Безталанна - Карпенко-Карий Иван Карпович - Страница 2
- Предыдущая
- 2/13
- Следующая
Входять парубки.
Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.
Варка. Повiсь собi його на шию!
Гнат. IIащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї!
Омелько. Кого це збираєтеся вiшать?
Гнат. Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься.
Варка. Дурному вiчна пам'ять!
Омелько. А нам на здоров'я.
Гнат. Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є - не жалуєм, а нема - плачемо.
Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.
Омелько. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.
Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.
Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло?
Гнат (смiється). Малi та дурнi раз у раз на смiтнику збирають черепки, й їм нiхто не заважа, - збирай i ти.
Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!
Гнат (пiдступа). Ану, попробуй!
Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тiлько не одiйдеш, то й побачиш! Чого чiпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!
Дем'ян. Та годi вам гризтись за маслянi вишкварки! От нещасливий день: послiднiй раз зiбралися, а згоди нема, тiлько сварка.
Омелько. Чого ж чiпляється, мов скажена собака?
Дем'ян. Годi! Харитон! Давай по чарцi! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.
Харитон. Пiдождем.
Дем'ян. Ну, так я спiвать почну. (Спiва.)
Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.
Дем'ян. Ну, давай гуртової.
Як хор спiва, входять музики, сiдають наперед кону i лагодяться. Хор замовк; з послiднiм акордом пiснi грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Нi, Онисько!". "Тiкаймо!".
Явдоха. Ой боже мiй, що ж це буде?
Голос пiд вiкном: "Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать…"
Всi один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бiк?", "Ходiм мерщiй!", "Додому!", "А ти куди?".
Явдоха. Я казала, що ви менi бiду накличете! Ох лихо! Ще ощтрапують! Чули - кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побiгти упросить, щоб не казав старшинi, вiн на могорич здасться! (Хутко виходить.)
Тим часом усi пiшли, остались тiлько Гнат, Софiя й Варка.
Софiя, Варка й Гнат.
Софiя (до Гната). Прощай! (Iде за хазяйкою.)
Гнат. Та й я за тобою.
Варка (його придержує). Стривай!
Гнат. Чого тобi?
Варка. За що ж ти кидаєш мене?
Гнат. Не бiгай за всiма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тiй пiснi спiвають: "Я з тобою вечiр стою, на iнчого важу".
Варка. За ким же я, окрiм тебе, упадаю?
Гнат. Хлопцi бачили, як ти пiд сiном, обнявшись з Омельком, стояла.
Варка. Бодай вони так бачили своїх батькiв, як вони бачили мене з Омельком…
Гнат. Дем'ян тобi у вiчi скаже…
Варка. А як i справдi пожартувала з Омельком, то хiба це великий грiх?
Гнат. Я так жартувать не вмiю. Пусти, не держи мене!
Варка. I ти жз другими жартуєш - я не сердюсь, а як я пожартувала…
Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного,ти для всiх!
Варка. I тобi не грiх i не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш справдi?
Гнат. Парубкiв доволi є, охотникiв найдеться багато, не заскучаєш… Прощай, немає часу…
Варка. Софiя жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня бiжиш божиться Софiї? Не буде тобi щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався менi…
Гнат (на вiдходi). Було б шануваться… (Пiшов.)
Варка (одна). Сором, сором який! Через недiлю мав старостiв присилать - i покинув. Пiде поговiр, неслава, подумають, що я й справдi яка непутня… Засмiють, посивiю в дiвках… а ти будеш кепкувать?! Нi! Треба кувать залiзо, поки гаряче… Ти одбивав вiд мене парубкiв, а тепер за першого, якого стрiну, хоч i зараз, - ухватюсь, i не я буду, коли не вийду замiж ранiш, нiж ти опам'ятаєшся!
Входе Степан.
Степан!.. Попробую щастя - вiн задивлявся на мене не раз…
Степан i Варка.
Степан. Здрастуй, Варко… Що ж це нема нiкого?
Варка. Були, та Онисько розiгнав усiх.
Степан. I Гнат був?
Варка. Здається, був… та був же, був!
Степан. Де ж вiн?
Варка. А чорт його знає, куди вiн пiшов… Тобi вiн хiба потрiбний?
Степан. Нi, я так питаю…
Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зрадiла - мов брата стрiла… Чого ти рiдко так на вечерницi ходиш?
Степан. Наймит, нiколи, немає часу.
Варка. Правда твоя, Степаночку. Гiрко жить на свiтi, як нема батька, матерi… нема щирої дружини… Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собi: щаслива та дiвчина буде, котру ти посватаєш…
Степан. Дiвчата таких, як я, не люблять.
Варка. Якi дiвчата.
Степан. Та всi вони однаковi: гляне на мою твар, злякається й одвернеться… (Смiється.)
Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсiм не страшна, що ти вигадуєш?
Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся: ряба, мов чорти горох на нiй молотили.
Варка. Скажи краще, що ти несмiливий, та й звертаєш на твар i ганиш її без мiри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хiба ти до нього прирiвнявся? Ти парубок як дуб, на все село, - i глянуть любо.
- Предыдущая
- 2/13
- Следующая