Глитай, або ж павук - Кропивницький Марко Лукич - Страница 10
- Предыдущая
- 10/13
- Следующая
1-й чоловік. Павук, одне слово-павук! Скрізь навкруги розкидав павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається.
2-й чоловік. Я не раз дивувався, що воно, думаю, за знак, що іноді придиба до нього за позикою таке злиденне, таке обшарпане, що на ньому одним одна сорочка, та й та у латках, та й відкіля ж придиба? Аж верстов за двадцять. Ото я й зорю за ним! Як, бачу, вертається, я й перейму його та й запитаю: "А що, вхопив у обидві жмені?" - "Ось,- каже,- дав, спасибі йому! - і показує гроші…- Ще й обідом,- каже,- мене нагодував і аж до ніг уклонявся мені, що здалеку прийшов до нього за позикою!.." А тепер вже я добре всьо зрозумів: він позиче отакому харпакові три карбованці на вічне оддання, а той і почне славити, що ось який Йосип сердечний чоловік; люди й кинуться до нього за тією позикою, як до причастя: і пани, і міщани, і з нашого братка хазяїни та дукарі; а йому цього й треба, тут він і розкида павутиння!
1-й чоловік. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе вдає, що й…
2-й чоловік. Він таки й характерник, я тобі скажу, і наклада з тим, що в болоті… Та де ж, голубчику, до всього він знає.
1-й чоловік. О, зна!..
2-й чоловік. Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!.. Піди до судді, він там аблакатує; на сходці скаже слово, та ще як з івангеля додасть, так всі і замовкнуть, неначе їм роти позашпарувало; увійдеш у церкву - і там він старший навіть від попа: усім дякам порядок дає! І старшина у нього під п'ятою, і становий під пахвою… Я чув, як він казав старшині, що воля, каже, простому чоловікові не потрібна, вона йому горе; він, каже, не вміє нею користуватись. Клітка йому потрібна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш добра темному людові, то держи його в удилах, як коня!
1-й чоловік. А може, воно й справді так треба?
2-й чоловік (гарячиться). Брехня! Як то можна?
1-й чоловік (помовчав). Павук, одно слово - павук!..
2-й чоловік. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу. "Я,- каже,- перший зарятую чоловіка при нужді, я не дожидатиму, доки-то він ще насміє до мене прийти та вклонитись… Бо інший,- каже,- є такий гордий, що він охітніше помре з голоду або удавиться, ніж попросить!" Та, кажу, ще аж тричі перехреститься, та ще таким великим хрестом,-от єй-богу! "Як тілько,- каже,- почую, що такому гордому пригода трапилась, мерщій сам біжу до нього і благаю, і вклонюсь, щоб прийняв від мене поміч!.."
1-й чоловік. Мудра голова!
2-й чоловік. "А як,- каже,- зарятую я його раз, то вже він удвоє повинен мені віддячити!.." І зараз додасть щось з івангеля: "Воздай,- каже,- десятерицею!"
1-й чоловік. Цебто у івангелі так стоїть?
2-й чоловік. Еге ж!
1-й чоловік. А хто його зна, чи стоїть воно там, чи ні?
2-й чоловік. Звісно, ми сліпий народ, не грамотії.
1-й чоловік. Я йому винен три двадцять!.. Завтра віднесу, хай йому враг з його грішми! Вже вдруге мене не пійма: одне через те, що я горілки не вживаю, а друге…
2-й чоловік. І Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи глитаєві, розпився і звівся ні на що! Жінка з дітьми пішла у найми, а він був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! Лікар як полосував, то сказав, що горілка у ньому зайнялась!..
Ті ж і 3-й чоловік.
3-й чоловік. Ану, рушаймо додому!
2-й чоловік (піднявся). Чого там так довго барився?
3-й чоловік. Та там докосив Бичкові просо!
2-й чоловік. А ти багато йому винен?
3-й чоловік. А не питай! Достанеться батьківщина і дітям, і внукам!
1-й чоловік (піднявся). Ні, мене не пійма вже вдруге!..
Пішли.
Дівчата, ідучи з поля, співають; у всіх граблі за плечима, у іншої торбина у руці, у другої рядно на плечі, деякі позаквітчувані польовими цвітками.
Проходять.
Стеха.
Стеха (вийшла і озирається, підійшла до криниці й зупинилась). Тут, тут його дожидатиму!.. Він скоро повинен бути: чула я сама, як розказував якийсь прохожий чоловік, що обминув Андрія по цей бік Миргорода… Чого ж він іде до нас? Мало ще горя додав, так хоче у вічі посміятись! Тут тебе дожидатиму! Не допущу тебе до Олени, ні!.. Своїми старими руками видеру тобі із лоба очі, ізгризу твої руки, тіло твоє ізшматую, стопчу ногами! (Побачила, що хтось іде, пригорнулась до хреста).
Виходить молодиця, у неї на одній руці дитина, на плечах клунок і колиска, другою рукою веде малого хлопця, позад її дівчина год дев'яти волоче граблі.
1-а молодиця (озирнулась на дівчину). Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (До хлопчини). Та не спиняйся-бо, Степане, йди швидше. Ондечки й хата наша… он череда вже йде до ставу… Прийдем додому, здоїмо корівку, дам вам молочка.
2-а молодиця гука за лаштунками: "Свахо Галько! Та підождіть-бо, чого ви так поспішаєте?"
1-а молодиця. Еге, добре вам, що у вас є кому за худобою доглянути, а мені ж то треба ще проти череди йти, і овечат одбити з отари, і каченят із ставу пригнати.
2-а молодиця (вийшла вже на кін, теж з клунком, торбиною і граблями). А чоловік що робитиме?
1-а молодиця (регоче). Е, дайте покій з моїм слинявим!.. Йому аби б тільки до хати доплентатись, то зараз і заляже спати, мов ведмідь у берлозі, і вечеряти його не добудишся.
- Предыдущая
- 10/13
- Следующая