Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 39

• Предыдущая
• 39/102
• Следующая

- Що в них iз пальцями? – тремтячи, спитав Алi.

- Всi вони тут швидко божеволiють. А тому й думають проколупати м'який, насичений водою вапняк i вилiзти назовнi. Це страшна омана: для свiжих нiгтiв такий вапняк по силi, але поступово нiгтi розмокають, i вони тiльки калiчать себе i посилюють муки…

Люди внизу важко дихали, хрипiли, але жоден не проказав i слова.

- Тепер iди сюди! – Страж вiдтяг хлопця пiд стiну, щоб їх не бачили тi люди знизу.

Страж пiдняв над свою головою лiхтар i освiтив малого. Заговорив пошепки, перед тим виславши наглядача за дверi:

- Ось тобi одне з чудес свiту. Це замiсть водяних гiр. Це водяна в'язниця. Я не птах Рух, але сили в моїх пальцях досить, щоб тобi полетiти туди вниз, до в'язнiв. Звичайно, там, внизу, риби-кашалота ти не побачиш. Але тобi не буде кому про це пожалiтись – Чжан тобi пiдрiже язика. Вiн великий майстер, найкращий лiкар, якого я знаю! I ти збожеволiєш отут, як i вони. Їм вода майже по колiна. Тобi вище. Ти згниєш у цьому болотi ранiше, нiж останнiй вiтрильник попливе в Iндiю в цьому сезонi. Зрозумiв?

- Я не хочу, благаю – не хочу! – кричав шепотом Алi i вчепився в руку свого ката.– Благаю милiстю Аллаха – не хочу!

- Тодi скажи менi – надсилала тебе Кадарiя до мiняйли продати перстень чи нi?

- Я ходив подивитись його троянду. А перстень я їй вiддав, коли витяг iз каналу…

- Чому ти не вiддав Абу Амару? Це ж його перстень…

- Бо вiн так зо мною говорив, нiби я нiчого не вартий…

- Тодi ти вирiшив не вiддавати лал Абу Амару?

- Ага. Я вирiшив пiти вiд нього… Але мене нiхто не бере на корабель нi слугою, нi матросом… I я подумав, що коли я заплачу грошi за проїзд до Iндiї, мене вiзьмуть… Тому я понiс Кадарiї лал – думав, вона багата, винагородить мене динарами за таку послугу.

- Скiльки вона тобi видiлила динарiв?

- Нiчого. Жодного.

- I вона нiчим тебе не вiддячила?

Алi вагався, чи говорити, чи не говорити. Тодi страж опустив лiхтар i тицьнув його в руки Алi.

- Iди подивись на них. Уважно подивись на їхнi пальцi… Твої стануть такими за один день. Навiть якщо ти не колупатимеш стiну… Чи ти забув, що Чжан тобi зробив з нiгтями?..

I тiльки це сказав страж, як Алi вiдчув, що бiль починає повертатися до нього.

- Вона дала менi перстень з синiм дiамантом! – на одному подиху вистрiлив словами Алi.

- Де перстень?..– ледь чутно зашепотiв страж.

При боковiм входi в садибу одвiрок злiва внизу має сучок, прибитий пилом i брудом. Якщо сучок вийняти, пiд сучком перстень…

- Присягнись Аллахом, що ти до нього бiльше не пiдступишся!

- Присягаюсь Аллахом, я не пiдступлюся бiльше до схованки!

- Хто ще знає, крiм тебе i мене?

- Нiхто.

- А Абу Амар знає?

- Якщо Кадарiя ще не сказала, то Абу Амар не знає. Але вона з ним не могла побачитись. Вона з купцями гуляє, а вiн на полюваннi. А з ким – я не знаю.

- Я знаю. Iди додому i мовчи. Ось тобi десять динарiв на дрiбнички. Писнеш Абу Амару, що тебе мордували, чи про синiй дiамант – твоя подорож кiнчиться у цiй баштi.

- А пальцi i смуги на тiлi? Що я скажу?

- Скажеш, був на Корабельному островi, i на тебе впали жердини.

- А сморiд вiд одягу?

- Намочи i вiдмий iз попелом. Весь сморiд вiдiйде.

- Як же я дiстанусь додому?

- Тут завжди човнярiв вистачає…

Бiля причалу, пiд фортецею стояло кiлька човнiв. Страж пiдiйшов до одного човна.

- Егей ти, син повiї, вiдвези цього байстрюка до садиби Рустема! – А тодi тихiше: – Та гляди не втопи його! Бо знаю я вас – заради десятьох дiгтярiв ви й маму рiдну зарiжете! У, бандюги ви басрiйськi! Ось тобi п'ять фалсiв. Та давай швидше, а то я знаю, як ви, нероби, ледарi й шакали, возите простих людей… як равлики повзете! – Ще якусь лайку проказав страж i зник у темрявi.

Човняр же загасив лампу на високiй кормi свого човна i поволi запрацював веслом. Все вiн робив саме те, що так ганив страж-тюрок.

