твій єдиний син

Без матері конає десь, а мати…

Ще гіршеє терпить вона, бо з неї

Знущається в гаремі бусурмен?

Дмитро

(стрепенувшись)

Чого мене лякаєте страшним?

Самі його вигадуєте нащо?

Панас

Авжеж! авжеж! це вигадки дурні!..

Кохайся тут, милуйся тут, забудь

Ти рідний край й віру, жінку й сина

Усе забудь: все затопчи, зробись

Потурнаком, ізрадником гидким,

Своїх людей, братів своїх - рабами

Ти пороби, зробись над ними паном,

Та вже тоді й щасливий будь собд!

Дмитро

І буду!

Олена

Ні, не будеш ти, безщасний!

Одурений оманою в цей час,

Засліплений, ти бачити не хочеш

Тії біди що дожида тебе,

Немов той звір, що здобич дожидає

Хай місяць рік втішатимешся ти

Тим краденим своїм непевним щастям

А далі їй докучить, і вона

На іншого тебе вже проміняє.

І будеш знов згордованим рабом

Хилитися під нагаєм турецьким.

Панас

Так, дочко, так!.. Кажи йому, кажи!..

Дмитро

Ти все мені нещастя пророкуєш.

Олена

Згадаєш ти свій рідний край тоді,

• Предыдущая
• 8/13
• Следующая