Коли вони виїхали на широкий канал, Алi здалося, нiби далеко попереду, лишаючи мiсячнi слiди на чорнiй водi, мчить рибальський човен. Алi аж очi протер – здалося, що там, попереду на човнi, сидить загорнутий у широкий плащ тюрок-страж, а щосили веслує – точнiсiнько за поставою рибалка, невдалий нурець. Алi затрусив головою – мана, марення якесь! Та й далеко, щоб можна було розрiзнити вночi сидячого стража i кремезного рибалку на мiсцi весляра.

Дивну рiч робив з хлопцем той напiй лiкаря Джана – бiль поволi повертався, але терпiти його було зовсiм не важко. А от зiр i слух наче загострились, як нiколи. I то пiсля всiх тортур!

Тому, коли човняр почав крутити головою i озиратись, чи не видно когось на каналi, Алi сполохано подумав:

«А чи не вчинить вiн так, як ото говорив страж? Це ж у мене в торбi десять динарiв!»

I коли човняр сказав: «Дай-но сюди торбу!» – Алi подав йому торбу, а сам швидко розв'язав пояс, потиху спустив штани й накрив ноги сорочкою. Вiн вiдкачав рукава якнайшвидше, щоб легше було скидати сорочку пiд водою.

Човняр перестав гребти. I човен погойдувався на хвилi, його потроху зносило припливом у бiчний темний i глухий канал.

Човняр колупався в торбi. I серед фiнiкiв та горiхiв нiяк не мiг вiднайти всi десять динарiв.

- Скiльки в тебе динарiв тут було?

- Десять…

- Ану йди сюди – шукай менi ще два!

- Нiкуди я не пiду.

- Не пiдеш?! – загарчав човняр.

I по тому хрипу вiдчув Алi – вiн не човняр, вiн iз тих катiв, що їх повно у фортецi. Таки страж дав йому наказ замордувати хлопця. Щоб вiн не обмовився, не доповiв Абу Амаровi про синiй дiамант. «Нi, тепер я на волi! А ти не човняр, ти всього не знаєш про воду. Вода мене врятує!»

Алi пiдвiвся одночасно з тим, як човняр пiдняв весло, щоб оглушити хлопця.

Алi щосили вiдштовхнувся вiд борта човна i впав у воду.

Човен хитнуло з такою силою, що човняр мав кинути у воду весло, щоб самому не звалитись у воду.

А вода прибувала знизу, вiд моря. I тому течiя вривалась у вузький боковий канал з хлопанням та цмоканням, закручуючись у водоворотах. Човняр вирiвняв човна i потягнувся по весло, та течiя пiдхопила весло i несла в прохiд бокового каналу.

Човняр, як i всi куфаджi в Басрi, мав жердину, щоб штовхати човен по мiлкому. Та ба – жердина не дiставала до дна.

Човняр вилаявся i заходився пiдгрiбати обома руками, щоб наздогнати весло. Це й дало час хлопцевi випiрнути, побачити, що робить його ворог, набрати повнi легенi повiтря i швидко звiльнитися вiд мокрої i важкої сорочки. Тепер на ньому була лише зв'язка ключiв вiд будинку Айшi.

Поки човняр виловлював весло, Алi вже був далеко в темному i вируючому каналi.

Те, що човняр не роздягся i не стрибнув за веслом, остаточно переконало – то перевдягнений страж, охоронець намiсника i його вельможних слуг.

Коли човняр зрештою якось наздогнав весло, виловив його, Алi вже вилiз i щосили мчав, балансуючи i ледь не падаючи у воду, вузьким хiдником повз поснулi садиби.

Тiльки, розбурханi бiгом хлопця, надривалися собаки всього кварталу.

Коли квартал кiнчився, Алi стрибнув у воду i поплив на другий берег, Швидка течiя води на пiдйомi перенесла хлопця до невисокого берега. Пiдтягся на ослизлих палях i знов побiг.

Якби човняр кинув човна, то, певно, наздогнав би хлопця. Та вiн цього не зробив. Рiзне потiм думав Алi, проте вiдповiдi знайти не мiг.

Це була якась дивна гонитва – по водi й по хiдниках тiкав хлопець, а за ним по водi гнався його смертельний ворог,

I вийшло так, що обоє вони наблизились до Рустемового кварталу.

I тут Алi зрозумiв, що цей фальшивий куфаджi зловить його i заб'є.

Праворуч склади деревини пiднiмаються стiною. Мiж ними є промiжки, але завузькi, щоб у них пролiзти i сховатися. Якщо стрибнути у воду i поплисти до садиби Айшi – то ворог або наздожене його на човнi, або тодi вхопить, коли Алi вiдмикатиме дверi будинку. Алi стишив бiг i спинився в затiнку виступу штаби болонкiв. У грудях у нього свистiло, а дихали пiд ключицями розривало. Сил не було нiяких, i знехiть до всього охопила хлопця.

• Предыдущая
• 39/102
• Следующая